ГЛАВА 55 ДАРУВАННЯ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

 

ГЛАВА 55 ДАРУВАННЯ

 

Стаття 717.   Договір дарування

1. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дару­нок) у власність.

2. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

1.  На відміну від раніше чинного Цивільного кодексу, що визнавав договір даруван­ня виключно реальним, новий Цивільний кодекс надає сторонам можливість на свій розсуд укласти договір дарування як реальний або консенсуальний.

2.   Реальний договір дарування вважається укладеним у момент передання речі (дарунка). До цього він не є укладеним. Після передання речі сторони зазвичай нія­ких обов'язків, які виникли на підставі договору, не несуть. Тому в теорії договори дарування стали називати речовими, тобто такими, в межах яких передається річ і право власності на неї, але на підставі яких не виникає зобов'язання. Проте розви­ток законодавства привів до формулювання таких правових норм, які передбачають виникнення на підставі договору дарування, в тому числі реального, певних обов'язків на стороні дарувальника (ст. 721 ЦК). Ці обов'язки входять до змісту зобов'язання дарування. Статті 725, 726 ЦК свідчать про те, що на підставі договору дарування певне зобов'язання може виникати і на боці обдаровуваного.

3. Консенсуальний договір дарування — це нова правова конструкція для цивільного законодавства України. Такі договори вважаються укладеними з моменту їх підписання, а у передбачених законом випадках, — з моменту їх нотаріального посвідчення.

4. Хоч Цивільний кодекс і не виключає виникнення на боці обдаровуваного певних обов'язків, вони в будь-якому разі не можуть полягати в обов'язку обдаровуваного вчинити на користь дарувальника певну дію майнового чи немайнового характеру.

 

Стаття 718.   Предмет договору дарування

1. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

2. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які мо­жуть виникнути у нього в майбутньому.

1. Дарунком може бути будь-яке майно, як воно визначається в ст. 190 ЦК. За договором дарування можуть передаватись майнові права, крім тих випадків, коли закон забороняє заміну кредитора у зобов'язанні (ст. 515 ЦК). Майнові права інте­лектуальної власності передаватись на підставі дарування можуть. Хоч інформація і віднесена до категорії нематеріальних благ (ст. 200 ЦК), усе ж вона є об'єктом права власності й об'єктом товарних відносин (ст. 38, 39 Закону «Про інформа­цію» [51]). Тому інформація може бути передана на підставі договору дарування як дарунок.

 

Стаття 719.   Форма договору дарування

1. Договір дарування предметів особистого користування та побутового призна­чення може бути укладений усно.

2. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

3. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком пере­дати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

4. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

5. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

1. Обов'язкова письмова форма з нотаріальним посвідченням установлена для до­говорів дарування нерухомих речей. Невиконання цієї вимоги означає, що договір дарування є нікчемним (ч. 1 ст. 219 ЦК). Проте можливе визнання дійсним договору дарування, який не посвідчено нотаріально відповідно до ч. 2 ст. 219 ЦК.

2. Обов'язкова письмова форма встановлена для консенсуальних договорів дару­вання (тих, що укладаються з умовою про передання дарунку в майбутньому) та до­говорів про дарування майнового права. Це правило не застосовується до договорів дарування нерухомих речей, оскільки такі договори, як реальні, так і консенсуальні, підлягають нотаріальному посвідченню. Недодержання вимоги закону про письмову форму консенсуальних договорів дарування і договорів дарування майнового права тягне їх нікчемність (недійсність).

3. Частина 4 ст. 719 ЦК передбачає укладення в письмовій формі договорів (як ре­альних, так і консенсуальних) дарування, відповідно до яких дарунком є рухомі речі, які мають особливу цінність. Порушення цієї вимоги не є підставою для визнання до­говору недійсним, а тягне лише наслідки, передбачені ст. 218 ЦК. З урахуванням цього передання речей за усним договором дарування ч. 4 ст. 719 ЦК визнає правомірним,
крім випадків, коли обдаровуваний заволодів нею незаконно. «...Заволодів... незаконно» в контексті ч. 4 ст. 719 ЦК означає «незаконно отримав». Незаконне отримання має місце, зокрема, тоді, коли дарувальник не передавав добровільно обдаровуваному осо­бливо цінну річ, а обдаровуваний в інший спосіб незаконно заволодів такою річчю.

