§ 5. ПОСТАЧАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНИМИ ТА ІНШИМИ РЕСУРСАМИ ЧЕРЕЗ ПРИЄДНАНУ МЕРЕЖУ

 

Стаття 714.   Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через при­єднану мережу

1. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (спожи­вачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

2. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті від­носин сторін.

3. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

1. Стаття, що коментується, вперше в національному цивільному законодавстві ви­знає договори постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу різновидом договору купівлі-продажу. Це тягне за собою поширення на договори по­стачання через приєднану мережу ст. 655 — 697 ЦК (якщо інше не встановлено зако­ном або не випливає із суті відносин сторін). До правовідносин з приводу постачання ресурсами через приєднану мережу застосовуються також положення законодавства про договір поставки, оскільки це передбачено ч. 2 ст. 714 ЦК.

2. Частина 3 ст. 714 ЦК допускає встановлення законом особливостей укладання та виконання договорів постачання енергетичними та іншими ресурсами. Ця орієнтація законодавця на встановлення зазначених особливостей законом є занадто жорсткою. Стосовно постачання енергетичними ресурсами ця жорсткість пом'якшується ч. 1 ст. 277 ГК, яка передбачає встановлення Кабінетом Міністрів правил користування енергією відповідного виду. У решті випадків (при постачанні водою, газом через приєднану мережу) також немає підстав для висновку про те, що в силу ч. З ст. 714 ЦК не можуть застосовуватись підзаконні акти, які регулюють відносини щодо постачання ресурсами
через приєднану мережу, та які прийняті до введення в дію Цивільного кодексу 2003 р. Таке твердження означало б руйнування правопорядку у цій сфері, а тому не відпо­відало б ч. 1 ст. 8 Конституції [1], яка верховенство права поставила вище юридичної сили законів, які є проявом позитивного права. З урахуванням цього затвердження підзаконними актами правил користування водою, газом навіть після введення в дію нового Цивільного кодексу не може бути підставою для твердження про те, що такі акти не мають юридичної сили. Це стосується, зокрема Правил надання послуг з цент­ралізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що за­тверджені постановою Кабінету Міністрів від 21 липня 2005 р. № 630 [333].

Далі наводиться коментар до законодавства про постачання окремими видами ре­сурсів через приєднану мережу.

 

ПОСТАЧАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЄЮ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

3. Відносини з приводу постачання фізичних осіб електроенергією, регулюються ст. 714 ЦК, ст. 24 — 27 Закону «Про електроенергетику» [89], Правилами користування елек­тричною енергією для населення [291] (далі — Правила). Ці Правила слід визнати та­кими, що мають юридичну силу не тільки з урахуванням викладеного в п. 2 коментаря до ст. 714 ЦК, а й у зв'язку з тим, що право Кабінету Міністрів затвердити такі Правила передбачене спеціальним законом — частиною четвертою ст. 26 Закону «Про електро­енергетику». Положення, що поширюються на відносини з приводу постачання фізичних осіб електроенергією, містяться в Законі «Про житлово-комунальні послуги [174]».

4. Постачання фізичних осіб електроенергією здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією. Проект договору розроблюється енергопос-тачальником згідно з Типовим договором про користування електроенергією, який є додатком до Правил. Щодо кожного об'єкта» який належить споживачеві, укладається окремий договір. У багатоквартирному будинку енергопостачальник укладає договори з кожним наймачем (власником квартири). При укладенні договору сторони вправі відступати від умов Типового договору. Приписується укладати договір на три роки. Якщо за місяць до спливу строку договору жодна із сторін не заявила про припинення його дії у зв'язку із спливом строку договору або про необхідність його зміни, договір про користування електроенергією подовжується на один рік. Споживання електричної енергії без укладення з енергопостачальником договору про користування електричною енергією кваліфікується як самовільне підключення (абзац дев'ятий п. 2 Правил). Це — занадто жорстке правило. Його жорсткість пом'якшується з урахуванням на- ступного. Підключення електроенергії за заявою наймача (власника) квартири або іншого об'єкта має кваліфікуватись як укладення договору, хоч і з порушенням вимоги закону про його письмову форму (ст. 208, 218 ЦК). Якщо ж особа придбала кварти­ру, житловий будинок чи інший об'єкт і не звернулась із заявою про підключення до електромережі (про укладення договору), але не користувалась електроенергією, її дії не можуть кваліфікуватись як самовільне підключення і тягти відповідальність цієї особи, оскільки відсутній юридичний факт — правопорушення, яке могло б бути під­ставою відповідальності. Але ж споживання електроенергії особою, яка придбала об'єкт і не звернулась до енергопостачальника із заявою про підключення до електромережі та укладення договору, є правопорушенням. Питання про відповідальність споживача в таких випадках має вирішуватись з урахуванням вини енергопостачальника, який не здійснив відключення об'єкта від електромережі до укладення договору (появи правової підстави для підключення об'єкта до електромережі).

