Печать
PDF

ГЛАВА 44 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

ГЛАВА 44 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ТОРГОВЕЛЬНУ МАРКУ

 

Стаття 492.   Торговельна марка

1. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбі­нація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

1.  Відносини щодо торговельної марки (знаків для товарів та послуг) регулю­ються, крім Цивільного кодексу, Законом «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [78] (далі в межах коментаря до глави 44 Цивільного кодексу — Закон). Крім того, на відносини за участі громадян та юридичних осіб країн, які є учасника­ ми міжнародних договорів, що є обов'язковими для України, поширюється чинність міжнародно-правових актів.

2.  Відносини щодо торговельної марки регулюються ст. 6 — 9 Паризької конвенції про охорону промислової власності [2], Договором про закони про товарні знаки, Мад­ридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків [4] та Протоколом до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р. [18], Ніццькою угодою про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків [10].

Договір про закони про товарні знаки прийнято Дипломатичною конференцією 27 жовтня 1994 р. Він був ратифікований Україною Законом від 13 жовтня 1995 р. та набрав чинності, в тому числі для України, з 1 вересня 1996 р. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків прийнята 14 квітня 1891 р. Для Союзу РСР вона набула чинності з 1 липня 1976 р. Відповідно до Закону «Про правонаступництво України» та в зв'язку з результатами референдуму про проголошення державної незалежності України та денонсацією Договору про утворення Союзу РСР, Мадридська угода стала обов'язковою для України.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків від 28 червня 1989 р. був ратифікований Україною Законом від 1 червня 2000 р. У той же день Верховна Рада України ратифікувала Ніццьку угоду про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

Відносини з приводу торговельних марок регулюються також Правилами складан­ня, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів та послуг та Положенням про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів та послуг та порядок видачі свідоцтв.

3. У раніше прийнятих нормативно-правових актах вживається термін «знак для товарів і послуг». У новому Цивільному кодексі використовується термін «торговельна марка», що є синонімом терміну «знак для товарів і послуг». У міжнародних доку­ментах використовуються терміни «товарні знаки» (знаки, що відносяться до товарів) та «знаки обслуговування» (знаки, що відносяться до послуг).

4. Торговельна марка — це позначення або комбінація позначень. Такими позна­ченнями можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, будь-які комбінації таких позначень. Цей перелік позначень, що можуть отримати характер торговельної марки, не є вичерп­ним.

Частина 1 ст. 5 Закону встановлює найбільш загальне правило, відповідно до якого правова охорона може бути надана лише знаку, який не суперечить публічному поряд­ку, принципам гуманності і моралі. Стаття 492 ЦК допускає визнання торговельною маркою лише таких знаків, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробля­ються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. У зв'язку з цим не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки такі позначення: 1) які не мають розрізняльної здатності; 2) є загальновживаними як позначення товарів або послуг певного виду; 3) вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів або послуг, а також на місце і час виготов­лення чи збуту товарів або надання послуг; 4) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, що виробляє товар чи надає послугу; 5) є загальновживаними символами чи термінами. Але позначення, за винятком оман­ливих та таких, що можуть ввести в оману, можуть бути внесені до торговельного знака як елементи, що не охороняються (ч. 2 ст. 6 Закону [78]).

5. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з: 1) знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для однорідних товарів і послуг; 2) знаками інших осіб, що охороняються без реєстрації на підставі між­народних договорів, учасниками яких є Україна, або ч. З ст. 494 ЦК; 3) фірмовими
найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заяви на торговельний знак для однорідних товарів і послуг; 4) найменуваннями географічного зазначення, крім випадків, коли вони включені до торговельного знаку як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім'я суб'єкта, що подав заявку на реєстрацію торговельної марки, 5) сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку (ч. З ст. 6 Закону).

6. Як торговельні знаки не можуть бути зареєстровані позначення, які зображують: 1) державні герби, прапори, емблеми; 2) офіційні назви держави; 3) емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій; 4) офіційні, контр­ольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; 5) нагороди та інші відзнаки. За умови наявності згоди відповідного компетентного органу чи власника такі позначення мо­жуть бути включені до торгового знака як такі, що не охороняються законодавством про торговельні знаки (ч. 1 ст. 6 Закону).

