ГЛАВА 50 ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

 

ГЛАВА 50 ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

 

Стаття 598.   Підстави припинення зобов'язання

1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, вста­новлених договором або законом.

2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у ви­падках, встановлених договором або законом.

1.  Поняття зобов'язання, що ґрунтується на договорі, в законодавстві, науці, гос­подарській і судовій практиці часто замінюється терміном «договір». Хоч базовим по­няттям, що використовується в назві та змісті глави 50 Цивільного кодексу, є термін «припинення зобов'язання», стосовно окремих видів зобов'язань у Цивільному кодексі та інших актах цивільного законодавства переважно використовуються терміни «при­
пинення» або «розірвання» договору («відмова від договору»). Абстрактно розмірко­вуючи, можна було б поняття «припинення договору» і «припинення зобов'язання» диференціювати, чітко розмежувати.  При цьому можна було б стверджувати, що припинення договору означає лише припинення його як індивідуального регулятора відносин між особами, які його уклали, що зобов'язання одночасно з договором не при­пиняється, а припиняється воно відповідно до спеціальних правил, встановлених для зобов'язань. У принципі, така диференціація названих двох понять могла б набути ознаки конструктивності.

Але для цього необхідно, щоб із закону було видно, що законодавець чітко і завжди або хоч в більшості випадків розрізняє поняття «припинення договору» і «припинення зобов'язання». Але ж законодавець такої різниці сьогодні найчастіше не бачить. Більше того, включивши до змісту договору не тільки умови, погоджені його сторонами, а і «умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства» (ч. 1 ст. 628 ЦК), законодавець ще більше наблизив поняття договору до категорії зобов'язання, бо тепер зміст зобов'язання має визнаватись тотожнім змісту договору, а різниця в їх змісті полягає тільки в мірі наближення до сторін (в міру надання цьому змісту суб'єктивного характеру). Умови договору як погоджені сторонами, так і обов'язкові для сторін відповідно до актів цивільного законодавства, все-таки мають більшою мірою об'єктивний характер, а зміст зобов'язання складають суб'єктивні права однієї сторони та обов'язки іншої, які (права, обов'язки) відповідають умовам договору.

2.  У той же час із цілої низки спеціальних норм випливає, що припинення дого­вору негайно не тягне припинення зобов'язання. Покажемо це на прикладі із судової практики. Рішенням арбітражного суду за позовом банку (кредитора) був розірваний кредитний договір. Одночасно в мотивувальній частині рішення суду було зазначено, що виходячи з цього припиняється дія зобов'язань поруки та застави, якими забез­печувалося виконання зобов'язання позичальника, що виникло на підставі кредитно­го договору. Банк звернувся із заявою про внесення змін до мотивувальної частини судового рішення. Заява була обґрунтована тим, що розірвання кредитного договору не припиняє кредитного зобов'язання, у межах якого позичальник зобов'язаний по­вернути суму кредиту, сплатити проценти та пеню за порушення строків виконання зобов'язання. Виконання цього зобов'язання і забезпечується порукою і заставою. Вищий арбітражний суд, що розглядав цю справу, погодився з доводами банку, оскільки кредитне зобов'язання належить вважати припиненим з моменту виконання замовником всіх обов'язків позичальника перед банком, які складають зміст цього зобов'язання (Вісник Вищого арбітражного суду України, 2001, № 2, с. 101 — 102), а не з моменту набуття законної сили рішенням суду про розірвання договору. В інших випадках, однак, договір саме і розривається для того, щоб зобов'язання не виконувати. Тому припинення договору в одних випадках тягне одночасно припинення зобов'язання. В інших випадках припинення договору тягне припинення зобов'язання. Той або інший варіанти визначаються спеціальними правилами та особливостями змісту відповідних договору і зобов'язання.