5. За заявою споживача підключення об'єкта до електромережі здійснюється про­тягом трьох (семи — у сільській місцевості) днів. У цей же строк має бути підписаний договір.

6. Прилади обліку електричної енергії мають бути придбані, установлені і підклю­чені енергопостачальником, а їх вартість та вартість послуг оплачується забудовником (власником об'єкта, на який здійснюється постачання електроенергії). Споживач несе відповідальність за збереження приладів обліку та пломб на них, якщо прилади вста­новлені в квартирах або на інших об'єктах споживача. Відповідальність за збереження поквартирних приладів обліку, встановлених на сходових клітках, та пломб на них несе власник будинку або організація, у віданні якої перебуває будинок. Споживач відшкодовує вартість перевірки, ремонту або встановлення нового приладу обліку у разі пошкодження, втрати або неправильної роботи приладу обліку з його вини. В інших випадках перевірка, ремонт або заміна пошкодженого або втраченого приладу обліку здійснюються за рахунок енергопостачальника або організації, відповідальної за його збереження (п. 17 Правил [291]). Правила не встановлюють порядку розпо­ділу пов'язаних з цим обов'язків між енергопостачальником та організацією, відпові­дальною за збереження приладу обліку. Виходячи із того, що зазначена організація є відповідальною, можна дійти висновку про те, що ця організація звільняється від від­повідальності за незбереження приладів обліку, якщо доведе, що вона не допускала порушення своїх обов'язків, яке привело до пошкодження, втрати або неправильної роботи приладу обліку, або якщо вона доведе відсутність своєї вини. Відповідні ви­трати у таких випадках мають бути покладені на енергопостачальника.

7. Енергопостачальник вправі перевіряти справність приладів обліку, знімати по­казання приладів та проводити обстеження електроустановок споживача на предмет виявлення споживання електричної енергії поза приладами обліку (п. 37 Правил). Оскільки в більшості випадків вимога про обов'язкове укладення договору про ко­ристування електричною енергією не виконується,  умовами договорів викладене правило не підкріплюється,  а реалізація відповідного права енергопостачальника приходить у суперечність з правом фізичної особи на недоторканність житла. Стат­тя 30 Конституції України [ 1 ] допускає проникнення до житла чи іншого володіння особи лише за вмотивованим рішенням суду або у невідкладних випадках в порядку, встановленому законом. Ця суперечність усунена Законом «Про житлово-комунальні послуги» [174] лише частково: без отримання згоди споживача проникнення до житла може бути здійснене у невідкладних випадках, пов'язаних з рятуванням життя людей та майна за умови присутності при проникненні до житла і до повного завершення робіт представників виконавця (енергопостачальника), балансоутримувача, органів внутрішніх справ, споживача із числа будь-кого із власників суміжних приміщень (ч. 1 — 6 ст. 17 названого Закону). Що стосується обов'язку споживача допускати представників виконавця для зняття контрольних показників засобів обліку тощо, то в таких випадках споживач зобов'язаний забезпечити доступ до засобів обліку лише відповідно до договору. При цьому умови доступу в квартиру, будинок, інше при­міщення визнаються істотними умовами договорів на надання житлово-комунальних послуг (п. 11 ч. 1 ст. 26 названого Закону).