7. Не можуть бути зареєстровані як торговельні знаки відтворення: 1) промисло­вих зразків, права на які належать іншим особам; 2) назв відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва, або цитат чи персонажів із них, творів мистецтва та їх фрагментів без згоди власників авторського права та їх правонаступників; 3) прізвищ, імен, псевдонімів та похідних від них, портретів і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

 

Стаття 493.   Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

1.   Суб'єктами права власності на торговельну марку визначаються фізичні та юридичні особи. Фізичні особи мають право на реєстрацію торговельної марки не­залежно від того, зареєстровані вони чи ні як суб'єкти підприємницької діяльності. Але отримання доходів від передання права на використання торговельної марки чи в результаті її відчуження можливе за умови реєстрації фізичної особи як суб'єкта
підприємницької діяльності.

2. Юридична особа має право зареєструвати торговельну марку також поза зв'язком з виробництвом відповідних товарів чи здійсненням діяльності щодо надання відпо­відних послуг.

3. Передбачається можливість одержання права на певну торговельну марку де­кількома фізичними чи юридичними особами. У цьому разі співвласники торговельної марки мають погодити між собою порядок користування знаком. За відсутності згоди кожен із власників торговельної марки має право користуватися та розпоряджатися нею на свій розсуд. Але жоден із співвласників на має права власності на неї без згоди решти власників (п. 2 ст. 16 Закону).

 

Стаття 494.   Засвідчення набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

2. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

3. Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має між­народну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

1. Документом, що засвідчує право на торговельну марку, є свідоцтво. Для одер­жання свідоцтва особа подає заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності. Вимоги до заявки та додатків до неї встановлюються ст. 7 Закону. Вона по­винна складатись української мовою та містити: 1) заяву про реєстрацію торговельної марки; 2) зображення позначення, що заявляється; 3) перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати торгову марку. Товари і послуги повинні бути згруповані за Міжнародною класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків. Ця Класифікація була опублікована в 1971 р. Міжнародним бюро з охорони інтелекту­альної власності. її офіційний текст розроблено та опубліковано серед інших росій­ською мовою. Класифікація складається із переліку класів та алфавітного переліку товарів і послуг із зазначенням класу, до яких належить кожний товар чи послуга (ст. 1 Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків [10]).

2. Більш детальні вимоги до заявки та матеріалів, що додаються до неї, викладено в п. 2.1.1 — 2.3.9 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів та послуг [324].

3. Пріоритет стосовно торговельних марок — це право особи на реєстрацію знака та одержання свідоцтва, що виключає таке право інших осіб. У законодавстві та юри­дичній практиці використовується поняття конвенційного пріоритету. Воно означає пріоритет попередньої заявки не тільки в Україні, айв інших країнах Паризького Союзу (п. «F» ст. 6 quinquis; п. «С» ст. 4 Паризької конвенції про охорону промис­лової власності [2]). За загальним правилом, пріоритет надається тій особі, що по­дала заявку раніше. Датою подання заявки вважається дата її одержання Державним департаментом. Але заявка може бути подана з порушенням вимог ст. 7 Закону. За наявності таких порушень та за умови подання матеріалів, що перелічені в ч. 1 ст. 8 Закону, заявка вважається поданою в день одержання Державним департаментом за­
значених матеріалів, що принаймні включають: 1) клопотання в довільній формі про реєстрацію знака, викладене українською мовою; 2) відомості про заявника та адресу, викладені українською мовою; 3) частину, що зовнішньо нагадує позначення, що може бути знайомим; 4) відомості щодо переліку товарів або послуг, для яких заявляється знак. Якщо будь-які з цих матеріалів представлені неналежними, заявникові про це повідомляється. За умови, що протягом двох місяців відповідні недоліки усунуті, за­явка вважається поданою в день одержання Державним департаментом виправлених матеріалів. Якщо в зазначений строк недоліки не усунуто, заявка вважається неподаною, про що повідомляється заявникові. Оскільки заявка при цьому не відповідає ви­могам ст. 7 Закону, вона отримала назву попередньої. Попередньою вважається також заявка, після подачі якої подається нова (виправлена) заявка на те ж позначення.

