Печать
PDF

ГЛАВА 19 ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ - Ротань та ін. Коментар до ЦКУ

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

 

ГЛАВА 19 ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ

 

Стаття 256.   Поняття позовної давності

1. Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

1. У визначенні позовної давності, що наводиться в ст. 256 ЦК, з нею пов'язується право звернення особи до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому порівняння ст. 256 ЦК із ст. 267 ЦК дає підстави для виснов­ку про те, що у термін «звернення» («особа може звернутися») вкладається суто матеріально-правовий зміст. Це відповідає розумінню позовної давності у цивіль­ному законодавстві України як інституту матеріального права. У процесуальному розумінні сплив строку позовної давності не перешкоджає зверненню до суду з по­зовом на захист порушеного права чи інтересу. Тому більш чітко позовну давність можна було б визначити як строк, установлений для захисту права чи інтересу (таке визначення містилося в ст. 71 раніше чинного Цивільного кодексу). Із визначення
позовної давності, що містилося в раніше чинному Цивільному кодексі, чітко випли­вало наступне: по-перше, сплив позовної давності суб'єктивного матеріального права не припиняє. По-друге, звернення до суду з позовом про захист права чи інтересу після спливу позовної давності є можливим. По-третє, за загальним правилом, позов про захист порушеного права чи інтересу, поданий після спливу позовної давнос­ті, розглядається, але не задовольняється. Нове визначення позовної давності, що формулюється в ст. 256 ЦК, з урахуванням ст. 267 ЦК та інших спеціальних пра­вил ніяк не вплинуло на зміст цієї правової категорії, який вкладався в неї раніше чинним Цивільним кодексом.

2. Визначення позовної давності, що наводиться у ст. 256 ЦК, може використо­вуватись для кваліфікації деяких строків як позовної давності. Так, відповідно до ч. 5 ст. 324 ГК [42] позов про відшкодування підрядником замовникові за договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт може бути пред'явлено впродовж десяти (тридцяти) років. Якщо позовна давність — це строк для звернен­ня до суду (ст. 256 ЦК), то і строк, впродовж якого можливе пред'явлення позову (ч. 5 ст. 324 ГК), має кваліфікуватись як позовна давність.

3. Належить ураховувати, що ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5] встановлює, що сплив установлених цією статтею строків «погашає» позовні вимоги. Уніфікований закон слід визнати таким, що має в Україні юридичну силу закону, оскільки Верховна Рада прийняла Закон «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою введено Уніфікований закон про переказні та
прості векселі» [135]. Відповідно до розуміння строків, що склалося в правозастосовчій практиці та науці, строки, що встановлені зазначеною статтею, є обмежувальними (преклюзивними). Це означає, що вони не можуть зупинятись, а їх сплив виключає захист відповідного права. Відповідно до спеціального правила ст. 71 Уніфікованого закону вони можуть перериватись.

4. Позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини, крім зазначених у ст. 268 ЦК. Тому законодавець уникає того, щоб вживати в положеннях про позовну давність термінів «кредитор», «боржник», що є поняттями зобов'язального права.

5. Правила щодо позовної давності використовуються виключно для визначення своєчасності звернення до суду з позовом про захист цивільного права. Після зупи­нення судом провадження у цивільній справі позивач повторно з позовом не зверта­ється. Тому в зв'язку із зупиненням провадження у справі не виникають відносини, що регулюються інститутом позовної давності.

6. Не можуть бути кваліфіковані як позовна давність строки звернення до адміністра­тивного суду (ст. 99 КАС [45]). Некоректним, тобто, таким, що не відповідає змісту від­повідних законів, є використання поняття позовної давності у сфері трудового права. У податковому законодавстві (зокрема, у ст. 15 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]) вжива­ється поняття «строки давності», що має широкий зміст: 1) як строки, впродовж яких податковий орган має право самостійно визначити податкове зобов'язання платника по­датків; 2) як строк, протягом якого у встановленому порядку може бути стягнутий по­датковий борг, що виник у зв'язку з несплатою узгодженого податкового зобов'язання. У ст. 15 зазначеного Закону, що має заголовок «Строки давності» йдеться також про необмеження строком стягнення платежів за рішенням суду. У цих випадках належить
керуватися також положеннями Закону «Про виконавче провадження» [129].