8. Правила встановлюють підстави тимчасового припинення постачання електро­енергією та підстави відключення споживача від мережі електропостачання, яке (від­ключення) одночасно означає розірвання договору енергопостачальником. Підстави тимчасового припинення виконання зобов'язань Цивільним кодексом взагалі не встанов­люються. Законом «Про електроенергетику» [89] це передбачається і встановлюється порядок визначення підстав тимчасового припинення користування електроенергією (Правилами користування електроенергією), що слід визнати правомірним (з ура­хуванням викладеного в п. 2 коментаря до ст. 714 ЦК). Установлення п. 35 Правил
підстав «відключення споживача», тобто одностороннього розірвання договору енерго­постачальником, суперечить ч. 1 ст. 651 ЦК, відповідно до якої розірвання договору допускається за згодою сторін, а також у випадках, якщо це передбачено договором або законом. Наявність такої суперечності не перешкоджає застосуванню п. 35 Правил з урахуванням викладеного в п. 2 коментаря до ст. 714 ЦК, а також з урахуванням того, що право Кабінету Міністрів затвердити Правила користування електричною енергією для населення прямо встановлене ст. 26 Закону «Про електроенергетику». Тому енергопостачальник вправі «відключити споживача», тобто одностороннє розі­рвати договір з підстав, зазначених у п. 35 Правил (розкрадання електричної енергії; навмисне пошкодження приладу обліку; неоплата встановлення нового приладу облі­ку, якщо обов'язок оплати лежить на споживачеві; неоплата спожитої електроенергії на тридцятий день після отримання споживачем попередження енергопостачальника; невиконання припису Державної інспекції з енергетичного нагляду щодо режиму
споживання електроенергії; зниження показників якості електроенергії з вини спо­живача).

9. Споживачеві надається право в будь-який час на свій розсуд розірвати договір шляхом односторонньої відмови від нього. Для цього він повинен не пізніше, ніж за сім днів до припинення користування електроенергією (до припинення договору і відповідного зобов'язання) у квартирі або на іншому об'єкті письмово повідомити енергопостачальника про розірвання договору. Невиконання споживачем цієї вимоги
означає, що споживач зобов'язаний оплачувати електроенергію відповідно до показань приладів обліку та нести відповідальність за порушення правил користування електроенергією на об'єкті, що був підключений до мережі електропостачання, на підставі договору до дня припинення дії останнього.

10. Пункт 44 Правил покладає на енергопостачальника відповідальність за тимчасове припинення енергопостачання з його вини в розмірі п'ятикратної вартості недовідпущеної споживачеві електроенергії. Така ж відповідальність енергопостачальника, як і п. 44 Правил, установлена ч. 6 ст. 24 Закону «Про електроенергетику». Цю відпові­дальність слід кваліфікувати як обов'язок сплатити неустойку у зазначеному розмірі. Ця неустойка, встановлена частиною шостою ст. 24 Закону «Про електроенергетику», не виключає застосування загального правила ч. 1 ст. 624 ЦК, відповідно до якої не­устойка стягується незалежно від відшкодування шкоди.

Відпуск енергопостачальником електроенергії, параметри якої знаходяться поза межами показників, визначених у договорі, тягне відповідальність енергопостачальника в розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості такої електроенергії (ч. 7 ст. 24 Закону «Про електроенергетику»). Це — теж штрафна неустойка. Вона не виключає обов'язку енергопостачальника відшкодувати збитки, завдані споживачеві таким порушенням, на підставі загальних правил ст. 22, 623, 624 ЦК.

11.  Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК правові наслідки порушення зобов'язання вста­новлюються договором і законом. Але спеціальним правилом ч. 4 ст. 26 Закону «Про електроенергетику» передбачається, що споживач енергії несе відповідальність за пору­шення умов договору і правил користування електроенергією згідно із законодавством. Тут же зазначається про те, що правила користування електроенергією для населення встановлюються Кабінетом Міністрів. Отже, положення про відповідальність споживачів, установлені Правилами користування електроенергією для населення, є чинними. Від­повідно до п. 53 Правил розмір збитків, завданих енергопостачальникові порушенням
правил користування електроенергією, розраховується за добовою величиною розрахун­кового споживання електроенергії та за кількістю днів з дня останнього контрольного зняття представником енергопостачальника показань чи технічної перевірки приладу обліку до моменту усунення порушення за тарифами, які діяли на період, за який розраховується розмір збитків. Правила [291] передбачають, що Національна комісія регулювання електроенергетики України (далі — НКРЕ) має повноваження затвердити Методику визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією [445].

Пункт 42 Правил покладає на споживача відповідальність за прострочення терміну внесення платежів за спожиту електроенергію. Законодавством така відповідальність не встановлена. Договором вона встановлюватись може. Але при цьому слід урахову­вати наступне. До усунення Кабінетом Міністрів заборгованості держави із заробітної плати, пенсій, стипендій, інших грошових виплат і прийняття Верховною Радою від­повідного рішення тимчасово заборонено нарахувати та стягувати з громадян пеню за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги (Закон «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги»). Відступлення від цього Закону в договорах суперечило б ч. З ст. 6 ЦК, оскільки із змісту названого Закону випливає обов'язковість його для сторін (із змісту цього Закону випливає імперативний характер його положень).