4. Дарування грошової суми в іноземній валюті підпадає під визначення валютної операції в ст. 1 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [207]. Частина 5 ст. 719 ЦК не можна тлумачити так, що вона легалізує розрахунки між резидентами на території України в іноземній валюті. Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК грошове зобов'язання має бути виконаним у гривнях, а використання при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями на території України іноземної валюти допускається лише законом. Таке ж правило передбачене ч. 2 ст. 198 ГК [31]. Валютні цінності визначені у ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» гранично широко. До них належать не тільки іноземна валюта у вигляді грошових знаків та на рахунках в банках та кредитно-фінансових установ замежами України, не тільки банківські метали, а і валюта України. Немає будь-яких підстав стверджувати, що в ст. 719 ЦК поняття валютних цінностей має тлумачитись інакше, ніж воно визначається у ст. 1 названого Декрету. Отже, укладенню в пись­мовій формі і нотаріальному посвідченню підлягають договори дарування всіх видів валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятидесятикратний розмір неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 850 гривень, але дарування іноземної валюти є правомірним тільки у тих випадках, коли договір дарування укладається між резидентами, з однієї сторони, і нерезидентом, — з іншої, або коли одна із сторін отримала дозвіл Національного банку України.

5. Стосовно договорів дарування нерухомих речей не встановлено правило про їх державну реєстрацію. Тому момент укладення такого договору не може приурочува­тись до моменту його державної реєстрації. Реєстрація права власності на нерухоме майно, отримане на підставі договору дарування, не впливає на визначення моменту виникнення в обдаровуваного права власності на нерухоме майно.

 

Стаття 720.   Сторони у договорі дарування

1. Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

2. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, під­опічних.

3. Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати
договір пожертви.

4. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обда­ровуваного, є нікчемним.

1. Сторонами договору дарування, тобто і дарувальниками і обдаровуваними, можуть бути всі суб'єкти цивільного права (учасники цивільних відносин). Лише Український народ, що в певних випадках також визнається учасником цивільних відносин (ст. 324 ЦК), не визнається суб'єктом, що може укладати договори дарування як дарувальник або обдаровуваний.

2. Частина 2 і ч. З ст. 720 ЦК установлюють обмеження на укладення договорів да­рування. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права укладати договори дарування стосовно майна дітей. Цим виключається, щоб майно, яке є об'єктом права власності дітей, було предметом договору дарування. Порушення цього обмеження є підставою для визнання судом договору дарування недійсним. Твердження про нікчемність таких договорів, оскільки ними прямо порушується встановлена законом заборона, ґрун­тується на неправильному тлумаченні положення про те, що нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена прямо (ст. 204; ч. З ст. 215 ЦК). Пряме встановлення
законом недійсності правочину передбачає наявність у законі формулювань «правочин є недійсним» або «правочин є нікчемним». Усі інші формулювання не можуть тлума­читись як пряме визнання правочину недійсним законом. Це ж правило застосовується до випадків дарування опікунами майна, що є власністю підопічних — малолітніх осіб і осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними.

Частина 3 ст. 720 ЦК дозволяє підприємницьким товариствам укладати договори дарування свого майна іншим підприємницьким товариствам лише за умови, що таке право підприємницького товариства прямо встановлено установчими документами дару-вальника. Це обмеження не виключає права укладати договір пожертци. Слід звернути також увагу і на те, що підприємницькі товариства не позбавлені права укладати як дарувальники договори дарування, в яких обдаровуваними будуть не інші підпри­ємницькі товариства, а фізичні особи, юридичні особи публічного права, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, непідприємницькі товариства, установи, юридичні особи, створені в інших організаційно-правових формах, уста­новлених законом (ч. 2 ст. 83 ЦК). Якщо засновники підприємницького товариства позбавлені права обмежити право такого товариства на передання у власність назва­ним вище суб'єктам цивільного права свого майна на підставі договорів дарування, свої майнові інтереси засновники можуть захищати шляхом обмеження права органів підприємницького товариства укладати договори дарування від імені товариства як дарувальника. Право укладати такі договори слід надавати установчими документами зборам засновників, засновникам, одноособовому засновникові. В аналогічний спосіб можуть обмежуватись можливості дарування свого майна непідприємницькими това­риствами, установами, юридичними особами приватного права, створеними в інших організаційно-правових формах (ч. 1 ст. 83 ЦК).

