ГЛАВА 71 ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД § 1. ПОЗИКА PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

ГЛАВА 71 ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД

§ 1. ПОЗИКА

 

Стаття 1046. Договір позики

1. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими озна­ками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, ви­значених родовими ознаками.

1. Глава 71 Цивільного кодексу включає три окремі параграфи, що не мають будь-якої загальної частини. Але відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК положення параграфа першого цієї глави застосовуються до відносин, що виникають на підставі кредитного договору, якщо інше не встановлено положеннями ст. 1054 — 1057 ЦК і не випливає із суті кредитного договору.

2. Стаття 1046 ЦК визначає договір позики як реальний. Він не може вважатись укладеним, поки не відбулося передання позикодавцем позичальникові грошей або речей, визначених родовими ознаками, які передбачені договором позики.

3. За договором позики не можуть бути передані речі, визначені індивідуальними ознаками. Якщо речі індивідуалізовані, укладення договору позики є можливим, якщо передбачається повернення позичальником речей того ж роду. Це означає, що пере­вагу при визначенні характеру речей, що передаються на підставі договору позики, слід надати не об'єктивній індивідуалізації речей, а тому, як сторони визначили їх
характер (як індивідуально визначених чи як визначених родовими ознаками).

4. Позичальник за договором позики не несе обов'язку повернути позичальникові ті ж речі, які він отримав на підставі договору від позикодавця. Тому позичальник з мо­менту, що визначається відповідно до ст. 334 ЦК, набуває права власності на гроші чи інші речі, передані за договором позики. Разом з тим положення про договір позики застосовуються і тоді, коли гроші на умовах позики перераховуються з рахунка по­зикодавця на рахунок позичальника в банку.

 

Стаття 1047. Форма договору позики

1. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

2. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути пред­ставлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

1. Договір позики на суму, яка не менш як в десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, повинен укладатись в письмовій формі. На доповнення до цього правила письмова форма є обов'язковою, якщо позикодавцем є юридична особа, хоча б сума договору і була меншою, ніж за­значена вище. На цей час під встановленим законом неоподатковуваним мінімумом доходів громадян розуміється 17 гривень (ч. 22.5 ст. 22 Закону «Про податок з до­ходів фізичних осіб» [154]).

2. Порушення вимоги закону про просту письмову форму договору позики не тягне недійсності договору, а тільки тягне застосування наслідків такого порушення, вста­новлених ст. 218 ЦК. Тому ч. 2 ст. 1047 ЦК допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який підтверджує передання позикодавцем позичальникові грошової суми або відпо­відної кількості речей, визначених родовими ознаками. Це не виключає надання інших доказів, передбачених абзацем другим ч. 1 ст. 218 ЦК.

 

Стаття 1048. Проценти за договором позики

1. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одер­жання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

2. Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

1. Чинність ч. 1 ст. 1048 ЦК поширюється тільки на відносини щодо грошової по­зики. Про це свідчить використання тут слів «сума позики». Під «сумою позики» від­повідно до ст. 1046 ЦК розуміється грошова сума. Стосовно вартості речей, переданих за договором позики, і суми позики як видових понять використовується родове поняття суми договору позики (ч. 1 ст. 1047 ЦК). Це не виключає застосування за аналогією правил про розмір процентів та порядок їх сплати, встановлених ч. 1 ст. 1048 ЦК, до відносин щодо надання на умовах позики речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до загального правила ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на отри­мання процентів. Це відповідає більш загальному правилу ст. 536 ЦК. Але стосовно позики, предметом якої є гроші, як і стосовно іншої позики, встановлені більш широ­кі можливості встановлення винятків. Якщо ст. 536 ЦК допускає звільнення особи,  яка користується чужими коштами, від обов'язку сплачувати проценти лише догово­ром між фізичними особами, то ч. 1 ст. 1048 ЦК допускає звільнення позичальника від обов'язку сплачувати проценти будь-яким договором позики, незалежно від того, хто є його учасником — юридичні, фізичні особи чи інші суб'єкти (ст. 2 ЦК).

