Печать
PDF

§ 5. ЗАВДАТОК

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

§ 5. ЗАВДАТОК

 

Стаття 570.   Поняття завдатку

1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно,  що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

1.   Завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що передається боржником кредиторові і яка виконує три функції: 1) є доказом факту укладення договору; 2) є засобом забезпечення виконання зобов'язання обома його сторонами; 3) частково є виконанням грошового обов'язку боржника перед кредитором. Новий Цивільний ко­декс, на відміну від Цивільного кодексу 1963 p., передбачає можливість передання відповідно до умови про завдаток не тільки грошових коштів, а й рухомого майна. Іноземна валюта може передаватися (перераховуватися) як завдаток тільки за умови, що стосовно до забезпечуваного завдатком зобов'язання іноземна валюта є законним
засобом платежу (ч. З ст. 533 ЦК). В інших випадках передання іноземної валюти як завдатку тягне застосування адміністративної відповідальності та (чи) фінансових санкцій, передбачених законодавством про систему валютного регулювання і валют­ного контролю. За наявності таких обставин правочин щодо видачі завдатку повинен кваліфікуватися як заперечуваний.

2. Цивільний кодекс розширює склад сторін зобов'язань, які можуть забезпечуватись завдатком. Не встановлюються обмеження для будь-яких суб'єктів цивільного права на участь у зобов'язаннях, що забезпечуються завдатком і у зобов'язаннях щодо за­вдатку. Але особи, що не є учасниками зобов'язання, що забезпечується завдатком, не можуть бути учасниками зобов'язань щодо завдатку.

3. З метою усунення ситуацій правової невизначеності ч. 2 ст. 570 ЦК указує, що поки не встановлено інше, грошова сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, вважається авансом.

4.   Статті 570,  571   ЦК не містять вимоги про письмову форму завдатку.  Але обов'язковість письмової форми завдатку випливає зі ст. 547 ЦК. Не буде суперечити законодавству включення умови про завдаток до тексту договору, виконання якого за­безпечується завдатком. Письмова форма завдатку є обов'язковою, незалежно від фор­ми того договору, на підставі якого виникло забезпечуване завдатком зобов'язання. Вона обов'язкова і достатня й тоді, коли завдатком забезпечується укладення або виконання договору, який відповідно до закону підлягає нотаріальному посвідченню. Порушення вимоги про письмову форму правочину про завдаток тягне його недійсність,
нікчемність (ч. 2 ст. 547 ЦК). Тому здійснення правочину щодо завдатку не може до­казуватись навіть розпискою одержувача завдатку. Правочин щодо завдатку повинен індивідуалізувати забезпечуване завдатком зобов'язання і містити вказівку на суму завдатку. В іншому випадку будуть відсутні підстави для застосування договору про завдаток до відповідного зобов'язання.

5. Вказівку на роль завдатку як підтвердження зобов'язання не слід розуміти таким чином, що наявність доказів, що з вірогідністю підтверджують передання (перерахуван­ня) завдатку, безумовно означає, що виникло забезпечуване завдатком зобов'язання. Завдаток — лише один з доказів виникнення зобов'язання. І при доведеності факту передання завдатку інші обставини, підтверджені належними доказами, можуть спрос­товувати факт виникнення зобов'язання.

6. Під зобов'язанням, виникнення якого підтверджується видачею завдатку, мо­жуть розумітися як зобов'язання, передбачені главами 54 — 77 Цивільного кодексу, так і зобов'язання, що виникли на підставі попереднього договору (ст. 635 ЦК). В останньому випадку підставою застосування наслідків, встановлених ст. 570 ЦК, буде ухилення від укладення договору, передбаченого попереднім договором.

7. Хоча правова конструкція, передбачена ч. 8 і 11 ст. 19 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134], називається за­вдатком, поширювати на відносини, що регулюються названою статтею, ст. 570 ЦК не можна. Названими пунктами формулюється спеціальна правова конструкція, що не підпадає під визначення завдатку, що наводиться в ст. 570 ЦК.

8. Правочин щодо завдатку є реальним договором. Підставою для такого висновку є формулювання «видається», що міститься в ст. 570 ЦК. Консенсуальні договори передбачають формулювання «зобов'язується видати». Отже, підписання договору про видачу завдатку не дає кредиторові права вимагати перерахування суми завдатку, оскільки зобов'язання щодо завдатку виникає за наявності двох умов: 1) підписання
договору про видачу завдатку; 2) перерахування (передання) суми завдатку.

 

Стаття 571.   Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забез­печеного завдатком

1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний по­вернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

2. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

3. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок не­можливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

1.  Невиконання забезпеченого завдатком зобов'язання стороною, яка дала завдаток (боржником), дає право стороні, що його отримала, залишити його у себе (завдаток переходить у власність кредитора). Така умова настає за наявності вини боржника.

Якщо ж порушення зобов'язання припустилася сторона, що одержала завдаток (кре­дитор), вона зобов'язана сплатити стороні, що дала завдаток, подвійну суму завдатку, якщо порушення допущене за наявності вини сторони, що одержала завдаток.

2. Крім того, сторона, винна в порушенні зобов'язання, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку. Це правило про співвідношення суми завдатку і збитків є диспозитивним. Сторони правочину щодо завдатку вправі встановити таке співвідношення між сумою завдатку і збитками, що відповідає кон­струкціям штрафної чи виняткової неустойки.

3. Стаття 571 ЦК прямо не вказує на той момент, в який виникає право сторони на залишення в неї суми завдатку або на пред'явлення вимоги про сплату подвійної суми завдатку, а також на момент виникнення права на стягнення збитків зі сторони, винної в невиконанні зобов'язання. Зі ст. 571 ЦК належить зробити висновок про те, що перший і другий моменти настають у той же час.

Зі ст. 571 ЦК випливає, що встановлені нею наслідки настають при порушенні зобов'язання. Отже, неналежне виконання також є підставою настання наслідків, за­значених у ст. 571 ЦК.

Іншими словами, ці наслідки настають за умови, що зобов'язання з вини сторони не виконане або виконане неналежно.

4.  Стаття 571 ЦК вирішує тільки питання про співвідношення завдатку і відшко­дування збитків, але не торкається співвідношення заходів, встановлених ст. 571 ЦК, і виконання зобов'язання в натурі. Набрання законної сили рішенням суду про при­судження до виконання зобов'язання в натурі не тягне припинення зобов'язання. Ви­конання рішення суду провадиться в межах відносин, що регулюються Законом «Про виконавче провадження» [129] і є надбудовою над зобов'язанням. Оскільки набрання законної сили рішенням суду про присудження до виконання зобов'язання в натурі не припиняє зобов'язання,  воно підлягає виконанню,  хоча й у публічно-правових формах. Таким чином, набрання законної сили рішенням суду про присудження до виконання в натурі дає кредитору задоволення в рамках виконавчого провадження, що в кінцевому підсумку приводить до виконання зобов'язання. Але таке виконання не виключає порушення, яке є підставою застосування ч. 1 ст. 571 ЦК.