3.  Юридичні особи публічного права можуть бути позбавлені права на відчуження свого (належного йому, закріпленого за ним) майна шляхом укладення договорів дарування законом. Так, державне комерційне підприємство позбавлене права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам або громадянам, крім випадків, передбачених законом (ч. 5 ст. 75 ГК). Це ж правило поширюється
на комунальні комерційні підприємства (ч. 9 ст. 78 ЦК). Із Господарського кодексу (ст. 136, 137) випливає, що речове право казенного підприємства (право оперативного управління) не може бути ширшим, ніж право господарського відання (речове право державного комерційного підприємства). Тому ч. 5 ст. 75 ГК має за аналогією засто­совуватись і до казенних підприємств. Засновник юридичної особи публічного права не позбавлений можливості установчим документом обмежити право органів такої юридичної особи здійснювати дієздатність цієї особи в будь-який спосіб, у тому числі шляхом встановлення заборони на укладення договорів про передання юридичною особою свого майна у власність іншої особи на підставі договору дарування.

4. Частина 4 ст. 720 ЦК обмежує права представника, що діє на підставі доручення (тут використовується термін «доручення», який охоплює собою довіреність і дого­вір, на підставі якого здійснюється представництво). Представник має право укласти договір дарування від імені дарувальника — особи, від імені якої діє представник на підставі доручення, лише за умови, що у дорученні зазначено ім'я обдаровуваного. За відсутності такого зазначення доручення є нікчемним. Договір дарування, укладе­ний представником на підставі такого доручення, не є нікчемним. Але він може бути визнаний недійсним судом.

 

Стаття 721.   Обов'язки дарувальника

1. Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровува­ного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного.

2. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подаро­ваної речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

1. Відповідно до ст. 721 ЦК у разі, коли дарувальникові відомо про недоліки речі, яка є дарунком, або про особливі властивості речі, які (недоліки або особливі властивості) можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, на нього покладається обов'язок повідомити обдаровуваного про ці недоліки або особливі властивості. Якщо дарувальник не виконав цей свій обов'язок, на нього покладається обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, що настали внаслідок володіння або користування дарунком. Використання тут терміна «шкода» означає, що відшкодування має здійс­нюватись відповідно до норм, що сформульовані у главі 82 «Відшкодування шкоди» Цивільного кодексу.

 

Стаття 722.   Прийняття дарунка

1. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

2. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному.

3. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, да­рунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.

4. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

1. Правило ч. 1 ст. 722 ЦК є спеціальним, у тому числі і стосовно ч. З ст. 334 ЦК. Це означає, що у разі дарування нерухомого майна, щодо якого передбачене нотарі­альне посвідчення договору дарування, право власності у обдаровуваного виникає не з моменту нотаріального посвідчення договору, а з моменту прийняття обдаровуваним дарунка. Лише у випадках передання дарунка до нотаріального посвідчення договору дарування, тобто до укладення договору право власності на річ виникає у обдаровуваного з моменту нотаріального посвідчення договору дарування, оскільки до цього передання речі не мало правової підстави.

2. Частина 2 ст. 722 ЦК стосується тільки реальних договорів дарування. Якщо сторони уклали договір дарування з умовою про передання дарунка в майбутньо­му, дарувальник не має права відмовитися від договору дарування відповідно до ч. 2 ст. 722 ЦК. Такі відносини регулюються ст. 724 ЦК. Реалізація дарувальником права на відмову від договору дарува ння до вручення речі, переданої дарувальником
підприємству транспорту або зв'язку або іншій особі для доставки обдаровуваному, здійснюється шляхом повідомлення обдаровуваного, яке може бути передане в будь-який спосіб, що надає змогу надати докази надіслання такого повідомлення. Якщо обдаровуваний отримав повідомлення до отримання дарунка, договір вважається розірваним. Отримання посилки, бандеролі, вантажобагажу після цього має квалі­фікуватись як безпідставне. Безпідставне їх отримання означає, що вони мають бути повернуті відправникові.

