§ 2. ВИРОБНИЧИЙ КООПЕРАТИВ

 

Стаття 163.   Поняття виробничого кооперативу

1. Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових вне­сків. Статутом кооперативу та законом може бути передбачено участь у діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також інших осіб.

2. Члени  виробничого  кооперативу  несуть  субсидіарну  відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом ко­оперативу і законом.

3. Найменування кооперативу має містити його назву, а також слова «виробничий кооператив».

4. Правовий статус виробничих кооперативів, права та обов'язки їх членів вста­новлюються цим Кодексом та іншим законом.

5. Особливості створення і діяльності сільськогосподарських кооперативів можуть встановлюватися законом.

1. Виробничі кооперативи визнаються видом підприємницьких товариств (ст. 84 ЦК). Але стосовно підприємницьких товариств у Цивільному кодексі не формулюються роз­горнені положення. Лише ст. 84 ЦК формулює найбільш загальні положення про під­приємницькі товариства, які поширюються і на виробничі кооперативи. Частина 2 ст. 93 ГК відносить кооперативи до підприємств колективної власності. Частина 3 ст. 94 ГК передбачає можливість створення не тільки виробничих, а і споживчих, житлових та інших кооперативів. Але ні Цивільний, ні Господарський [42] кодекси не формулюють спеціальних положень стосовно інших кооперативів, крім виробничих.

2. Положення Закону «Про кооперацію» [202] як пізніше прийнятого закону під­лягають переважному застосуванню перед положеннями Цивільного і Господарського кодексів. Закон «Про сільськогосподарську кооперацію» [115] формулює спеціальні правила, які зберегли чинність і після введення в дію Цивільного та Господарського кодексів, а також Закону «Про кооперацію».

3.   І ст.   163  ЦК,  і ст.  95  ГК визнають виробничий кооператив добровільним об'єднанням громадян. Однак, це не дає будь-яких підстав для поширення на вироб­ничі кооперативи Закону «Про об'єднання громадян» [62]. Хоч споживчі товариства і створюються для спільного господарювання (ч. 1 ст. 5 Закону «Про споживчу ко­операцію» [61]), відповідно до абзацу шостого ст. 1 Закону «Про споживчу кооперацію» споживчі товариства не можуть бути віднесені до виробничих кооперативів. Тому на них не поширюється чинність ст. 163 — 166 ЦК, ст. 93 — 110 ГК. Ці статті не поширюються також і на інші споживчі кооперативи, створення яких передбачено ч. 2 ст. 6 Закону «Про кооперацію» (житлово-будівельні, садово-городні, гаражні тощо).

4.  Із ч. 1 ст. 163 ЦК випливає загальне правило про те, що членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни за умови власної трудової участі в діяльності ко­ оперативу та внесення майнового пайового внеску. Разом з тим ця стаття допускає, що законом або статутом будуть встановлені можливості участі в діяльності виробничого кооперативу на засадах членства і інших осіб. Це означає, що законом та статутом може допускатись участь в діяльності кооперативу іноземців та осіб без громадянства (за умови одержання у відповідних випадках дозволу на працевлаштування). У ви­падках, передбачених законом та статутом, членами кооперативів можуть бути фізичні особи, які не внесли майнових пайових внесків, а також юридичні особи. Зокрема, ч. 1 ст. 8 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» [115] (в редакції від 2 лис­топада 2000 р.) визнає можливість членства в сільськогосподарському обслуговую­чому кооперативі юридичних осіб, що користуються послугами такого кооперативу, формують його фонди та беруть участь у діяльності кооперативу. Частина 1 ст. 10 Закону «Про кооперацію» [202] також передбачає можливість участі в них на підставі членства юридичних осіб.

5.   Члени   виробничого   кооперативу   несуть   субсидіарну   відповідальність за зобов'язаннями кооперативу.  У принципі,  це надавало  б  кредиторам право пред'явлення до члена кооперативу вимоги за зобов'язаннями кооперативу, якщо ко­оператив відхилив вимогу кредитора або не відповів на неї (ч. 1 ст. 619 ЦК). Але ж правило ч. 2 ст. 163 ЦК не є нормою прямої дії. Розміри та порядок відповідальнос­ті члена кооперативу мають встановлюватись законом і статутом. Частина 1 ст. 108 ГК [42] встановлює, що обсяг відповідальності члена кооперативу за зобов'язаннями кооперативу не може бути меншим розміру пайового внеску відповідного члена коо­перативу. Статутом або спеціальним законом розмір відповідальності членів коопе­ративів за зобов'язаннями кооперативів може встановлюватись більш високим. Це правило і підлягає застосуванню, оскільки формулювання ч. 2 ст. 27 Закону «Про кооперацію» «члени кооперативу відповідають за зобов'язаннями кооперативу в меж­ах внесеного паю, якщо інше...» допускає встановлення статутом або законом відпо­відальності членів кооперативу за зобов'язаннями останнього. Лише стосовно членів сільськогосподарських кооперативів чинним є спеціальне правило ч. 1 ст. 23 Закону
«Про сільськогосподарську кооперацію», що виключає можливість відповідальності члена кооперативу за зобов'язаннями кооперативу і не допускає встановлення такої відповідальності статутом кооперативу.

 

Стаття 164.   Установчі документи виробничого кооперативу

1. Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затвер­джується загальними зборами його членів.

2. Статут виробничого кооперативу має містити крім відомостей, передбачених статтею 88 цього Кодексу, відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відпо­відальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідаль­ності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління ко­оперативу та про порядок ухвалення ними рішень.

3. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж встановлено зако­ном.

1. Створювати кооперативи та бути їх членами можуть фізичні особи, які досягли віку шістнадцяти років (ч. 1 ст. 98 ГК; частина друга ст. 10 Закону «Про коо­перацію»; ч. 2 ст. 8 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»). Дозвіл бути членом кооперативу для осіб, що досягли віку 16 років, слід тлумачити як заборону бути членами кооперативів особам, які такого віку не досягли. Наведені положення законів погоджуються з п. З ч. 1 ст. 32 ЦК, яка надає фізичним особам у віці від 14 до 16 років право бути учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не за­боронено законом. Можливим є вступ до кооперативу, який уже створено. Частина З ст. 98 ГК [27] встановлює, що для вступу до кооперативу особа звертається з за­явою, рішення за якою приймає правління (голова) кооперативу. Але таке рішення підлягає затвердженню загальними зборами членів виробничого кооперативу. Це ж передбачено ст. 11 Закону «Про кооперацію» і ч. 2 ст. 9 Закону «Про сільськогоспо­дарську кооперацію». Більш детально відносини щодо прийняття зазначеного рішення та його затвердження повинні регулюватись статутом кооперативу.

2. Статут кооперативу затверджується загальними зборами його членів і є установ­чим документом кооперативу.

3. Щодо змісту статуту кооперативу встановлені численні вимоги ст. 88, 164 ЦК, ст. 8 Закону «Про кооперацію», ст. 7 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію». Чинними є також і інші вимоги, встановлені окремими законами з цього приводу. З урахуванням цього статут виробничого кооперативу має містити такі відомості: 1) найменування, зокрема, слова «виробничий кооператив» (ч. З ст. 163 ЦК); 2) місце­ знаходження; 3) адресу; 4) розмір внеску членів кооперативу, вклад та порядок вне­сення пайових внесків; 5) відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайового внеску; 6) про характер та порядок трудової участі членів кооперативу в його діяльності та про відповідальність за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі; 7) про порядок розподілу прибутків та збитків кооперативу; 8) відомості про розмір та умови субсидіарної відповідальності його членів за боргами кооперативу; 9) про склад та компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень; 10) про питання, рішення з яких приймаються одноголосно або квалі­фікованою більшістю голосів; 11) умови припинення діяльності кооперативу тощо.

4. Цивільний кодекс не встановлює мінімальної кількості членів кооперативу, але передбачає встановлення її законом. Відповідно до ч. 1 ст. 97 ГК чисельність членів кооперативу не може бути меншою трьох. Така ж мінімальна чисельність членів ко­оперативу встановлена ст. 7 Закону «Про кооперацію», ч. 4 ст. 5 Закону «Про сіль­ськогосподарську кооперацію».

5. Хоч ч. 2 ст. 164 ЦК і передбачає визначення статутом кооперативу складу і ком­петенції органів управління кооперативу, все ж треба враховувати, що ці питання досить детально врегульовані спеціальними положеннями Господарського кодексу і законів «Про кооперацію» та «Про сільськогосподарську кооперацію». Зокрема, встановлюється наступне:

1) загальні збори кооперативу мають повноваження приймати будь-які рішення, пов'язані із статутною діяльністю кооперативу, а також питання, що належать до ви­ключної компетенції зборів (ч. 1, 2 ст. 102 ГК). Частина друга ст. 15 Закону «Про кооперацію» конкретизує питання, що належать до компетенції загальних зборів членів кооперативу. Особливості компетенції загальних зборів членів кооперативу встанов­люються ч. 1 ст. 14 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»;

2)  щорічне проведення зборів є обов'язковим.  Скликання позачергових зборів здійснюється за наявності підстав, передбачених статутом і законом (таким є ст. 15 Закону «Про кооперацію»);

3)   загальні збори членів виробничого кооперативу правомочні за умови присутності більше половини членів кооперативу. На виробничі кооперативи поширюється поло­ження про можливість встановлення статутом кооперативу умови про скликання зборів уповноважених замість загальних зборів членів кооперативу та про правомочність зборів уповноважених за наявності не менш як двох третин уповноважених (частина восьма ст. 15 Закону «Про кооперацію»);

4)   рішення загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених) прийма­ються простою більшістю голосів членів кооперативу (уповноважених), присутніх на зборах, а з питань прийняття статуту, внесення змін до нього, вступу до коопера­тивних об'єднань та виходу із них, реорганізації та ліквідації кооперативу — не менш як 75 відсотками голосів членів кооперативу (уповноважених), присутніх на зборах
(частина 10 ст. 15 Закону «Про кооперацію» [202]). Ці спеціальні правила виключа­ють застосування ч. 4 ст. 102 ГК [42], що встановлює інше;

5)   правління створюється в кооперативах, до складу яких входить не менше десяти членів. У решті випадків повноваження правління здійснює голова (ч. 1 ст. 103 ГК). Це відповідає ст. 16 Закону «Про кооперацію» і ст. 15 Закону «Про сільськогоспо­дарську кооперацію» [115];

6)   правління може наймати виконавчого директора, який «не може бути членом коо­перативу» (ч. 1 ст. 104 ГК; частина сьома ст. 16 Закону «Про кооперацію»; ч. 1 ст. 17 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію»). Якщо виконавчий директор на роботу не приймався, роботою кооперативу керує його голова.