§ 4. КОНТРАКТАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

§ 4. КОНТРАКТАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

 

Стаття 713.   Договір контрактації сільськогосподарської продукції

1. За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільсько­господарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільсько­господарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту)
або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

2. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання дого­ворів контрактації сільськогосподарської продукції.

1. Визначення договору контрактації сільськогосподарської продукції в ст. 713 ЦК є значно ширшим, ніж визначення цього ж договору, яке наводиться у ст. 272 ГК [31]. Відповідно до ст. 272 ГК договори контрактації сільськогосподарської про­дукції укладаються тільки при здійсненні державної закупівлі сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення. Це — лише частина всього обсягу за­купівель сільськогосподарської продукції. За наявності зазначеної суперечності слід виходити з того, що договори контрактації сільськогосподарської продукції можуть укладатись завжди, коли це відповідає визначенню договору контрактації, яке на­водиться у ст. 713 ЦК. Положення Господарського кодексу про державну закупівлю сільськогосподарської продукції підлягають застосуванню лише у випадках, коли до­говір контрактації відповідає більш вузькому визначенню договору контрактації, що наводиться у ст. 272 ГК.

2. Відчуження сільськогосподарської продукції за договором контрактації здійсню­ють виробники сільськогосподарської продукції. Це — основний критерій відмежування договору контрактації від суміжних цивільно-правових договорів.

3. У ч. 1 ст. 713 ЦК здійснена спроба наблизити договір контрактації до договору підряду. Хоч договір контрактації є різновидом договорів купівлі-продажу, тобто договору про передання майна у власність за плату, у ч. 1 ст. 713 ЦК зазначається на те, що відповідно до договору контрактації виробник зобов'язується не тільки пе­редати у власність контрактанта сільськогосподарську продукцію, а і виробити її. Це
може впливати на зміст договорів контрактації та зобов'язань, що виникають на їх підставі, і відкриває можливість для встановлення нормативно-правовими актами та договорами обов'язків контрактантів, що можуть стосуватись сприяння виробникові у виробництві сільськогосподарської продукції.

4. Нормативний масив, чинність якого поширюється на правовідносини щодо контр­актації сільськогосподарської продукції, є досить значним за обсягом. Він представле­ний загальними положеннями про купівлю-продаж (ст. 655 — 697 ЦК), положеннями Цивільного і Господарського кодексів, інших законів, що стосуються поставки. Частина З ст. 713 ЦК допускає встановлення особливостей укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції законом, але такий закон на цей час не приймався. Частина 5 ст. 273 ГК передбачає встановлення особливостей виконання договорів контрактації Положенням про контрактацію сільськогосподарської продук­ції, що має затверджуватись Кабінетом Міністрів. Таке положення на цей час також не прийняте. Не затверджувались і Типові договори контрактації сільськогосподарської продукції, як це передбачено ч. З ст. 272 ЦК.

Приймання сільськогосподарської продукції за кількістю та якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного по­стачання і товарів народного споживання за кількістю [492] і Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного спожи­вання за якістю [491].

5.  На правовідносини щодо контрактації сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення поширюється чинність ст. 272 — 274 ГК.

Із ст. 273 ГК випливає, що в договорі контрактації можуть не визначатись кіль­кість і строки здачі сільськогосподарської продукції. Відповідно до ч. 2 ст. 273 ЦК на контрактанта покладається обов'язок прийняти від виробника всю пред'явлену продукцію на умовах, передбачених у договорі. Лише нестандартну продукцію, яка швидко псується і є придатною для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується та здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант «приймає» (тобто зобов'язаний прийняти) за ці­нами і на умовах, що погоджені сторонами. Це — суто соціалістичні положення, застосування яких буде вкрай обмежене. По-перше, зазначені положення можуть застосовуватись до договорів контрактації сільськогосподарської продукції, що укла­даються не на підставі державного замовлення, лише за згодою сторін договору, яка (згода) є мало вірогідною. По-друге, при закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб ч. 2 ст. 273 ГК буде приходити у суперечність із законами про державний бюджет, якими будуть визначатись обсяги бюджетних коштів на державну закупівлю сільськогосподарської продукції. Отже, виробники сільськогосподарської продукції зазвичай не зможуть реалізувати закріплене у ч. 1 ст. 273 ГК право на свій розсуд визначати кількість продукції, що пропонується контрактантові. Ця кількість має визначатись у договорі, а відповідно до ч. 2 ст. 669 ЦК умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом установлення в договорі порядку визначення цієї кількості.