3. Обдаровуваний не несе обов'язку прийняти дарунок навіть тоді, коли укладено договір дарування з умовою про передання дарунка в майбутньому. У зв'язку з цим важливо встановити момент, з якого дарунок вважається прийнятим. Дарунок не може вважатись прийнятим, якщо обдаровуваний негайно заявить про відмову від його прийняття. «Негайно» —  це означає негайно після того, як обдаровуваному стало
ясно, якщо він отримав річ на підставі договору дарування. Підприємства зв'язку, транспорту зазвичай видають посилки, вантажобагаж без перевірки майна всередині належне упакованих посилки, вантажобагажу чи належне опломбованого контейнера. Тому обдаровуваний може заявити про відмову від прийняття дарунка лише після розкриття посилки,  вантажобагажу чи контейнера безпосередньо дарувальникові,
а не підприємству зв'язку чи транспорту.

4. Частина 4 ст. 722 ЦК може застосовуватись за аналогією для визначення моменту передання речі на підставі інших договорів, оскільки термін «уручення речі» в ст. 334 ЦК належно не розкривається.

 

Стаття 723.   Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому

1. Договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.

2. У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його
вартості.

3. Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.

1. Частина 1 ст. 723 ЦК містить дві правові конструкції. Першою із них є договір дарування, що передбачає обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому з визначенням строку, зі спливом якого дарувальник має виконати свій обов'язок, або терміну, з настанням якого обов'язок дарувальника передати майно перетворюється в борг, а суб'єктивне право, що кореспондує цьому обов'язку, — у право вимоги. Сторони можуть установити в договорі дарування строк виконання дарувальником обов'язку передати дарунок у майбутньому посиланням на подію, яка неминуче має настати (ч. 1 ст. 530 ЦК).

Інша правова конструкція, що передбачена ч. 1 ст. 723 ЦК, — це договір дару­вання під відкладальною умовою. Із закону не випливає заборона на укладення до­говорів дарування з умовою про передання дарунка в майбутньому під скасувальною умовою.

2. Обдаровуваний має право вимагати передання йому дарунка відповідно до умов договору дарування, якщо настав строк виконання дарувальником обов'язку пере­дати майно. У відповідних випадках право вимоги виникає за умови настання відкладальної обставини, що може поєднуватись і зі спливом встановленого договором строку.

3. Смерть дарувальника за договором дарування з умовою про передання дарунка у майбутньому припиняє дію договору дарування і зобов'язання, що виникло на його підставі, у випадках, коли дарувальник помер до настання строку, терміну чи відкладальної умови, передбачених договором. Якщо ж дарувальник помер після настання цих строку, терміну, обставини, то обов'язок передати дарунок переходить до спад­коємців померлого (дарувальника).

 

Стаття 724.   Одностороння відмова від договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому

1. Дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився.

2. Обдаровуваний має право у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього.

1. У ст. 724 ЦК використовується правова конструкція, передбачена ч. З ст. 651 ЦК: сторонам надається право розірвати договір дарування, укладений з умовою про передання дарунка в майбутньому, шляхом вчинення одностороннього правочину. Дарувальникові, якщо після укладення договору дарування його майновий стан істотно погіршився, надається право відмовитись від передання дарунка. Відмова від передан­ня, що свідчить про відмову виконати зобов'язання (повідомлення обдаровуваного, відмова виконати вимогу обдаровуваного про передання дарунка), має кваліфікуватись як конклюдентні дії (односторонній правочин), спрямовані на розірвання договору. Тому дарувальник не повинен спеціально повідомляти обдаровуваного про розірвання договору та дотримуватись вимог ст. 654 ЦК, що стосується форми правочину, спря­мованого на розірвання договору.