4. Пріоритет попередньої заявки визнається за заявником за наявності таких умов: 1) протягом шести місяців після подання попередньої заявки заявник подав заявку, що відповідає вимогам ст. 7 Закону [78] та Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг [324]; 2) разом із заявою, що подана у відповідності з встановленими вимогами, але не пізніше трьох
місяців після її подання, заявник подав заявку до Державного департаменту про пріо­ритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та копію попередньої заявки. Датою пріоритету в такому випадку буде дата подання попередньої заявки.

Якщо знак був використаний в експонаті, показаному на офіційній або офіційно визнаній міжнародній виставці, проведеній на території однієї з держав — учасниць Паризької конвенції про охорону промислової власності [2], пріоритет може бути встановлено за датою відкриття виставки. Для цього необхідно подати заявку до Державного департаменту чи відповідного органу іншої країни — учасниці Паризької конвенції не пізніше шести місяців після відкриття виставки. Крім того, не пізніше трьох місяців після подання заявки має бути подана заявка про пріоритет з доданням документу, що підтверджує показ знака на виставці.

5.  Такі ж правила щодо пріоритету встановлені ст. 4 та 6 Паризької конвенції, якщо заявка подана в одній з держав —  учасниць Паризької конвенції протягом шести місяців від дати пріоритету. Заявка на реєстрацію того ж торговельного знаку може бути подана в будь-якій іншій країні Паризького Союзу або у відповідній між­народній організації зі збереженням права на пріоритет. Відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків можлива реєстрація торговельних знаків у Міжнародному бюро інтелектуальної власності. З дати реєстрації в Міжнародно­му бюро в усіх країнах —учасницях Мадридської угоди надається така ж охорона, як і в випадку, коли торговельний знак був зареєстрований безпосередньо в кожній із цих країн.

6. Заявка, що подається до Державного департаменту для реєстрації торговельної марки, підлягає експертизі. Експертиза складається з трьох етапів: 1) встановлення дати подання заявки; 2) експертиза заявок за формальними ознаками; 3) кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті зазначення, що заявлене на реєстрацію як торговельна марка). За результатами кваліфікаційної експертизи приймається рішення про реєстра­цію торговельної марки. За умови сплати державного мита за видачу свідоцтва про право на торговельну марку здійснюється публікація про видачу свідоцтва, державна реєстрація торговельної марки шляхом внесення до Державного реєстру відповідних відомостей. Свідоцтво видається в місячний строк після державної реєстрації торго­вельної марки.

7. Свідоцтво на знак для товарів та послуг (так, до внесення відповідних змін цей нормативно-правовий акт називається згідно з Положенням про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів та послуг) є документом, що засвідчує право власності на торговельну марку. Проте слід мати на увазі, що в ч. 2 ст. 16, ст. 17 За­кону «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» йдеться про свідоцтво як
об'єкт права власності (вживається термін «власник свідоцтва»).

8. Якщо торговельна марка має міжнародну реєстрацію відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків та протоколу до неї від 28 червня 1989 p., реєстрація торговельної марки [4] в Україні не вимагається. Правова охорона торго­вельній марці надається на підставі міжнародної реєстрації. Щодо України залиша­ється чинним застереження, яке було зроблено Радянським Союзом при приєднанні його до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, відповідно до якого охорона в Україні надається тільки тим торговельним маркам, що мають міжнародну реєстрацію, при міжнародній реєстрації яких заявник просив про надання правової охорони, зокрема в Україні.

8. Без реєстрації та видачі свідоцтва правова охорона надається торговельній марці, яка є добре відомою. Але критерії наявності цієї ознаки («добре відома») законодав­ством не встановлені.