 

ПОСТАЧАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЄЮ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

12. На правовідносини між енергопостачальниками та юридичними особами поширю­ється чинність ст. 714 ЦК, ст. 275 — 277 ГК [31], Правил користування електричною енергією (далі — Правила) [442]. Ці Правила затверджені НКРЕ відповідно до повно­важення, що надане їй абзацом сьомим ч. 1 ст. 12 Закону «Про електроенергетику» [89], і в силу цього спеціального положення Закону названі Правила мають чинність,
яка не спростовується зазначенням у ч. 1 ст. 277 ГК на те, що правила користування енергією затверджуються Кабінетом Міністрів, оскільки відповідно до абзацу сьомого частини першої ст. 12 Закону «Про електроенергетику» розроблення і затвердження правил користування електричною енергією є одним із основних завдань НКРЕ. Чин­ними є також Порядок постачання електричної енергії споживачам [288] і Порядок обмеження електроспоживання споживачів до рівня екологічної броні електропоста­чання або повного припинення їм електропостачання [325].

13. У зв'язку з постачанням електроенергії юридичним особам та фізичним особам-підприємцям можуть укладатись договори декількох видів, що обумовлене розвит­ком ринку електроенергії та складністю відносин,  що виникають при постачанні електроенергією.  Основним договором, на підставі якого здійснюється постачання електроенергії, є договір постачання електричної енергії. Цей договір укладається між споживачем та постачальником електроенергії на підставі Типового договору про постачання електричної енергії, що є додатком до Правил.

При укладенні договору сторони не вправі відступати від положень Типового до­говору, оскільки ч. 4 ст. 179 ГК забороняє відступати від змісту типових договорів. Постачання електроенергією згідно з таким договором здійснюється з оплатою за ре­гульованим тарифом. Постачальники електроенергії за регульованим тарифом (тобто постачальники, які здійснюють постачання за допомогою власних електроустановок) на закріпленій за ними території не мають права відмовити споживачеві або субспожи-вачеві в укладенні договору про постачання електричної енергії, якщо споживач виконує вимоги нормативно-правових актів щодо постачання електроенергії (п. 1.9 Правил).

14. Договір про купівлю-продаж електричної енергії укладається в тих випадках, коли постачання електроенергією здійснюється за допомогою електроустановок не по­стачальника, а іншої електропередавальної організації. На підставі такого договору постачання електроенергією здійснюється з умовою про оплату за цінами, погодженими сторонами (за нерегульованим тарифом). За наявності згоди постачальника споживач вправі укласти договір про купівлю-продаж електроенергії з будь-яким постачальником за умови відсутності заборгованості перед постачальником за регульованим тарифом. Договір про купівлю-продаж укладається на весь обсяг споживання електроенергії, що необхідний споживачеві, і на строк, який кратний розрахунковому періоду. На період дії договору про купівлю-продаж електроенергії призупиняється дія договору про постачання електроенергії за регульованим тарифом.  Договір про постачання електроенергії призупиняється на підставі письмового повідомлення, що надсилаєть­ся постачальнику електроенергії споживачем, яке має бути отримане постачальником не пізніше, ніж за п'ять днів до початку дії договору про купівлю-продаж електро­енергії. Для поновлення дії договору про постачання електроенергії споживач має звернутися до постачальника електроенергії за регульованим тарифом не пізніше п'яти днів до закінчення дії договору про купівлю-продаж електроенергії. Варто звернути увагу на оригінальність правової конструкції, яка розглядалась, та відповідно до якої споживач має право вимагати призупинення дії договору постачання електроенергії у зв'язку з укладенням ним договору про купівлю-продаж електроенергії (як пра­вило, — з іншим постачальником електроенергії), а також відновлення дії договору
про постачання електроенергії у зв'язку з припиненням дії договору купівлі-продажу електроенергії (п. 5.9 Правил).

15. Відповідно до ч. 7 ст. 276 ГК оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. Попередня оплата визначається в п. 1.2 Правил як стовідсоткова оплата обсягу очікуваного споживання електричної енергії, заявленого на наступний розрахунковий період, яка (оплата) здійснюється до початку розрахункового періоду. Інші варіанти оплати можуть установлюватись за погодженням сторін договору про постачання електричної енергії. Споживачі практично позбавлені можливості домагатися іншої форми оплати, ніж попередня. Правда, при масовому отриманні електропостачальником підписаних договорів з протоколами розбіжностей
електропостачальник може не справитись із задачею оформлення позовних заяв про вирішення переддоговірних спорів, а тому споживачі, що складають протоколи роз­біжностей з наміром уникнути попередньої оплати електроенергії, мають певний шанс досягти своєї мети.

