Печать
PDF

ГЛАВА 19 ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ - Ротань та ін. Коментар до ЦКУ - Страница 4

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

 

Стаття 267.   Наслідки спливу позовної давності


1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зроб­леною до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

1. Прийняття Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Укра­їні» [137] та втрата чинності Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітності в Україні виключили у відповідних випадках заміну приватно-правового обов'язку, за яким минула позовна давність, публічно-правовим обов'язком перераху­вати відповідну грошову суму до бюджету. Тому тепер будь-яка особа, в тому числі
і юридична, вправі виконати зобов'язання і після спливу позовної давності. Якщо зобов'язання буде виконане після спливу позовної давності, особа не одержує права вимагати повернення виконаного.

2. На  відміну  від викладеного  у попередньому  пункті  коментаря,  виконання зобов'язання після спливу обмежувального (преклюзивного) строку призводить до безпідставного набуття майна особою, на користь якої здійснено виконання.

3. Позовна давність не може застосовуватись без заяви сторони. Сторона має право зробити таку заяву в будь-який час до винесення рішення, в тому числі під час судових дебатів. Якщо позовна давність минула, і позивач зробив заяву про її застосування, це є підставою для відмови у позові.

4. За наявності поважних причин пропуску позовної давності суд захищає порушене право. Поважними слід визнавати тільки такі причини, за яких кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежали та не знаходились під його контролем.

5. У ст. 393 КТМ [34] формулюється нова для вітчизняного законодавства правова конструкція продовження позовної давності. Продовження можливе на строк до трьох років, якщо раніше (протягом позовної давності) судно, про морську вимогу до якого йдеться, не могли застати у водах України.

6. Після спливу позовної давності, якщо суд не визнає причини пропуску позо­вної давності поважними, захист права є неможливим. Але сплив позовної давності не означає, що право припинилось. Тому виконання обов'язку після спливу позовної давності для захисту права, що кореспондує цьому обов'язку, не дає зобов'язаній стороні права вимагати повернення виконаного, хоч би боржник у момент виконання
і не знав про сплив позовної давності.

7. Якщо зобов'язана особа несла обов'язок сплатити кредиторові грошову суму, виконати роботу, надати послугу, передати речі, що визначені родовими ознаками, сплив позовної давності надає їй можливість не виконувати ці обов'язки та отрима­ти всі майнові вигоди від цього. Якщо зобов'язана особа несла обов'язок повернути іншій стороні (власникові) індивідуально визначену річ, вона може не виконувати
цей обов'язок, але ж сплив позовної давності й не породжує права власності. Право власності при цьому виникає тільки зі спливом набувальної давності, причому право власності на нерухоме майно, транспортні засоби і цінні папери набувається тільки за рішенням суду, а на нерухоме майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, — за наявності рішення суду з моменту державної реєстрації. У період
після спливу позовної давності до спливу набувальної давності та здійснення дій, необхідних для набуття права власності, існує ситуація правової невизначеності. Вона, за загальним правилом, не перешкоджає використанню відповідної речі воло­дільцем, оскільки щодо фактичного володіння встановлена презумпція його право­мірності (ч. З ст. 397 ЦК), а право володіння захищається, як і право власності
(ст. 396 ЦК).

Лише використання транспортних засобів у цей період є неможливим, оскільки їх експлуатація можлива за умови державної реєстрації (ст. 34 Закону «Про дорожній рух» [74]), а державна реєстрація здійснюється за заявою власника, за наявності документів, що підтверджують правомірність придбання транспортного засобу (п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів [314]).

8.  Оспорюваний правочин, окремі його умови, що могли бути визнані недійсними за позовом сторін, іншої заінтересованої особи, за умови звернення з позовом у межах позовної давності, після спливу позовної давності набувають ознаки правомірності. Немає підстав стверджувати, що окремі умови договору чи договорів у цілому, що могли бути визнані судом недійсними, після спливу позовної давності не є чинними
або не можуть застосовуватись. Вони підлягають застосуванню. І такі випадки будуть непоодинокі, оскільки новий Цивільний кодекс, на відміну від раніше чинного, за за­гальним правилом недійсні правочини визнає оспорюваними.

 

Стаття 268.   Вимоги, на які позовна давність не поширюється

1. Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім ви­падків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

6) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв».

2. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

(Із змін, від 12.05.2004)


1. Позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають із порушення осо­бистих немайнових прав. Суб'єкти авторського права, прав на інші об'єкти інтелек­туальної власності мають особисті немайнові та майнові права. Особисті немайнові права захищаються, як правило, без обмеження позовною давністю. У Законі «Про авторське право і суміжні права» [176] (ст. 14) дано докладний перелік особистих (немайнових) прав авторів.  У ч.  5 ст.  8 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [155] особистим (немайновим) правом визнається право авторства на винаходи і спеціально зазначається на те, що воно охороняється безстроково. Ана­логічні положення містяться в ч. 4 ст. 7 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [77], ст. 37 Закону «Про охорону прав на сорти рослин» [185].