Неможливою буде і реалізація виробником права одностороннє визначати строки здачі сільськогосподарської продукції. При вирішенні переддоговірних спорів з цього приводу слід виходити із того, що ці строки мають бути встановлені. Інша справа, що вони не повинні бути занадто жорсткими.

6. Частина 3 ст. 273 ГК приписує визначати в договорах контрактації обсяги сіль­ськогосподарської продукції, яку контрактант має приймати безпосередньо у вироб­ника, та продукції, яка доставляється виробником торговельним підприємствам. Крім того, в частині, в якій договором не встановлено обов'язок контрактанта приймати сільськогосподарську продукцію безпосередньо у виробника, продукція має прийма­тись контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

7. Із ч. 5 ст. 273 ГК можна зробити висновок про те, що контрактанти несуть обов'язок забезпечувати виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції. Це слід ураховувати при вирішенні переддоговірних спорів. Договором контрактації повинні бути встановлені умови щодо кількості тари та матеріалів, строку та порядку забезпечення ними.

8. Частина 1 ст. 274 ГК передбачає застосування встановленої договором контрактації неустойки за нездачу сільськогосподарської продукції в установлені строки лише у ви­падках, якщо інший розмір неустойки не встановлений законом. Це означає заборону відступати від встановленого законом розміру неустойки (на цей час така неустойка не встановлена). Наведене правило відповідає ч. 1 ст. 231 ГК, яка забороняє зміну за погодженням сторін розміру штрафних санкцій, що встановлені законом стосовно окремих видів зобов'язань. Маючи на увазі ту обставину, що положення Господар­ського кодексу про контрактацію сільськогосподарської продукції поширюються тільки на державну закупівлю такої продукції, слід без обмежень застосовувати правило про неприпустимість змінювати договором установлену законом неустойку за порушення виробником обов'язку здати контрактантові продукцію в установлений строк. Але ж умова договору контрактації, якою встановлено інший розмір неустойки, ніж перед­бачений законом, є не нікчемною, а лише оспорюваною умовою правочину. І незасто-
сування встановленої договором умови про розмір неустойки за відсутності позову провизнання такої умови недійсною можливе тільки в разі реалізації господарським судом свого повноваження визнавати договори недійсними на підставі п. 1 ст. 83 ГПК [20]. Неустойка, про яку йдеться у ч. 1 ст. 274 ЦК, є заліковою. Від нездачі продукції як порушення, передбаченого ч. 1 ст. 274 ЦК, слід відрізняти невиконання виробником обов'язків своєчасно підготувати до здавання-приймання продукції та попереджати контрактанта про непідготовленість до цього. За таке порушення ч. З ст. 274 ГК [31] передбачає лише відшкодування виробником контрактанту збитків. Ці збитки зазви­чай полягають у відшкодуванні транспортних витрат у зв'язку з порожнім пробігом автотранспорту.

9. Відповідно до ч. 2 ст. 274 ГК контрактант сплачує неустойку у розмірі п'яти відсотків вартості продукції, яку він не прийняв безпосередньо у виробника чи в ін­шому місці в порядку і строки, погоджені сторонами. Цей розмір неустойки також не може змінюватись за погодженням сторін договору контрактації. Неустойка, про яку йдеться, є штрафною.