 

Стаття 257. Загальна позовна давність

1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

1. Ця стаття встановлює тривалість загальної позовної давності. Інша позовна дав­ність може встановлюватись тільки спеціальними положеннями Цивільного кодексу та законів. Підзаконними актами тривалість позовної давності встановлюватись не може, оскільки це було б можливим лише за умови, що закон допускає встановлення позов­ної давності такими актами.

 

Стаття 258. Спеціальна позовна давність

1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна дав­ність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової ін­формації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довіда­тися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

3. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним  правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

4. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

1. Поряд із загальною позовною давністю законами може встановлюватись спеціальна позовна давність. Тривалість спеціальної позовної давності може бути в порівнянні із загальною позовною давністю і скороченою, і більш тривалою.

2. До позовів про стягнення неустойки, в тому числі і такої, що була встановлена у формі пені, штрафу, застосовується спеціальна скорочена позовна давність трива­лістю один рік. Про визначення поняття неустойки див. коментар до ст. 549 ЦК. Ця скорочена позовна давність не застосовується до вимог, що грунтуються на ст. 625 ЦК, а також до вимог про стягнення відсотків за користування чужими грошовими
коштами. До таких вимог застосовується загальна позовна давність.

3. У п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК установлюється позовна давність, що застосовується тільки до відносин щодо спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. При поширенні відомостей іншим способом позовна давність для вимог про їх спростування не встановлена (п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК). У п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК не тільки визначається одна із підстав для застосування спеціальної скороченої по­зовної давності тривалістю один рік, а й установлюється день, від якого починається обчислення цього строку. За загальним правилом, він відлічується від дня поміщення відповідних відомостей у засобах масової інформації. За наявності доказів того, що в цей день особа не довідалася про поміщення в засобах масової інформації таких відомостей, строк позовної давності слід відлічувати від дня, коли особа дізналася про це. Якщо цей день установити неможливо, або день, коли особа довідалася, на­став значно пізніше того дня, коли особа могла довідатися про це, позовна давність відлічується від дня, коли особа могла дізнатися про поміщення в засобах масової інформації відповідних відомостей.

4. До вимог у зв'язку з недоліками проданого товару встановлена позовна давність тривалістю один рік. Це ж правило відтворюється в ст. 681 ЦК. Частина 8 ст. 269 ГК [42] щодо поставки  (тільки поставки, як вона розуміється в ч.  З ст.  265 ГК, а не інших видів купівлі-продажу) неякісних товарів установлює строк позовної дав­ності тривалістю шість місяців. Це правило підлягає переважному застосуванню до
зобов'язань поставки перед положеннями п. 4 ч. 2 ст. 258 ЦК.

5. До вимог щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду, за­стосовується позовна давність в один рік, а щодо неналежної якості будівель і спо­руд — три роки (ст. 863 ЦК).

У сфері дії глави 33 Господарського кодексу «Капітальне будівництво» установлена позовна давність тривалістю: 1) один рік — щодо недоліків некапітальних конструкцій; 2) два роки — щодо таких же недоліків, які не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи; 3) три роки — щодо недоліків капітальних конструкцій; 4) десять років — щодо тих же недоліків, якщо вони не могли бути виявлені за зви­чайним способом прийняття робіт; 5) тридцять років — щодо відшкодування збитків, завданих замовникові протиправними діями підрядника, які призвели до руйнування чи аварій (ч. З ст. 324 ГК).