Справа, суть якої викладена вище, викликає інтерес також з приводу визначення меж обов'язковості рішення суду. У рішенні суду обов'язковою є лише його резолютивна частина. У відповідних випадках обов'язковими визнаються положення мотивувальної частини судового рішення, якими встановлюються обставини (юридичні факти). Мо­тивувальна частина не є обов'язковою в тому, що не стосується встановлення фактів, а тому вона не підлягає оскарженню.

3. Чітко видно різницю між припиненням договору та припиненням зобов'язання на прикладі ст. 785 ЦК. Зазначений в цій статті обов'язок наймача у разі припинен­ня договору негайно повернути річ наймодавцеві свідчить про те, що цей обов'язок входить до змісту зобов'язання, яке несе наймач перед наймодавцем. Але ж свій за­значений обов'язок наймач може не виконати впродовж тривалого часу. У цей час
зобов'язання, що виникло на підставі договору найму, існувати буде, хоч договір і є припиненим.

4. Припинення зобов'язання означає, що припиняють існування зобов'язання борж­ника вчинити певні дії на користь кредитора чи утриматись від дій і зустрічне право кредитора. Виконання зобов'язання, що існувало раніше, після його припинення озна­чає набуття кредитором майна без достатньої правової підстави та виникнення на боці суб'єкта, що був кредитором у припиненому зобов'язанні, зобов'язання, передбаче­не ст. 1212 ЦК. Припинення зобов'язання означає також, що з моменту припинення кредитор втрачає можливість захисту права, що входить до змісту цього зобов'язання. Така можливість у кредитора може виникнути тільки за умови, що він спростує факт припинення зобов'язання.

5. При визначенні кола підстав (юридичних фактів), що припиняють зобов'язання, слід враховувати, що такі підстави можуть встановлюватись прямо і опосередковано. Так, у багатьох випадках положення про припинення зобов'язання формулюються прямо. В інших випадках зазначається, наприклад, припинення в певний спосіб до­говору.  Це інколи безпосередньо і повністю припиняє зобов'язання,  що на ньому
ґрунтується. Часом же встановлення правила про припинення договору означає при­пинення зобов'язання зрештою. Такий висновок випливає як із змісту відповідних положень, що стосуються окремих видів зобов'язань, так із ст. 628 ЦК, що визначає зміст договору.

6. Частина 2 ст. 598 ЦК нічого до положення ч. 1 цієї ж статті не додає. Як взагалі (ч. 1 ст. 598 ЦК), так і на вимогу однієї із сторін (ч. 2 ст. 598 ЦК), зобов'язання при­пиняється лише у випадках, передбачених законом і договором. Підзаконними актами підстави припинення зобов'язань встановлюватись не можуть.

Разом з тим, весь перелік підстав припинення зобов'язань уст. 599 — 609 ЦК не встановлюється. А інколи, виходячи із принципів добросовісності, справедливості та розумності, а також із положення про неприпустимість руйнування правопорядку, що випливає із частини першої ст. 8 Конституції України [1], слід визнати чинність положень підзаконних актів, якими до введення в дію нового Цивільного кодексу були встановлені підстави припинення окремих видів зобов'язань.

7. Стосовно припинення зобов'язання актуалізується проблема визначення зобов'язання. У главі 50 Цивільного кодексу «Припинення зобов'язання» переважно йдеться про припинення зобов'язання виключно як одностороннього правового зв'язку, в якому є єдиний боржник і єдиний кредитор. Інша справа, що, наприклад, при при­пиненні зобов'язання за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК) останні можуть домовитись про припинення обох зобов'язань, що виникли на підставі одного договору та є обумов­леними одне одним («даю, щоб ти дав» тощо). Лише стосовно припинення зобов'язання зарахуванням право ініціатора зарахування перед іншою стороною обумовлюється при­пиненням зустрічного зобов'язання іншої сторони перед ініціатором зарахування. Але ж і в цьому разі, як і в решті випадків, законодавець байдужий до того, якою є доля зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється (оскільки, як правило, зарахуванням припиняються вимоги, що ґрунту­ються на різних договорах). Доля зустрічного зобов'язання має вирішуватись в такий спосіб. По-перше, сторони не позбавлені права вирішити її за домовленістю між собою. По-друге, якщо сторони не домовились про інше, доля зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припиняється, вирішується залежно від того, в якій частині виконане зустрічне зобов'язання (із застосуванням у необхідних випадках положень ст. 1212 ЦК), що буде показано нижче стосовно окремих випадків припинення зобов'язань. Застосування в таких випадках зазначе­ної статті обґрунтовується наступним. Із визначення абсолютної більшості договорів випливає, що зобов'язання однієї сторони договору своєю підставою має зустрічне зобов'язання іншої сторони. Якщо одне із цих зобов'язань припиняється, інше втрачає підставу. І якщо це останнє виявляється виконаним на момент припинення першого зобов'язання, отримане виконання набуває ознаки безпідставного.