16. Оплата енергії,  що відпускається відповідно до договорів про постачання електричної енергії, здійснюється за регульованими тарифами. Регульовані тарифи затверджуються в порядку, встановленому законодавством. Тарифи на електроенергію, що відпускається населенню і населеним пунктам, затверджені постановою Кабінету Міністрів «Про тарифи на електроенергію, що відпускається населенню і населе­ним пунктам» [461]. За наявності окремого обліку споживання електричної енергії за періодами часу регульовані тарифи диференціюються (більш високий тариф за­стосовується в години максимального навантаження енергосистеми, а більш низький тариф — у години мінімального навантаження).

17. Оплата електроенергії, кількість якої перевищує договірні величини споживання електроенергії (різниця між договірною величиною електроенергії та обсягом фактично спожитої електроенергії) здійснюється у двократному розмірі регульованого тарифу. У такому ж розмірі оплачується електроенергія, що спожита шляхом найбільшого перевищення потужності, зафіксованого впродовж розрахункового періоду договірної величини потужності (ч. 5 ст. 26 Закону «Про електроенергетику» [89]).

18. Порушення дисципліни платежів є підставою для обмеження електроспоживання споживачів до рівня екологічної броні електропостачання, а за відсутності такої броні — до повного припинення електропостачання. Енергопостачальники, електро­передавальні організації або Держенергонагляд не пізніше, ніж за три робочі дні додати обмеження або припинення електропостачання, надсилають споживачам письмове попередження, в якому зазначаються підстава, дата і час, з якого буде запроваджено обмеження або буде припинене електропостачання [288]. Обмеження не запроваджу­ється і електропостачання не припиняється, якщо споживач ліквідує заборгованість
за зобов'язанням щодо оплати спожитої енергії до здійснення таких заходів.

19. Відповідно до п. 7.5 Правил [442] електропостачальник має також право при­пинити повністю або частково електропостачання у таких випадках:  1) відсутність у споживача персоналу для обслуговування електроустановок; 2) зниження з вини споживача показників якості електроенергії до величин, які порушують нормальне функціонування електроустановок електропередавальної організації або інших спо­живачів.

20. Електропостачальник несе відповідальність перед споживачами — юридичними особами-підприємцями, як і перед споживачами —  фізичними особами, відповідно до ч. 6 і 7 ст. 24 Закону «Про електроенергетику» (див. п. 9 коментаря до ст. 714 ЦК).

21. Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок визначення розміру від­шкодування шкоди, завданої електропостачальнику внаслідок викладення електричної енергії [337]. У постанові про затвердження названого Порядку міститься посилання на ст. 27 Закону «Про електроенергетику», яка надає таке повноваження Кабінету Міністрів. Але Кабінет Міністрів частину цього повноваження передоручив НКРЕ,
яка і затвердила Методику визначення обсягу та вартості електричної енергії, не об­лікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією [445].

 

ПОСТАЧАННЯ ФІЗИЧНИМ І ЮРИДИЧНИМ ОСОБАМ ВОДИ І ТЕПЛОВОЇ ЕНЕРГІЇ.  ПОСЛУГИ З ВОДОВІДВЕДЕННЯ

22.  Відносини щодо постачання фізичним особам води та теплової енергії регулюєть­ся ст. 714 ЦК. До відносин з приводу постачання води (холодної, питної) застосову­ється Закон «Про питну воду та питне водопостачання» [143]. Цей Закон (ч. З ст. 19) надає центральному органові виконавчої влади з питань  житлово-комунального господарства встановлювати порядок надання споживачам послуг з питного водопос­тачання. Але на сьогодні такий порядок не затверджувався. Натомість затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення [333] (далі — Правила). Було б неправильним стверджувати, що Кабінет Міністрів не мав повноважень на затвердження Правил. Повноваження на затвердження Кабінетом Міністрів названих Правил підтверджено ст. 19 названо­го Закону. Крім того, Кабінет Міністрів затвердив згадані Правила з урахуванням Конституції України [1], яка наділяє Кабінет Міністрів повноваженнями здійснювати внутрішню і зовнішню політику. Це є аргументом на користь визнання чинності на­званих Правил. Нарешті, чинність цих Правил випливає також із викладеного в п. 2 коментаря до ст. 714 ЦК.