2. Із ч. 1 ст. 1048 ЦК випливають загальні правила, відповідно до яких розмір про­центів за договором позики встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку (яка діяла на день, за який нараховуються проценти), а виплачуються проценти щомісяця. Встановлюється також, що проценти «виплачуються» до дня повернення позики. Раз «виплачуються», то і нараховуються (не тільки за повні місяці, а і за ко­жен день). Але договором позики може бути встановлений інший розмір процентів і інший порядок їх виплати.

3. Як виняток із загального правила ч. 1 ст. 1048 ЦК, що визнає обов'язковою спла­ту позичальником відсотків, договори позики, на які зазначається в ч. 2 цієї статті, вважаються безпроцентними, якщо інше не встановлено договором.

4. Положення ст. 1048 ЦК не виключають дії спеціальних правил Закону «Про фі­нансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [135], відповід­но до яких надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою (п. 6 ст. 4), фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є про­центи (п. 5 ч. 1 ст. 1). Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а та­кож фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом. Отже, в інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається. Зокрема, одна юридична особа, що не має статусу фінансової установи, не може надати грошові кошти іншій юридичній особі за умов позики зі сплатою відсотків.

 

Стаття 1049. Обов'язок позичальника повернути позику

1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)
у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визна­чений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

2. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена по­зичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

3. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визна­чених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

1. Зазначення в абзаці першому ч. 1 ст. 1049 ЦК на обов'язок позичальника повер­нути грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем, не може тлумачитись так, що це виключає сплату відсотків, оскільки ст. 1049 ЦК регулює лише відносини щодо повернення позичальником позики, і не стосується сплати відсотків.

2. Якщо договором позики не встановлений строк повернення позики або цей день, визначений моментом пред'явлення вимоги, застосовується не загальне правило ч. 2 ст. 530 ЦК, а спеціальне правило, яке покладає на позичальника в таких випад­ках обов'язок повернути позику впродовж тридцяти днів від дня пред'явлення вимоги (договором може бути встановлено інший строк).

3. Частина 2 ст. 1049 ЦК виходить із того, що дострокове повернення позики по­зичальником на його власний розсуд є неможливим, оскільки порушувало б право по­зикодавця на отримання процентів. Якщо ж позика є безпроцентною, то позичальник має право достроково повернути позику (якщо інше не встановлено договором).

4. Щодо речей, визначених родовими ознаками, в ч. З ст. 1049 ЦК логічно визна­чається момент повернення позики. Таким є момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками. Що стосується повернення грошових коштів шляхом безготівкового їх перерахування, то тут встановлене суто спеціальне правило, яке є не сповна логічним і яке тому неправильно було б застосовувати для визначення моменту виконання грошового зобов'язання в інших випадках. Сцрава в тому, що зарахування коштів на банківський рахунок позикодавця може бути не здійснене вза­галі чи здійснене з простроченням з вини банку, який був вибраний позикодавцем та  який його обслуговує. Покладення відповідальності за ці порушення на позичальника є недостатньо логічним, але стосовно договору позики грошових коштів має застосо­вуватись якраз це правило.

 

Стаття 1050. Наслідки порушення договору позичальником

1. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики,  він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний спла­тити неустойку відповідно до статей 549 — 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позико­давцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048
цього Кодексу.

2. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику части­нами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позико­давець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

1. Правило, сформульоване в першому реченні ч. 1 ст. 1050 ЦК, стосується лише грошової позики, оскільки тут зазначається на «суму позики». Воно конкретизує обов'язки позичальника шляхом прямого зазначення на застосування ст. 625 ЦК. Але робити звідси висновок про неможливість застосування до позичальника, який прострочив виконання зобов'язання щодо повернення суми позики, інших мір відпо­відальності, або про звільнення його в зв'язку з застосуванням ст. 625 ЦК від інших обов'язків, підстав немає. По-перше, в ч. 2 ст. 625 ЦК встановлені проценти за про­строчення виконання грошового зобов'язання. Тому і інший розмір процентів, про який йдеться у цій статті, має бути встановлений договором за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, зазначення в ч. 1 ст. 1050 ЦК на ст. 625 ЦК не виключає застосування ч. 1 ст. 1048 ЦК. Тобто закону не суперечить стягнення з позичальника, який прострочив повернення суми позики, процентів, передбачених як ч. 2 ст. 625 ЦК, так і ч. 1 ст. 1048 ЦК. По-друге, із правила, сформульованого в першому реченні ч. 1 ст. 1050 ЦК, не ви­пливає заборона на стягнення з позичальника, який прострочив повернення суми позики, пені, встановленої договором. По-третє, сплата відсотків відповідно до ст. 625 і ст. 1048 ЦК та пені не звільняє позичальника від обов'язку відшкодувати збитки відповідно до загального правила ст. 623 ЦК чи спеціального правила ст. 229 ГК [31].