2. Наявність істотного погіршення майнового стану дарувальника має встановлюва­тись судом з урахуванням всіх обставин, що свідчать про майновий стан дарувальника на день укладення договору дарування, про зменшення його доходів та про збільшення витрат, які він має зробити.

3. Із тексту ч. 2 ст. 724 ЦК важко зробити висновок про те, від чого ж має право відмовитись обдаровуваний — від дарунка чи від договору. Слід зробити висновок про те, що обдаровуваному надається право відмовитись від договору. Усунення не­ визначеності у тексті ч. 2 ст. 724 ЦК досягається шляхом звернення до заголовку цієї статті, де йдеться про відмову від договору. Викладене не означає, що при вирішенні
спору суд повинен діяти суто формально та кваліфікувати відмову від договору як законну, а відмову від прийняття дарунка — незаконною. Разом з тим при вчиненні обдаровуваним правочину, спрямованого на відмову від договору дарування на під­ставі ч. 2 ст. 724 ЦК, він має дотримуватись вимог ст. 654 ЦК щодо форми розірвання договору.

 

Стаття 725.   Обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи

1. Договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати
грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

2. Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи.

У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісно від­сутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдаровуваного особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

1. Статус третьої особи, на користь якої обдаровуваний зобов'язаний вчинити певну дію майнового характеру або утриматися від її вчинення, відповідає статусу третьої особи в зобов'язанні (ст. 511 ЦК). Ця особа дійсно не має в рамках зобов'язання ні прав, ні обов'язків. Проте, фактично із зобов'язання вона отримує певні майнові бла­га. Лише в разі смерті дарувальника, оголошення його померлим, визнання безвісновідсутнім чи недієздатним третя особа набуває статусу сторони в зобов'язанні і в силу цього отримує право вимагати від обдаровуваного вчинення на її користь певних дій майнового характеру або утримання від дій.

2. Стаття 725 ЦК виходить із того, що правовідносини, які виникають на підставі договору дарування, не можуть бути зведені до одного зобов'язання дарувальника перед обдаровуваним, яке вичерпується переданням дарунка обдаровуваному. У силу договору дарування на стороні обдаровуваного також виникає зобов'язання, про зміст якого йдеться, зокрема, у цій статті. Це зобов'язання включає до себе право дару­вальника як кредитора вимагати від обдаровуваного вчинення певних дій на користь третьої особи або утримання від дій.

 

Стаття 726.   Правові наслідки порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи

1. У разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дару­вальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, — відшкодування його вартості.

1.  Стаття, що коментується, як і ст. 725 ЦК, виходить із складного характеру правовідносин, що виникають на підставі договору дарування. Якщо договором да­рування встановлено обов'язок обдаровуваного на користь третьої особи, порушення цього обов'язку дає право дарувальникові вимагати розірвання договору і повернення дарунка. Право вимагати розірвання договору дарувальник зберігає і тоді, коли по­вернення дарунка є неможливим. Таке може бути, коли дарунок виявляється на мо­мент розгляду вимоги про розірвання договору спожитим, або коли дарунком були гроші (інші речі, визначені родовими ознаками), або коли дарунок був відчужений обдаровуваним (в останньому випадку майно, що було предметом договору дарування, не може бути витребуване у набувача).

2. Дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування на підставі ст. 726 ЦК незалежно від істотності порушення обдаровуваним свого обов'язку на користь третьої особи, якщо факт порушення цього обов'язку належно встановлено.

3. Вимогу про розірвання договору дарувальник вправі пред'явити безпосередньо до обдаровуваного. Відповіддю на цю вимогу може бути згода обдаровуваного на розірвання договору. У такому разі сторони укладають угоду про розірвання договору, форма якої повинна відповідати вимогам ст. 654 ЦК. Після цього обдаровуваний зобов'язаний по­вернути річ дарувальникові. За відсутності згоди обдаровуваного на розірвання договору дарування дарувальник вправі звернутись до суду з вимогою про розірвання договору. Дарувальник може звернутись з позовом до суду також і тоді, коли він не звертався безпосередньо до обдаровуваного з вимогою про розірвання договору. У позовній заяві доцільно було б сформулювати дві вимоги — про розірвання договору та повернення дарунка (відшкодування його вартості). Проте дарувальник сам управі визначати обсяг вимог, які він формулює у позовній заяві, і пред'явити тільки вимогу про розірвання договору. При цьому він зберігає право звернення в майбутньому (в межах позовної давності) до суду з позовом про покладення на обдаровуваного обов'язку повернути річ (відшкодувати її вартість), якщо після набуття законної сили першим рішенням суду обдаровуваний добровільно не повернув річ або не відшкодував її вартість.