23. Стаття 714 ЦК, з одного боку, і частина третя ст. 19 Закону «Про питну воду та питне водопостачання», Правила, — з іншого, по-різному кваліфікують правовід­носини щодо постачання води і теплової енергії. Стаття 714 ЦК визнає договір поста­чання ресурсами через приєднану мережу видом договору купівлі-продажу. В інших названих актах ідеться про надання послуг такого характеру. Перевагу при юридичній
кваліфікації відносин щодо постачання води та теплової енергії слід надати ст. 714 ЦК, оскільки із змісту цього Кодексу видно, що як раз в ньому встановлюється система цивільно-правових зобов'язань. Отже, договір постачання водою та тепловою енергією є різновидом договору купівлі-продажу. Лише у тих випадках, коли відносини щодо постачання води та теплової енергії доповнюються відносинами щодо виконання певних робіт, до цих останніх відносин можуть застосовуватись ст. 837 — 874 ЦК, що фор­мулюють загальні положення про підряд та побутовий підряд якщо це не суперечить суті таких відносин. Застосування положень про послуги (ст. 901 — 907 ЦК) до право­відносин, про які тут ідеться, виключається (крім послуг щодо водовідведення).

24. Постачання гарячою і холодною водою, а також тепловою енергією здійснюється на підставі договорів, що укладаються відповідно до Типового договору про надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, який є додатком до Правил (далі — Типовий договір). До договору, що укладається з «виконавцем послуг», сторони можуть вносити додаткові порівняно з Типовим договором пункти. Відповідно до ч. З ст. 6 ЦК слід визнати, що сторони договору, який укладається, вправі відступити від положень Типового договору, не ви­ходячи при цьому за межі, встановлені цією частиною.

25. Стаття 627 ЦК визнає, що сторони вільні в укладанні договору, але з ураху­ванням, зокрема, актів цивільного законодавства. З урахуванням цього на виконавця покладається обов'язок підготувати та укласти із споживачем договір на надання  житлово-комунальних послуг (п. З ч. 2 ст. 21 Закону «Про житлово-комунальні по­слуги» [173]). Пункт 1 ч. З ст. 20 того ж Закону покладає обов'язок укласти такий договір на споживача. Разом з тим п. 24 Правил надає споживачеві право відмовлятися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Але при цьому повинні виконуватись вимоги Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживача від централізованого теплопостачання [443]. Наказом Мін-
жилкомунгоспу України до цього Порядку були внесені зміни, зокрема, із його назви вилучено слово «приміщень».

26. Відповідно до п. З Правил надання послуг з централізованого опалення, по­стачання холодної та гарячої води і водовідведення постачання має здійснюватись безперервно. Перерви у постачанні допускаються для проведення ремонтних і про­філактичних робіт, які проводяться за погодженням з місцевими державними адміні­страціями або органами місцевого самоврядування, а також при ліквідації наслідків дії непереборної сили або аварій. Постачання теплової енергії для систем опалення призупиняється також в міжопалювальний період.

27.   Положення п. 17  Правил,  що покладає на споживача обов'язок допускати у квартиру (приватний будинок) та інші зайняті ним приміщення працівників поста­чальника або підприємств водо-, теплопостачання та водовідведення за наявності у них відповідного посвідчення підлягає застосуванню в частині, що не суперечить ст. 30 Конституції: такий обов'язок споживач несе тільки за умови, що він передбачений договором. На це зазначається в п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» [174]. Лише за необхідності ліквітації аварії обов'язок споживача забез­печити доступ до мережі, арматури, засобів обліку, розподільчих систем випливає безпосередньо із ст. 30 Конституції України.

28.  Для обліку кількості спожитої гарячої та холодної води встановлюються побу­динкові та квартирні засоби обліку (лічильники). Якщо встановлені тільки побудинкові засоби обліку, холодна і гаряча вода оплачується наймачами (власниками) квартир відповідно до показань засобів обліку. Від цього показника відраховуються ті ви­трати гарячої та холодної води, які припадають на самого постачальника, юридичних
осіб — орендарів нежитлових приміщень, а різниця розподіляється серед спожива­чів — власників або наймачів квартир пропорційно кількості мешканців у квартирі (для цього визначається кількість води, яка припадає на одного мешканця, а ця кількість перемножується на кількість мешканців у кожній квартирі).

Якщо в частині квартир установлені засоби обліку споживання холодної та гарячої води, оплата води здійснюється відповідно до показників цих засобів. Частина спожитої холодної та гарячої води, що розподіляється між власниками та наймачами квартир, в яких не встановлено засоби обліку, визначається шляхом відрахування від пфказни-ків будинкового засобу обліку кількості холодної і гарячої води, що припадає на по­стачальника та юридичних осіб — орендарів нежитлових приміщень, та показників кількості спожитої води в квартирах, де встановлені квартирні засоби обліку.