 

Стаття 599.   Припинення зобов'язання виконанням

1. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

1. Найважливішим і найбільш поширеним способом припинення зобов'язань є при­пинення їх належним виконанням. Належним слід визнати виконання, що прийняте кредитором. Тому виконання зобов'язання частково припиняє зобов'язання у відпо­відній частині, якщо виконання прийняте кредитором. Це стосується і випадків, коли боржник виконав зобов'язання в частині всупереч закону або договору (ст. 529 ЦК),
але кредитор таке виконання прийняв.

2. Неналежне виконання зобов'язання не припиняє. Якщо кредитор неналежне ви­конання прийняв як належне, дії боржника на виконання зобов'язання слід оцінити в такий спосіб: факт виконання зобов'язання мав місце, але зобов'язання (повністю або у частині) не припинено, оскільки цей факт (дія на виконання договору) не від­повідає вимогам до факту (дії), який міг би припинити зобов'язання. Разом з тим,
законодавство не лише обмежує строки пред'явлення вимог з приводу неналежного виконання зобов'язань, встановлюючи в низці випадків спеціальну (скорочену) позовну давність, але й передбачає інколи численні вимоги до порядку фіксування неналеж­ного виконання, а також обмежує строки такого фіксування (див. про це коментар до ст. 545 ЦК). При пропуску позовної давності, при порушенні кредитором строків
або встановленого порядку фіксування факту неналежного виконання зобов'язання кредитор позбавляється можливості реалізувати права, які випливають з факту нена­лежного виконання, а боржник вважається таким, що належне виконав зобов'язання (оскільки кредитор не довів у встановленому порядку інше).

3.  При оцінці виконання боржником зобов'язання як юридичного факту, що при­зводить до припинення зобов'язання, слід враховувати, що в силу багатьох договорів і зобов'язань на боржника покладаються не тільки основні, але й додаткові обов'язки, комплекс таких обов'язків. Додаткові обов'язки не належать до категорії додаткових зобов'язань, як ці останні тлумачаться в ст. 266 ЦК. Наприклад, у низці випадків про­
давець несе обов'язки не тільки передати річ, але й здійснювати її ремонт і технічне обслуговування протягом встановленого законодавством або договором гарантійного строку. Такий самий обов'язок може покладатися на підрядника.  Передача речі, здача-приймання виконаних робіт при цьому зобов'язання повністю не припиняють. Воно повністю припиняється лише належним виконанням протягом установленого
гарантійного строку обов'язків здійснювати ремонт та технічне обслуговування речі (усунення недоліків у виконаних роботах), що у відповідних випадках (при неналеж­ному виконанні зазначених обов'язків, передбачених законом, і навіть поза зв'язком з цим) не виключає права покупця або іншого кредитора на розірвання договору, який, здавалося б, є давно виконаним.

