Печать
PDF

КНИГА ТРЕТЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА РОЗДІЛ І ПРАВО ВЛАСНОСТІ ГЛАВА 23 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВО ВЛАСНОСТІ - Страница 4

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

 

 

Стаття 326.   Право державної власності

1.    У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

2.    Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

3. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
(Із змін, від 21.09.2006)

1.    При прийнятті Цивільного кодексу законодавець відмовився від визначення того майна, що належить до державної власності. Щодо об'єктів права державної власності законодавець лише визначає, що таким є майно, в тому числі кошти (грошові). Повноваження здійснювати від імені держави право державної власності належить органам державної влади. Ці повноваження відповідно до ст. 19 Конституції [1] повинні визначатись законом.

2.    Відповідно до ч. З ст. 167 ЦК держава вправі створювати юридичні особи приватного права. Такими називаються підприємницькі товариства. Допускається створення державою інших юридичних осіб приватного права, що визнаються суб'єктами права приватної власності. Але чинне цивільне законодавство з цього приводу не формулює в достатній мірі детальних положень. При створенні юридичної особи приватного права держава передає у приватну власність такої особи частину свого майна. Держава при цьому втрачає право власності на це майно, а отримує корпоративні права (вони визначаються в ст. 167 ГК [42]; порядок здійснення державних корпоративних прав установлюється ст. 168 ГК) щодо створеної юридичної особи (якщо створюється акціонерне товариство, держава отримує у власність цінні папери — акції). Держава має право бути учасником юридичних осіб не тільки одноосібно, а й разом з іншими суб'єктами, що можуть бути учасниками (засновниками) юридичних осіб.  У подальшому держава реалізує свої корпоративні права щодо юридичних осіб, учасником яких вона є, нарівні з іншими особами, що є учасниками юридичних осіб.

3.    При створенні юридичних осіб публічного права держава закріплює за такими особами частину свого майна, яке при цьому залишається у власності держави. Закріплення за юридичною особою публічного права майна, що є власністю держави, породжує в юридичної особи одно із речових прав, що передбачені ч. 1 ст. 133 ГК, — право господарського відання або право оперативного управління. На праві господарського відання державне майно закріплюється за юридичними особами публічного права, що створені для здійснення підприємницької діяльності. На праві оперативного управління державне майно закріплюється за юридичними особами публічного права, що створюються для некомерційної господарської діяльності (ст. 137 ГК), в тому числі за казенними підприємствами. Таке ж речове право належить юридичним особам, що
утримуються за рахунок бюджетів.

4.    Зміст права господарського відання, що належить юридичним особам публічного права, визначається відповідно до ст. 136 ГК. Як і право власності, право господарського відання включає правомочності володіти,  користуватися і розпоряджатися майном. При цьому Господарським кодексом і законом .можуть установлюватись обмеження правомочності юридичної особи публічного права розпоряджатися окремими видами майна без згоди органу, що здійснює повноваження власника. Цей орган вправі контролювати використання та збереження майна, закріпленого за юридичною особою публічного права, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність юридичної
особи (державного підприємства). Захист права господарського відання здійснюється на підставі тих же положень закону, які встановлені для захисту права власності. При цьому спеціально передбача¬ється можливість захисту права господарського відання перед власником, тобто перед державою та органом, що здійснює її правомочності як власника (ч. З ст. 136 ГК). Це — достатньо визначене правило, що встановлює межу між речовим правом держави та речовим правом заснованих нею юридичних осіб публічного права і виключає можливість звернення стягнення на майно, що закріплене за державним підприємством як юридичною особою публічного права на праві господарського відання, за боргами держави, а також можливість відповідальності держави за зобов'язаннями юридичних осіб публічного права, за якими державне майно закріплене на праві господарського відання.

5.    Зміст права оперативного управління, що належить юридичній особі публічного права, визначається відповідно до ст. 137 ГК. Це право також є речовим і включає правомочності володіти, користуватися і розпоряджатися майном, закріпленим за юридичною особою публічного права. Але межі цих правомочностей суб'єкта права оперативного управління встановлюються не тільки Господарським кодексом і законами,
а й власником майна, тобто державою (уповноваженим нею органом). Обмеженість права оперативного управління в порівнянні з правом власності та правом господарського відання виявляється також у тому, що держава через уповноважені нею органи має право вилучити у суб'єкта господарювання, якому належить право оперативного управління (стосується казенних підприємств) надлишкове майно, а також майно, що не використовується або використовується не за призначенням. В інших юридичних осіб публічного права (юридичних осіб, які не є суб'єктами господарювання) майно, що закріплене за ними на праві оперативного управління, уповноважений державний орган вправі вилучати, якщо обмеження щодо цього не встановлені законодавством або установчими документами суб'єкта права оперативного управління, створеного державою.

