§ 3. СПЕЦІАЛЬНІ ВИДИ ЗБЕРІГАННЯ

 

Стаття 967.   Зберігання речі у ломбарді

1. Договір зберігання речі, прийнятої ломбардом від фізичної особи, оформля­ється видачею іменної квитанції.

2. Ціна речі визначається за домовленістю сторін.

3. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій раху­нок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки.

1.  Ломбарди надають позику під заставу рухомого майна. Так зазвичай визначаються ломбарди (див., наприклад, Юридична енциклопедія. Т. 3. — К.: Українська енциклопе­дія, 2001, с. 521). Таке розуміння ломбарду свого часу знайшло відображення в Цивільному кодексі 1963 р. (ст. 378), в Законі «Про заставу»   [50] (частина четверта ст. 48).

Уже після прийняття нового Цивільного кодексу¹ Кабінет Міністрів в п. 2 Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що проводять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами [324] визначив ломбард як фінансову установу, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним осо­бам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна чи майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг. Подібне визначення ломбарду наводиться в п. 1.2 Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами   [441].

2.  Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, визна­ється фінансовою послугою (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»   [135]). У п. 1 ч. 1 ст. 1 названого Закону  ломбарди прямо визнаються фінансовими установами. Як і будь-які, фінансові послу­ги, ломбардні послуги можуть надавати тільки фінансові установи. Отже, діяльність ломбарду може здійснюватись тільки після внесення запису про нього до відповідного державного реєстру фінансових установ (ч. 1 ст. 7 того ж Закону).

Поряд з наданням позики ломбарди здійснюють зберігання речей.

3.  Відповідно до ч. 1 ст. 967 ЦК має укладатись договір зберігання речей, прийня­тих ломбардом від фізичної особи. Але такий договір не обов'язково має укладатись окремо. Можливе укладення змішаного договору (ч. 2 ст. 628 ЦК), на підставі якого будуть виникати зобов'язання позики і зобов'язання щодо зберігання. Послуги щодо зберігання ломбард може надавати і без надання позики.

4. Закон не перешкоджає тому, щоб в одному договорі містились умови не тільки щодо позики та зберігання, а і умови про заставу речі, прийнятої на зберігання, та умови про порядок звернення стягнення на заставлену річ (річ, прийняту на збері­гання) у разі неповернення суми позики та несплати відсотків.

5. У ч.  1 ст. 967 ЦК зазначається на те, що ломбард приймає річ від фізичної особи. Це відповідає частині четвертій ст. 48 Закону «Про заставу» і п. 2 Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що проводять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами. Договір зберігання оформляється видачею поклажодавцеві
іменної квитанції.

6. Визначення ціни речі, яка передана на зберігання в ломбард, є істотною умовою договору зберігання речі в ломбарді. Це важливо у зв'язку з можливою реалізацією ломбардом речі відповідно до умов договору з метою погашення зобов'язання поклажодавця щодо погашення позики, яка надана йому ломбардом.

7. Частина 3 ст. 967 ЦК викликає інтерес її співвідношенням із ст. 5 та 7 Закону «Про страхування»    [139], які не передбачають обов'язкового страхування речей, переданих до ломбарду на зберігання. Частина 3 ст. 967 ЦК формулює суто приватно­ правову норму. На відміну від цієї статті в ст. 5 та 7 Закону «Про страхування» форму­люються як норми цивільного права, так і норми публічного права. Тому здається, що ч. З ст. 967 ЦК не може тлумачитись в такий спосіб, що вона суперечить спеціальним правилам ст. 5, 7 Закону «Про страхування» і не може застосовуватись.

 

Стаття 968.   Продаж речі, яку поклажодавець не забрав з ломбарду

1. Річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, може бути продана ломбардом у по­рядку, встановленому законом.

2. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за збе­рігання та інші платежі, які належить зробити ломбардові. Залишок суми виторгу повертається поклажодавцеві.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 968 ЦК річ, передана в ломбард на зберігання, підлягає продажу, якщо впродовж трьох місяців від дня закінчення строку зберігання по­клажодавець не забрав річ із ломбарду. Це правило не перешкоджає встановленню в договорі зберігання умови про можливість продажу ломбардом речі, що передана йому на зберігання, з метою погашення заборгованості поклажодавця перед ломбардом за зобов'язанням позики.

 

Стаття 969.   Зберігання цінностей у банку

1. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні мета­ли, каміння, інші коштовності та цінності.

2. Банк може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення правочинів з цін­ними паперами, прийнятими на зберігання.

3. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.

1. Відповідно до п. 5, 6 частини четвертої ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»   [122] банки можуть здійснювати довірче управління цінними паперами та депозитарну діяльність. З цим погоджуються положення ч. 1 та 2 ст. 969 ЦК, від­повідно до яких банк може прийняти на зберігання цінні папери, а поклажодавець може уповноважити банк на вчинення правочинів з цінними паперами, прийнятими
на зберігання.

2. Відповідно до п. 8 частини другої ст. 47 того ж Закону банки можуть надавати послуги з відповідального зберігання. З цим погоджується надання ч. 1 ст. 969 ЦК права банкам приймати на зберігання документи, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності.

 

Стаття 970.   Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що охо­роняється банком

1. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними.

2. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей.

3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа.

1. Банкам надається право надавати в оренду сейфи для зберігання цінностей і до­кументів (п. 8 частини другої ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність»). Частина 1 ст. 970 ЦК доповнює це положення вказанням на можливість передання поклажодавцеві частини сейфа або спеціального приміщення для зберігання в ньому цінностей та роботи з ними. Із ч. 1 ст. 970 ЦК випливає, що такі дії здійснюються на підставі договору зберігання, тобто договору, який підпорядковується правовому режиму ст. 970 і ст. 936 — 955 ЦК. Застосовувати до таких правовідносин законо­давство про найм (оренду) підстав немає. Такою підставою не може бути зазначення на оренду в п. 8 частини другої ст. 47 названого вище Закону [122]. Про правову природу цього договору як договору зберігання свідчить зазначення в ч. З ст. 970 ЦК на те, що банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання із сейфа.

 

Стаття 971.   Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охо­роняється банком

1. До договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності бан­ку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).

1. Стаття 971 ЦК, на відміну від ст. 970 ЦК, регулює відносини щодо надання індивідуального банківського сейфу без відповідальності банку за вміст сейфу. Це означає, що банк відповідає лише за схоронність сейфу, якщо він залишається в при­міщеннях чи на території банку. Із заголовку ст. 971 ЦК випливає, що банк взагалі не зобов'язується охороняти сейф. За наявності суперечності між змістом та заголо­вком ст. 971 ЦК у відповідних договорах слід чітко визначати межі відповідальності банку. У принципі, не виключається надання банком в користування сейфу іншій особі з умовою про те, що ця особа сама буде забезпечувати охорону сейфа. Але ж у включенні до глави Цивільного кодексу, що присвячена зберіганню, положень про надання сейфа в користування з умовою про звільнення банку від відповідальності за забезпечення схоронності сейфу не було ніякої необхідності.