Стосовно вимог про відшкодування замовнику збитків, що завдані недоліками про­екту та випливають із зобов'язань на проведення проектних, дослідницьких робіт, ч. 6 ст. 324 ГК установлює позовну давність такої тривалості: 1) десять років — за за­гальним правилом; 2) тридцять років — якщо збитки завдані такими протиправними діями підрядника, які призвели до руйнування, аварій, обрушень.

6.  До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік (ст. 728 ЦК). Позовна давність такої ж тривалості встановлена стосовно позовів про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, переданої у користування на­ймачеві, а також позовів про відшкодування витрат на поліпшення речі (ст. 778 ЦК).

7.   До вимог чекодержателя про оплату чека застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 1106 ЦК).

8. Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК спеціальна скорочена позовна давність трива­лістю один рік застосовується до вимог «у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти». У ч. З ст. 925 ЦК передбачається застосування такої позовної давності «до вимог, що випливають із договорів перевезення вантажу, пошти». Це формулювання є більш вузьким, ніж формулювання п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК, яке слід поширювати і на вимо­ги щодо невиконання зобов'язань з подання транспортних засобів для перевезення, а також зобов'язань з надання вантажів для перевезення (зобов'язань, що виникають на підставі так званих довгострокових договорів перевезення, укладення яких перед­бачено ст. 914 ЦК. У ст. 128 КТМ [34] такі договори іменуються довгостроковими договорами про організацію морських перевезень), оскільки ці відносини знаходяться
у зв'язку з перевезенням, як воно повинне розумітися, виходячи із визначення дого­вору перевезення, що наводиться в ст. 909 ЦК).

9. Позовна давність тривалістю в один рік застосовується і до позовів, які зна­ходяться у зв'язку з перевезенням пошти. Але це правило не може бути поширене на відносини осіб з підприємствами зв'язку з приводу надання послуг зв'язку.

10. Для позовів, що грунтуються на ст. 230, 231  ЦК (про визнання недійсним правочину, що вчинений під впливом обману чи насильства), встановлена спеціальна, більш тривала позовна давність — п'ять років. Оскільки до визнання оспорюваного правочину недійсним особа не може пред'явити позов про застосування наслідків недійсності правочину (це випливає із визначення позовної давності у ст. 256 ЦК),
позовна давність до вимог про застосування таких наслідків починає перебіг з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним (якщо ви­мога про застосування наслідків недійсності правочину не була розглянута у процесі за позовом про визнання правочину недійсним).

11. Нікчемний правочин не порушує право. Він є тільки підставою для заперечен­ня однією особою права іншої особи. Тому позов про визнання недійсним нікчемного правочину вчиняється з метою захисту не порушеного права, а такого, що оспорюєть­ся. Позовної давності для звернення з такими позовами не встановлено. Для позовів про застосування наслідків нікчемного правочину (якщо на виконання нікчемного правочину було передано майно чи здійснені інші дії) встановлено спеціальну, більш тривалу позовну давність — десять років.

12. Статтею 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі [5] встановлюється строк погашення позовних вимог до акцептанта, що випливають із переказного векселя, тривалістю три роки з дня настання строку платежу. Строк по­гашення позовних вимог держателя векселя до індосантів та векселедавця (трасанта) встановлений тривалістю один рік з дня протесту, який здійснено у встановлений строк, або з дня настання строку платежу, якщо є застереження про «обіг без ви­трат». Строк погашення позовних вимог індосантів один до одного і до векселедавця встановлений тривалістю шість місяців від дня сплати векселя індосантом або з дня пред'явлення до нього позову, або з дня, коли індосант акцептував вексель. Але всі ці правила встановлюють не строки позовної давності, а обмежувальні (преклюзивні) строки. Проте із ст. 71 названого Уніфікованого закону випливає, що ці обмежувальні (преклюзивні) строки можуть перериватись.

13. Низка спеціальних строків позовної давності встановлена ст. 388 — 390 Кодексу торговельного мореплавства [34].