6.    Право власності Автономної Республіки Крим прямо не визнається ні в Цивільному, ні в Господарському кодексах. Обережність щодо визнання речових прав Автономної Республіки Крим виявив законодавець і при прийнятті Конституції Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим надається повноваження здійснення права власності на відповідні землю і природні ресурси (ч. 2 ст. 18 Конституції Автономної Республіки Крим [126]), але ж Автономна Республіка Крим при цьому не визнається суб'єктом права власності, що відповідає ст. 84 Земельного кодексу [38], яка допускає можливість знаходження земель у державній, комунальній і приватній власності. Інше майно належить Автономній Республіці Крим (п. 10 ч. 1 ст. 18; п. 4 ч. 2 ст. 26 Конституції Автономної Республіки Крим), але ж при цьому не визначається речове право, яке Автономна Республіка Крим має на те майно, яке їй «належить». Відповідно до ст. 168 ЦК Автономна Республіка Крим діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. За нею визнається право створювати юридичні особи публічного і приватного права. Слід також ураховувати, що постановою Кабінету Міністрів «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю та власністю Республіки Крим» [275] у власність Автономної Республіки Крим було передане майно підприємств, перелічених у цій постанові.

 

Стаття 327.   Право комунальної власності

1.    У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

2.    Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.


1.  Об'єктами права комунальної власності спочатку були всі види майна, яке було передане до комунальної власності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» [276]. У зв'язку з уведенням в дію нового Ци¬вільного кодексу в сфері комунальної власності утворюється та ж система речових прав, яка характерна для сфери державної власності та яка висвітлена в коментарі до ст. 326 ЦК. Вона передбачає створення територіальними громадами не тільки комерційних та некомерційних підприємств, інших суб'єктів публічного права, майно яких залишається об'єктами комунальної власності, а і господарських товариств, яким комунальне майно буде передаватись у власність в обмін на корпоративні права.

2. Частина 2 ст. 327 ЦК право управління майном, що є комунальною власністю, надає територіальним громадам сіл, селищ, міст  безпосередньо, а також утвореним територіальними громадами органам місцевого самоврядування. Право власності та інші речові права за Господарським кодексом України

3. У коментарі до ст. 326 ЦК викладена схема відносин між державою та створеними нею (або за повноваженнями, наданими державою) юридичними особами. Ця ж схема поширюється і на відносини між територіальними громадами та створеними ними (або за повноваженнями, наданими ними) юридичними особами. Крім викладеного в коментарі до ст. 326 ЦК, слід ураховувати наступні положення Господарського
кодексу [42].

4.    Право господарського відання і право оперативного управління може належати не тільки державним та комунальним юридичним особам публічного права, а і підприємствам об'єднань громадян, релігійних організацій (ч. 5 ст. 112 ГК). При цьому право господарського відання належить комерційним підприємствам-суб'єктам підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 136 ГК), а право оперативного управління — не-
комерційним юридичним особам (ст. 137 ГК). Стаття 113 ГК установлює, що приватне підприємство діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства або на основі приватної власності юридичної особи. Звідси можна зробити висновок про те, що приватне підприємство не є суб'єктом права приватної власності, і також наділяється правом господарського відання або
оперативного управління.

5.    Уст. 93,  111 ГК використовується поняття колективної власності. Підприємством колективної власності визнається «корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників)». Звідси випливає, що засновниками підприємств колективної власності можуть бути суб'єкти цього виду власності. Так воно і є, оскільки підприємствами колективної власності визнаються підприємства споживчої кооперації, громадських та релігійних організацій (ч.  2 ст. 93 ГК).  Щодо підприємств об'єднань громадян і релігійних організацій логічно визнається право господарського відання  або  оперативного управління (ч. 5 ст. 112 ГК). Але ж речове право підприємств споживчої кооперації не отримало будь-якої назви  (див. ст. 111   ГК).  З урахуванням ст. 112  ГК речове право підприємств споживчої кооперації логічно було б  позначати термінами  «право господарського відання»  або  «право оперативного управління»   (залежно від наявності чи відсутності у юридичної особи права на здійснення  підприємницької діяльності). Виробничий кооператив також визнається підприємством колективної власності, хоч стосовно нього формулювання «діє на основі колективної власності засновника (засновників)» (ч. 1 ст. 93 ГК) є недоречним.