29.  Теплова енергія, що поставляється для опалення житлових будинків, оплачу­ється відповідно до показників квартирних тепло лічильників. За відсутності квартир­них теплолічильників та наявності будинкових тепло лічильників, вартість спожитої теплової енергії оплачується власниками (наймачами) квартир відповідно до показань будинкового тепло лічильника пропорційно до опалюваної площі квартири. За наявності квартирних теплолічильників у частині квартир розподіл спожитої теплової енергії здійснюється із застосуванням за аналогією правил про розподіл спожитої холодної та гарячої води, про які (правила) йшлося у попередньому пункті коментаря.

Кількість теплової енергії на опалення місць загального користування окремо не визначається, а входить до загальної кількості теплової енергії, виставленої до оплати за опалення за умов, що в багатоквартирному будинку відсутні суб'єкти господарювання, помешкання з індивідуальним опаленням, усі житлові квартири не обладнані приладами обліку витрат теплової енергії на опалення. У решті ви­падків застосовується Методика розрахунку кількості тепла, спожитого на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення [341].

30.  Розрахунковим періодом для оплати холодної та гарячої води та теплової енергії є календарний місяць. Якщо договором не встановлено інших строків оплати, вона має здійснюватись не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця. Відповідно до п. 40 Правил [333] пропуск споживачем встановленого строку оплати спожитої холодної та гарячої води та теплової енергії тягне сплату пені, встановленої законом або договором. Законом неустойка на цей час не встановлена. Про пеню за простро­чення оплати спожитої холодної та гарячої води, теплової енергії див. п. 10 коментаря до ст. 714 ЦК.

 

ПОСТАЧАННЯ ГАЗУ ФІЗИЧНИМ ОСОБАМ

31. Кабінет Міністрів затвердив Правила надання населенню послуг з газопоста­чання [326] (далі — Правила). Слід визнати чинність цього нормативно-правового акта з урахуванням викладеного у п. 2 коментаря до ст. 714 ЦК.

32. Постачання газу фізичним особам здійснюється на підставі договору. Такі до­говори споживачі укладають з виконавцями — газопостачальником або газотранспорт­ною організацією. Газопостачальна організація здійснює постачання газу на підставі договору про надання послуг з газопостачання. Газотранспортна організація здійснює транспортування газу від газопостачальної організації до споживачів і надає останнім послуги з технічного обслуговування та ремонту газопроводів і внутрішньобудинкових систем газопостачання. Одна юридична особа може одночасно здійснювати постачання і транспортування природного газу. Газопостачальним організаціям, що здійснюють газопостачання на відповідній території, забороняється відмовляти споживачам, об'єкти яких розташовані на цій території, в укладенні договору. На споживача також покла­дається обов'язок укласти договір (якщо він бажає мати правовий статус споживача). Правила послідовно притримуються необхідності договірного оформлення відносин щодо газопостачання. Приписується відключати газові прилади і пристрої споживача після закінчення строку або дострокового припинення договору.

Договір про надання послуг з газопостачання укладається відповідно до Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України [339]. Сторони мають право відступати від цього Типового договору на підставі ч. З ст. 6 ЦК.

33.  На виконавця покладається обов'язок здійснювати постачання газу відповідно до Правил безпеки систем газопостачання [361], що затверджені Держнаглядохоронпраці. Правила надання населенню послуг з газопостачання не передбачають прямо права виконавця на розірвання договору із споживачем в односторонньому порядку. Проте встановлюється низка випадків, коли виконавець має право припинити газопостачан­ня. Припинення газопостачання, що передбачене п. 6 Правил, по-різному впливає на договір про надання послуг з газопостачання: 1) якщо це здійснюється за заявою споживача, який не має надалі наміру отримувати газ від виконавця, припинення
газопостачання є конклюдентною дією, що виявляє волю виконавця на акцепт пропо­зиції споживача розірвати договір; 2) якщо припинення газопостачання здійснюється за ініціативою виконавця, припинення газопостачання не тягне припинення договору. Договір при цьому зберігає чинність, але виконання виконавцем зобов'язання, що ґрунтується на цьому договорі, призупиняється. Призупинення може тривати такий період, упродовж якого строк дії договору закінчиться. Тоді поновлення газопоста­чання після усунення причин припинення газопостачання можливе лише за умови укладення нового договору.