У законодавстві з'явилася навіть така ускладнена конструкція правовідносин, що містить у собі цивільно-правове зобов'язання дарування і права та обов'язки, що вста­новлюються законодавством про шлюб та сім'ю. Так, зазвичай зобов'язання дарування виконується шляхом передачі речі. Правовідносини між дарувальником і обдаровуваним на цьому припиняються. Однак при одержанні подарунка у зв'язку з майбутнім шлю­бом зобов'язання з приводу дарування є лише частиною (елементом) правовідносин, що передують шлюбу і припиняються шлюбом. Тому відмова від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, дає дарувальникові право вимагати розірвання договору дарування (який було повністю виконано) і повернення подарунка (ч. 4 ст. 31 Сімейного кодексу [28]). Законодавець визнав за неможливе використання в цьому випадку правової конструкції правочину під скасувальною умовою.

4.  Спеціальні і найбільш розгорнені правила щодо наслідків неналежного виконання зобов'язань встановлені інститутом купівлі-продажу (ст. 678 ЦК). Закон «Про захист прав споживачів» [186] також встановлює наслідки неналежного виконання зобов'язань, в рамках яких юридичні і фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності ви­конують для споживачів (громадян) роботи чи надають послуги. Установлено (ст. 678
ЦК; ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів»), що споживач при виявленні недо­ліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного або інших встановлених строків, має право на свій вибір вимагати від продавця або виготовлювача: 1) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем або третьою особою за рахунок споживача; 2) заміни неякісного (неналежного) товару
на аналогічний товар належної якості; 3) відповідного зменшення купівельної ціни товару; 4) заміни товару на такий же товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни; 5) розірвання договору і відшкодування збитків, яких він зазнав.

У наведених правилах звертають на себе увагу дві правові конструкції, які фор­мулює законодавець. По-перше, законодавець допускає можливість пред'явлення вимоги до виготовлювача, тобто суб'єкта, що не є стороною зобов'язання. По-друге, одне з викладених правил передбачає можливість розірвання договору, який був уже виконаний. При виявленні згодом у межах встановленого строку факту неналежного виконання законодавець дає можливість сторонам зобов'язання та суду констатувати цей факт, визнати, що зобов'язання належно не виконане, що дає підставу сторонам для домовленості про розірвання договору, а суду — для винесення рішення про це і застосування встановлених законом наслідків.

5. Інша правова конструкція використовується законодавцем у тих випадках, коли суб'єкт підприємницької діяльності передав споживачеві товари неналежної якості. Зі ст. 16 Закону «Про захист прав споживачів» [186] слід зробити висновок про те, що в цьому випадку після закінчення гарантійного строку зобов'язання не може бути визнане виконаним неналежним чином. Але при заподіянні шкоди життю, здоров'ю або майну споживача в результаті передання йому товару неналежної якості спожи­вач вправі вимагати відшкодування шкоди незалежно від того, перебував він раніше у договірних відносинах з виготовлювачем (виконавцем) чи ні. Правовідносини між споживачем (потерпілим) і виготовлювачем у цьому випадку слід охарактеризувати як позадоговірні. На них поширюється дія норм ст. 1209 — 1211 ЦК і Закону «Про захист прав споживачів».

6. Припинення зобов'язання виконанням, здійсненим належним чином, жодним чином не впливає на зустрічне зобов'язання, що ґрунтується на тому ж договорі, що і зобов'язання, яке припинилось (щоправда, можливі випадки, коли з моментом ви­ конання зобов'язання, про припинення якого йдеться, пов'язується строк виконання зустрічного зобов'язання).

Проте виконання чи неналежне виконання зустрічного зобов'язання, що ґрунтується на одному і тому ж договорі, що і зобов'язання, припинене унаслідок його належного виконання, може суттєво вплинути на долю уже виконаного зобов'язання. Відповідно до ст. 651 ЦК, численних спеціальних положень закону, що надають кредиторові пра­во на розірвання договору або на односторонні дії, що тягнуть за собою припинення зобов'язання, яке вище назване зустрічним, правовідносини між сторонами припиня­ються (повністю або частково) в результаті розірвання договору. У відповідній час­тині виконання зобов'язання, що було в такий спосіб (шляхом виконання) припинене, втрачає правову підставу, в силу чого виникає зобов'язання в зв'язку з безпідставним набуттям майна (ст. 1212 ЦК).