Рішення суду є достатньою підставою для поновлення права власності даруваль-ника на річ, що була предметом договору дарування, в усіх випадках, в тому числі і тоді, коли договір дарування був посвідчений нотаріально і міг бути розірваний сторонами з додержанням вимог до форми правочину на розірвання договору, вста­новлених ст. 654 ЦК.

 

Стаття 727.   Розірвання договору дарування на вимогу дарувальника

1. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка)
або дітей.

Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дару­вальника мають право вимагати розірвання договору дарування.

2. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обда­ровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

3. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслі­док недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена.

4. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на мо­мент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим.

5. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.

1. Стаття 727 ЦК присвячена визначенню підстав розірвання договору дарування на вимогу дарувальника. Стаття 727 ЦК не може виключати дії спеціального стосовно цієї статті правила ст. 726 ЦК.

2. Пред'явлення вимоги про розірвання договору на підставі ст. 727 ЦК можливо, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим. Це правило ч. 4 ст. 727 ЦК поширюється на всі випадки, коли дарувальникові надається право вимагати розір­вання договору дарування, які (випадки) передбачені ч. 1 — 3 ст. 727 ЦК. Логічним із соціальної позиції було б не поширювати ч. 4 ст. 727 ЦК на випадки, передбачені ч. 1 ст. 727 ЦК, але ч. 4 ст. 727 ЦК сформульована досить чітко, що виключає відхід від її змісту.

3. Учинення обдаровуваним дій, передбачених ч. 1 ст. 727 ЦК, дає право даруваль­никові вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей і іншого особливо цінного майна. Ця вимога на розсуд дарувальника може бути пред'явлена безпосеред­ньо до обдаровуваного або в суд без попереднього пред'явлення вимоги до обдарову­ваного. Така вимога може бути пред'явлена за умови збереження дарунка на момент її пред'явлення (до обдаровуваного або до суду). У необхідних випадках позивач (дарувальник) має надати докази того, що в певний момент він звертався з вимогою до обдаровуваного і на цей момент дарунок був збереженим.

Закон не передбачає, щоб на момент пред'явлення вимоги дарунок зберігся як об'єкт права власності обдаровуваного. Має значення, щоб він зберігся фізично. Але слід мати на увазі, що ст. 727 ЦК не дає дарувальникові права на розірвання договору шляхом учинення одностороннього правочину, а лише допускає розірвання договору за рішенням суду на вимогу дарувальника. Тому договір про відчуження обдаровуваним предмета договору дарування до набрання законної сили рішенням суду або до при­йняття заходів щодо забезпечення позову, якими обмежується право обдаровуваного на відчуження дарунка, зазвичай не може бути визнаний недійсним.

4.   При задоволенні позову про розірвання договору дарування,  пред'явленого на підставі ч.  1 ст. 727 ЦК, на обдаровуваного покладається обов'язок повернути дарунок в натурі.

5. Право пред'явлення до обдаровуваного вимоги про розірвання договору даруван­ня та повернення дарунка переходить до спадкоємців дарувальника не завжди, коли обдаровуваний учинив дії, передбачені абзацом першим ч. 1 ст. 727 ЦК, а тільки тоді, коли дарувальник учинив умисне вбивство, тобто коли судом встановлено скоєння обдаровуваним злочину, передбаченого ст. 115, 116, 118 Кримінального кодексу [25]. Якщо ж судом таке не встановлено, спадкоємці не отримують права, передбаченого абзацом другим ч. 1 ст. 727 ЦК, хоч би обдаровуваний і вчинив дії, передбачені аб­зацом першим ч. 1 цієї статті.

