ГЛАВА 72 БАНКІВСЬКИЙ РАХУНОК PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

ГЛАВА 72 БАНКІВСЬКИЙ РАХУНОК

 

Стаття 1066. Договір банківського рахунка

1. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зарахову­вати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу
відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

2. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

3. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, об­меження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

4. Положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укла­денні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше
не встановлено законом.

1. Договір банківського рахунка, як і договір банківського вкладу, передбачає від­криття клієнтові в банку рахунка. При договорі банківського вкладу, який може бути укладений на строк, який, зокрема, може бути визначений настанням певної обставини, так і без визначення цього строку (договір з умовою про видачу вкладу на вимогу), можливе здійснення зарахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок. Мож­ливе і перерахування коштів з такого рахунка. Але такі операції є лише винятками із правила. Правило ж полягає в тому, що на вкладному (депозитному) рахунку в банку кошти зберігаються. Навпаки, укладення договору банківського рахунка передбачає здійснення через цей рахунок розрахункових операцій. При цьому здійснюється також і зберігання залишку коштів клієнта (володільця рахунка) на рахунку. Рахунки, що відкриваються клієнтами в банках для здійснення розрахунків в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, називаються поточними. На підставі договорів банківського рахунка, крім розрахун­кового обслуговування клієнтів, банк здійснює їх касове обслуговування (приймає від клієнта готівкові грошові кошти для зарахування їх на поточний рахунок та видає
готівку в межах суми, що обліковується на банківському рахунку).

2. Договори банківського рахунка можуть укладати з банками юридичні особи, в тому числі з метою розрахункового та касового обслуговування їх філій та інших відокремлених підрозділів, фізичні особи, в тому числі нерезиденти, іноземні представ­ництва, а також установи міжнародних організацій. Банки також можуть відкривати рахунки в інших банках, в тому числі в Національному банку України. Рахунки, які відкривають банки в інших банках, в тому числі в Національному банку, отримали наз­ву кореспондентських. Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях [372] затверджене постановою Національного банку України. Укладення банками договорів з Національним банком України про кореспондентський рахунок здійснюється згід­но з правилами розділу II Інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті [446].

3.   Клієнт  (володілець рахунка,  в тому числі кореспондентського)  має право безперешкодно розпоряджатися грошовими коштами, які зберігаються (обліковуються) на рахунку клієнта. Залишок цих коштів на рахунку знеособлюється і використовується банком на свій розсуд.   Оскільки банки при цьому використовують знеособлені грошові кошти клієнтів, що є національним надбанням, Національному банку України
надається право державного регулювання діяльності банків шляхом адміністративного та індикативного регулювання,  в тому числі шляхом встановлення обов'язкових економічних нормативів (ст. 66 Закону «Про банки і банківську діяльність» [122]).

4.  Положення про те, що банк не має права визначати та контролювати напрямки використання грошових  коштів  клієнта та встановлювати  інші,   не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд, визнається таким, що має безпосереднє регулятивне значення. У листі Національного банку України від 13.04.2005 [440] в зв'язку з цим висловлюється
думка, що фінансова санкція у вигляді штрафу за використання отриманих в установах банків грошових коштів не за цільовим призначенням, встановлена абзацом сьомим ст. 1 Указу Президента України «Про застосування фінансових санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» [228], застосовуватись не повинна.

 

Стаття 1067. Укладення договору банківського рахунка

1. Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визна­ченій ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

2. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що від­повідають закону та банківським правилам.

Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

У разі необгрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

1. Із ч. 2 ст. 1067 ЦК випливає, що договір банківського рахунка є публічним: банк не може безпідставно відмовити в укладенні такого договору, а умови, на яких банки повинні укладати договори з клієнтами, оголошуються банком і мають відповідати закону і банківським правилам (нормативно-правовим актам у сфері банківської діяль­ності). Із публічного характеру договору банківського рахунка випливає можливість спонукання банку до укладення договору банківського рахунка з клієнтом.

2. Проблема ідентифікації сторони, з якою особа укладає цивільно-правовий договір, є важливою при укладенні будь-якого договору. Відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [429] банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки і на них покладається обов'язок ідентифікувати клієнта відповідно до встановлених правил. Це не виключає укладення договору банківського рахунка на користь третьої особи.

 

Стаття 1068. Операції за рахунком, що виконуються банком

1. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

2. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

3. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або
законом.

4. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

1. На підставі договору банківського рахунка банк вчиняє для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичая­ми ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (а не будь-які операції, передбачені договором, чи ті, вчинення яких вимагає клієнт).

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті України [432] «відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, в тому числі номерів рахунків і назв банків, суми податку на додану вар­тість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку». Це правило формулює диспозицію норми цивільного права (якщо йдеться про розрахунковий документ, який оформлений від імені юри­дичної особи, то цьому правилу слід надати також господарсько-правового змісту). Проте на банк при виконанні на вимогу клієнта переказу грошей також покладається низка обов'язків, які б виключали здійснення безпідставного переказу грошей. Це такі обов'язки: 1) прийняти паперові розрахункові документи, які надаються клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором (ч. 22.5 ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128]); 2) перевірити відповідність номера плат­ника і його коду та приймати розрахунковий документ тільки в разі їх збігу, а також перевірити повноту, цілісність та достовірність розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком. Обсяг перевірки розрахункового документа, яку здійснюють банки, визначається п. 2.4 і 2.5 названої вище Інструкції. Невиконання банком вимог щодо перевірки розрахункових документів тягне відповідальність банка «за шкоду, заподіяну платникові» (ч. 22.6 ст. 22 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). З'явились судові рішення, в тому числі і такі, що про­йшли перевірку у вищих судових інстанціях, якими з банків повністю стягуються суми переказаних грошей у зв'язку з невиконанням банками вимоги про перевірку розрахункових документів та про їх повернення (у разі виявлення невідповідності розрахункових документів встановленим вимогам).