2. Правило, сформульоване в ч. 1 ст. 1050 ЦК, покладає на позичальника, який прострочив повернення речей, визначених родовими ознаками, обов'язок сплатити не­устойку та проценти, якщо вони передбачені договором, як це допускається ч. 2 ст. 1048 ЦК. Це правило не виключає застосування загальних правил, що покладають на борж­ника обов'язок відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання (ст. 623 ЦК; ст. 225 ГК [31]).

3. Частина 2 ст. 1050 ЦК не виключає пред'явлення позикодавцем до позичальни­ка вимог про сплату грошових сум відповідно до ст. 625 ЦК, про сплату неустойки, в тому числі пені, та про відшкодування збитків (ст. 623 ЦК; ст. 225 ГК).


Стаття 1051. Оспорювання договору позики

1. Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі на­справді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

1. Оскільки договір позики є реальним, оспорювання факту одержання пози­чальником грошових коштів або речей є оспорюванням самого договору. Незалежно від дотримання сторонами договору позики вимоги закону про його письмову форму, за наявності такої вимоги рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків на підтвердження того, що гроші або речі не були одержані позичальником від по­зикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж це передбачено договором. Це — значно більш жорсткі обмеження видів доказів, ніж ті, які встановлені ст. 218 ЦК.

2. Обмеження щодо видів допустимих доказів, встановлені ст. 1051 ЦК, не застосовують­ся, якщо договір позики було укладено під впливом обману, насильства, зловмисної домов­леності представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.


Стаття 1052. Забезпечення виконання зобов'язання позичальником

1. У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

1. Позичальник звільняється від обов'язків, передбачених ст. 1052 ЦК (повернути позику та сплатити проценти на вимогу позикодавця у зв'язку з розірванням догово­ру), тільки тоді, коли невиконання ним обов'язків щодо забезпечення (забезпечення в розумінні ст. 546 ЦК) повернення позики, в тому числі втрати забезпечення або по­гіршення його умов, стало наслідком обставин, за які відповідає позикодавець. Про інші обов'язки позичальника у ст. 1052 ЦК не йдеться. Але це не виключає застосування до позичальника заходів відповідальності, передбачених законом або договором.

 

Стаття 1053. Новація боргу у позикове зобов'язання

1. За домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

2. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

1. Позиковим зобов'язанням може бути замінений будь-який борг. Частіше це є доцільним, коли борг є грошовим. Але і в такому випадку необхідно виявляти крайню обережність, оскільки у цивільно-правових відносинах виникають об'єкти оподатку­вання різними видами податків, у цій же сфері виникають інші численні юридичні факти, що породжують, змінюють та припиняють податкові права та обов'язки. Не буде ніяких проблем, якщо позиковим зобов'язанням замінити зобов'язання щодо оплати товарів, робіт, послуг. Можна найти відповіді і на питання, пов'язані з за­міною позиковим зобов'язанням обов'язку сплатити пеню чи відшкодувати збитки. У глухий кут попадає така ситуація у разі заміни одним позиковим зобов'язанням різних за своєю правовою природою обов'язків боржника (оплатити товари, роботи, послуги, сплатити неустойку, відшкодувати збитки тощо) та наступного лише част­кового виконання зобов'язання, що виникло внаслідок новації. З метою запобігання ситуаціям правової невизначеності доцільно було б здійснювати новацію в позикове зобов'язання лише боргу з оплати товарів, робіт, послуг.