34. Підставами припинення газопостачання ст. 6 Правил визнає:  1) проведення планово-профілактичного обслуговування або капітального ремонту систем газопоста­чання; 2) ліквідація наслідків аварій, спричинених надзвичайними ситуаціями техно­логічного, природного або екологічного характеру, та проведення ремонтно-відновних робіт; 3) порушення строків оплати спожитого газу; 4) порушення споживачем правил безпеки систем газопостачання, що створило загрозу виникнення аварійної ситуації; 5) подання споживачем заяви про припинення газопостачання. Після усунення причин припинення газопостачання воно відновлюється впродовж двох робочих днів у містах і п'яти календарних днів у сільській місцевості.

35. Відповідно до абзацу восьмого п. 28 Правил споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків у разі порушення його прав. Порядок від­шкодування збитків, завданих споживачеві природного газу, внаслідок порушення газопостачальною або газотранспортною організацією Правил надання населенню по­слуг з газопостачання затверджений НКРЕ.

36. Кількість спожитого газу визначається за показниками квартирних лічильників газу. У комунальній квартирі кількість спожитого газу за показаннями лічильника розподіляється за критерієм кількості мешканців. За цим же критерієм проводиться розподіл спожитого газу у разі встановлення єдиного лічильника газу на будинок або групу будинків (п. 5 Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків
за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання лічильників природного газу (будинкових або на групу будинків) [309]. За відсутності лічильників газу (квартирних, будинкових, на групу будинків) кількість спожитого газу визна­чається відповідно до норм споживання, встановлених постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» [265].

37. Розрахунковим періодом для визначення розміру оплати послуг з газопостачання є календарний місяць. Граничний термін оплати газу, спожитого впродовж розрахун­кового періоду — 10 число наступного місяця. Якщо впродовж наступних п'яти днів виконавець не отримав повідомлення про оплату, він надсилає споживачеві письмове попередження про припинення газопостачання. Неоплата спожитого газу протягом 10 днів після отримання споживачем письмового попередження дає право виконавцеві припинити газопостачання. Забороняється відключати споживача від газопостачання в останній робочий день перед вихідними або святковими днями.

38. Про обов'язок споживача безперешкодно допускати в свої житлові та подібні приміщення, де розташовані газові прилади і пристрої, лічильники газу, представників виконавця (п. 29 Правил [326]) див. п. 7 коментаря до ст. 714 ЦК. Про сплату не­устойки за прострочення оплати спожитого газу див. п. 10 коментаря до ст. 714 ЦК.

39. У п. 31 Правил міститься посилання на Порядок відшкодування збитків, за­вданих газопостачальній або газотранспортній організації внаслідок порушення споживачем природного газу Правил надання населенню послуг з газопостачання. Такий порядок затверджено НКРЕ [423]. Але він не може бути визнаний таким, що має юридичну силу, з огляду на те, що Порядок передбачає розрахункове визна­чення розміру збитків. А це суперечить ст. 22, 623 ЦК, відповідно до яких кредитор зобов'язаний доказати розмір збитків. Ще одна обставина, яка виключає застосування названого Порядку, — це опублікування його в Інформаційному бюлетені НКРЕ, а не в загальнодоступному офіційному виданні.  Нормативно-правові акти НКРЕ на день затвердження названого Порядку не реєструвались у Міністерстві юстиції,  а тому і не публікувались в офіційних виданнях. Стаття 57 Конституції [1] визнає нечинними нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян і не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Та обставина, що Указ Прези­дента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» [230] не визначає порядку офіційного оприлюднення
нормативно-правових актів, які не підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції, не може бути підставою для твердження про те, що вони можуть публікува­тись у такий спосіб, який державний орган, що видає такі акти, встановлює на свій розсуд. Якщо державний орган домагається звільнення нормативно-правових актів, що приймаються ним, від державної реєстрації, логічним було б виявити піклування
і про визначення порядку опублікування таких актів. Урешті-решт, судова практика є достатньо ліберальною, коли на дев'ятому році після прийняття Конституції визнає припустимим визначення не законом, як того вимагає ст. 57 Конституції, а підзаконним актом порядку доведення нормативно-правових актів до відома населення, визнає за можливе встановлення повноважень державних органів не законом, як того вимагає ст. 19 Конституції, а підзаконними актами, визнає чинність підзаконних актів, які видані з питань, що мають бути урегульовані законом. Доводити цей лібералізм до того, щоб усупереч ст. 57 Конституції визнавати чинність не доведених до відома населення нормативно-правових актів, що визначають права та обов'язки громадян, було б неправильним.