Обов'язок перевірки розрахункового документа в частині номера рахунка та коду (номера) отримувача лежить також на банкові одержувача. При виявленні невід­повідності банк одержувача має право затримати на строк до двох робочих днів за­рахування коштів на рахунок одержувача. В іншому випадку банк, що обслуговує одержувача, несе відповідальність за шкоду, заподіяну суб'єктам переказу (абзац другий ч. 22.6 ст. 26 названого Закону).

2. На банк, який уклав з клієнтом договір банківського рахунка, покладається обов'язок здійснювати перерахування коштів з рахунка клієнта в день надходження розрахункового документа, якщо інше не передбачено договором або законом. За по­рушення строків перерахування коштів банк сплачує платникові пеню в розмірі 0,1 процента суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше
10 процентів суми переказу. Розмір пені договором може бути встановлений інший, але граничний розмір відповідальності банку (10 процентів) договором змінюватись не може.

3. На банк, який уклав з клієнтом договір банківського рахунка, покладається обов'язок зараховувати грошові кошти,  що надійшли на рахунок клієнта,  в день надходження до банку відповідного розрахункового документа (якщо інше не вста­новлено законом або договором). Законом «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128]) якраз і передбачено інше. Відповідно до ч. 30.2 ст. 30 цього Закону банк, що обслуговує одержувача, зобов'язаний зарахувати суму переказу на раху­нок одержувача в операційний день, дата якого збігається з датою валютування. Дата валютування — це зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої гроші, переказані платником одержувачу, переходять у власність одержувача. До настання дати валютування сума переказу об­ліковується в банку, що обслуговує одержувача (абзац тринадцятий п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті [432]). Разом з тим «дата валютування» є таким реквізитом розрахункового документа, відсутність якого не є підставою для повернення розрахункового документа банком без виконання (п. 2.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті). Тому у разі незазначення у розрахунковому документі дати валютування банк зобов'язаний зара­ховувати кошти на рахунок клієнта в день надходження розрахункового документа, як це передбачено ч. 2 ст. 1068 ЦК. Порушення банком одержувача строку завершення  переказу грошей (зарахування суми переказу на рахунок одержувача) тягне обов'язок банку сплатити на користь отримувача пеню в розмірі 0,1 процента суми переказу  за кожний день прострочення, але не більше 10 процентів суми переказу. Зазначений розмір пені договором може бути змінений. Але граничний розмір відповідальності банку не може бути змінений.

4. Відповідно до абзацу другого ч. 32.2 ст. 32 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» у разі затримки банком, що обслуговує одержувача, за­рахування коштів на рахунок одержувача, платник відповідальності за прострочення зарахування коштів не несе. Це спеціальне правило є само собою зрозумілим з ураху­ванням структури зобов'язальних правовідносин, що виникають при переказі грошей.
Воно мало сенс за умови, якщо вважати грошове зобов'язання боржника (платника) перед кредитором  (одержувачем платежу) виконаним в день зарахування коштів на рахунок кредитора (одержувача платежу), як це передбачено стосовно позики ч. 2 ст. 1049 ЦК. Але підстав для висновку про існування такого правила щодо всіх грошових зобов'язань немає.

5. З урахуванням наведеного змісту ч. 32.2 ст. 32 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» прострочення банком зарахування коштів на рахунок одер­жувача не може завдати шкоди платникові. Тому навряд чи буде застосовуватись правило абзацу третього названої частини, відповідно до якого платник має право на відшкодування збитків, завданих йому банком одержувача шляхом прострочення зарахування коштів на рахунок одержувача.

6. Що стосується абзацу четвертого ч. 32.2 ст. 32 згаданого Закону, то вона форму­лює спеціальне правило, яке підлягає застосуванню, хоч воно і не є достатньо логічним. Відповідно до цього правила одержувач платежу має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної одержувачу платежу внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ. Отже, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану простроченням строку виконання документа на переказ грошей, банк платника несе безпосередньо перед одержувачем платежу. А пеню за це ж порушення банк платника сплачує на користь платника. Зрозуміло, що за таких умов одержувач платежу не може пред'явити вимогу про відшкодування збитків до платника, що не ви­ключає стягнення кредитором у грошовому зобов'язанні (одержувачем платежу) пені з боржника у цьому зобов'язанні (платника) за прострочення виконання грошового зобов'язання (ч. 2 ст. 343 ГК [31]; ст. 1, 3 Закону «Про відповідальність на несвоє­часне виконання грошових зобов'язань» [80]).

 

Стаття 1069. Кредитування рахунка

1. Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредиту­вання рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

2. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

1. Відповідно до ч. 22.9 ст. 22 Закону «Про платіжні систему та переказ грошей в Україні» банки виконують розрахункові документи виключно в межах залишку грошей на рахунках платників, крім випадків надання платникові кредиту банком, що його обслуговує. У зв'язку з цим ст. 1069 ЦК допускає кредитування рахунка, яке не виключає обов'язків сторін виконувати вимоги, в тому числі і публічно-правові, які встановлені щодо порядку укладення кредитних договорів. Зазначення в ч. 2 ст. 1069 ЦК на можливість встановлення договором іншого не стосується публічно-правових правил, що мають виконуватись банком при укладенні кредитних договорів.