6. Якщо дарунок зберігся, дарувальник має право пред'явити до обдаровуваного вимогу про розірвання договору та повернення дарунка за наявності підстав, передбачених ч. 2 та 3 ст. 727 ЦК. У разі, якщо обдаровуваний здійснив відчуження дарунка, вимога про відшкодування вартості дарунка не може бути задоволена, оскільки витребування речі у набувача, на користь якого дарувальник здійснив відчуження дарунка, зазвичай є не­можливим. Вимога про відшкодування вартості дарунка також не може бути задоволена, оскільки немає підстав для застосування за аналогією відповідного правила ст. 726 ЦК.

 

Стаття 728.   Позовна давність, що застосовується до вимог про розірвання до­говору дарування

1. До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік.

1. Позовна давність за вимогами про розірвання договору дарування встановлена тривалістю один рік. Перебіг позовної давності починається з дня, коли позивач до­відався або міг довідатися про порушення, передбачені ст. 726, 727 ЦК, яких при-пустцвся обдаровуваний (ч. 1 ст. 261 ЦК). Було б неправильним відраховувати цю позовну давність від дня укладення договору дарування.

 

Стаття 729.   Пожертва

1. Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цін­них паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

2. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви.

3. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 729 ЦК пожертва є даруванням, а договір пожертви — різновидом договору дарування. Тому ч. З ст. 729 ЦК приписує до пожертви за­стосовувати положення про договір дарування. Ці положення не застосовуються до пожертви тоді, коли інше встановлено спеціальним законом. Одне із таких правил встановлене ч. 2 ст. 729 ЦК: договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви, тобто, цей договір є виключно реальним і не може укладатись з умовою про передання предмета пожертви у майбутньому. Якщо укладено договір пожертви з умовою про передання предмета пожертви'у майбутньому, це є підставою для ви­знання судом договору недійсним.

2. Особливістю договору пожертви є визначення в ньому мети, для досягнення якої обдаровуваним передається річ за таким договором. Мета при цьому має розумітися як визначення характеру цільового використання предмета пожертви.

3. Договір пожертви є правовою формою, в якій має здійснюватись передання майна благодійним організаціям. Частина 3 ст. 22 Закону «Про благодійництво та благодійні організації» [87] передбачає можливість передання благодійним організаціям майна, коштів та цінностей з визначенням їх цільового призначення. Але Закон «Про благо­дійництво та благодійні організації» допускає передання благодійним організаціям
майна, в тому числі грошових коштів, без визначення цільового призначення цього майна. У такому випадку має укладатись договір дарування.

4.   На правовідносини щодо пожертви поширюються обмеження,  що встановлені ч. З ст. 720 ЦК і стосуються укладення підприємницьким товариством договору дарування на користь іншого підприємницького товариства, оскільки пожертва визнається в ч. 1 ст. 729 ЦК даруванням (його видом). Щодо можливих інших обмежень на передання юридичним особам майна в правовій формі пожертви див. п. 2, 3 коментаря до ст. 720 ЦК.

 

Стаття 730.   Права пожертвувача

1. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви від­повідно до мети, встановленої договором про пожертву.

2. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, вико­ристання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувана, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи — за рішенням суду.

3. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання до­говору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням.

1.   Пожертвувач вправі здійснювати контроль за використанням пожертви. Від­повідно до ч. З ст. 22 Закону «Про благодійництво і благодійні організації» на такі організації покладається обов'язок подавати благодійникові звіт про використання пожертви.

2.  Право пожертвувача або його правонаступників вимагати розірвання договору про пожертву виникає, «якщо пожертва використовується не за призначенням». Це фор­мулювання не виключає пред'явлення пожертвувачем вимоги про розірвання договору на підстаів положень Цивільного кодексу про дарування. Позивач, що пред'явив в суді таку вимогу, повинен довести факт використання речі не за призначенням на момент пред'явлення вимоги. Якщо ж нецільове використання мало місце в минулому, в тому числі, якщо воно полягало у розпоряджанні предметом пожертви, то немає підстав стверджувати, що пожертва «використовується» не за призначенням.