2. На вимоги про захист майнових прав, що належать суб'єктам права інтелектуаль­ної власності, позовна давність поширюється. До майнових прав авторів, наприклад, відносяться право дозволяти або забороняти відтворення творів, публічне виконання і публічне повідомлення творів, публічний показ, переклади творів, переробки, адап­тації, аранжування, та інші подібні зміни твору, поширення творів шляхом продажу,
відчуження іншим способом тощо.

3. Позовна давність не поширюється на вимоги про порушення особистих немайнових прав, що встановлюються ст. 269 — 315 ЦК. Проте позови про спростування помі­щених у засобах масової інформації недостовірних відомостей повинні пред'являтись у межах спеціальної позовної давності тривалістю один рік (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК). Ця спеціальна позовна давність не поширюється на відносини щодо поширення зазначених відомостей іншим способом (а не в засобах масової інформації).

4. Не поширюється позовна давність на вимоги вкладників про видачу вкладів, уне­сених у банківські (кредитні) установи. Банківська установа — це банк, а також філія банку, що від його імені здійснює банківську діяльність. Банк визначається як юридична особа, що має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійс­нювати у сукупності такі операції як залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб (ст. 2 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163]). Кредитна установа ви­значається як фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок за­лучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик (п. 2 ч. 2 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [177]). Вклад (депозит) — це кошти готівкою або в безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договір­ них засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підляга­ють виплаті вкладникові відповідно до законодавства України та умов договору (ст. 2 Закону «Про банки та банківську діяльність»). З Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [354] слід зробити висновок про те, що до категорії вкладів не належать гроші на поточних рахунках громадян — суб'єктів підприємницької діяльності та юридичних осіб у національній та іноземній валюті, хоча ці гроші вносились на рахунок готівкою, гроші на рахунках типу «Н», «П». Гроші на вкладних (депозитних) рахунках фізичних та юридичних осіб завжди мають статус вкладів. Цей же статус мають і гроші на поточних рахунках фізичних осіб, що не використовуються для обслуговування підприємницької діяль­ності (п. 3.1 названої Інструкції). Ці висновки погоджуються зі ст. 1066 — 1076 ЦК. Що стосується процентів, які нараховуються на суму банківського вкладу, то за умови їх невитребування у встановлений строк (цей строк може встановлюватись договором) вони збільшують суму вкладу. Так проценти стають частиною вкладу, на вимоги про видачу якого позовна давність не поширюється.

5. Сфера застосування п. З ч. 1 ст. 268 ЦК є обмеженою, оскільки шкода, що за­вдана ушкодженням здоров'я чи заподіянням смерті фізичній особі-працівникові, відшкодовується в межах страхових правовідносин, на які поширюються спеціальні норми, в тому числі й ті, що виключають застосування позовної давності (частина сьома ст. 40 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності» [142]). У решті випадків така шкода відшкодовується відповідно до ст. 1195 —   1208 ЦК, а позовна давність на такі вимоги не поширюється в силу п. З ч. 1 ст. 269 ЦК.

6. Пунктом 4 ч. 1 ст. 268 ЦК установлюється спеціальне правило, яке б зберегло свою чинність і після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства [45], ст. 99 якого встановлює загальне правило про строк звернення до адміністративного суду тривалістю один рік. Але п. 13 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Тому п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК застосуванню не підлягає.

7. Не застосовується позовна давність до вимог страхувальника чи застрахованої особи про виплату страхової суми (страхового відшкодування). Передбачений умовами страхування строк, протягом якого страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання стра­хового випадку (ст. 21 Закону «Про страхування» [180]), не є позовною давністю, а лише дає страховику право на односторонню відмову від виконання зобов'язання, від здійснення страхових виплат або страхового відшкодування (ст. 26 того ж Закону).

8. Від вимог, на які позовна давність не поширюється, слід відрізняти такі вимоги, коли сам зміст суб'єктивного права, що захищається в суді, виключає дію правил про позовну давність. Так, правочини, які визнаються недійсними безпосередньо законом (нікчемні правочини), взагалі не є юридичними фактами, вони не тягнуть за собою виникнення цивільних прав та обов'язків, тобто є фактами юридично байдужими.
Пред'явлення позову про визнання таких правочинів недійсними викликається не не­обхідністю усунути порушення законодавства, а має на меті усунути невизначеність у взаємовідносинах сторін. Тому такі позови пред'являються без обмеження позовною давністю. У той же час передання майна за нікчемним правочином порушує право суб'єкта, яке він може захищати лише в межах позовної давності (ч. 4 ст. 258 ЦК).
Без обмеження позовною давністю пред'являються також й інші позови про визнання права, якщо право не порушене, але щодо управненого здійснюються дії, що ставлять під сумнів його право, або з інших причин виникла ситуація правової невизначенос­ті, з метою усунення якої пред'являється позов про визнання права. Проте є й такі позови про визнання права, які можуть пред'являтись за наявності порушення права
(наприклад, позови про визнання недійсними оспорюваних правочинів).