ГЛАВА 5 ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

ГЛАВА 5 ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ

 

Стаття 50.     Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності

1. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності вста­новлюються Конституцією України та законом.

2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб — підприємців є відкри­тою.

3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій під­ ставі, що вона не є підприємцем.

1. Підприємництво визначається в ст. 42 ГК [42] як самостійна, ініціативна, сис­тематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних ре­зультатів та одержання прибутку. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності —  юридичної особи, а також володіння корпоративними правами, не є
підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. Такими випадками є створення або участь у повному товаристві, оскільки його учасники займа­ються підприємницькою діяльністю від імені товариства (ч. 1 ст. 119 ЦК), створення командитного товариства та участь в ньому на правах повних учасників (ч. 1 ст. 133 ЦК), а також створення та участь в довірчих товариствах (ст. З Декрету «Про довірчі
товариства» [232]).

Право на зайняття підприємницькою діяльністю охоплює собою елементи цивільної правоздатності та дієздатності.

2. Здатність до вчинення правочинів та здійснення інших юридичних дій,  що складають зміст підприємницької діяльності, виникає за умови державної реєстрації фізичної особи як підприємця, а також пов'язується з віком. Право на зайняття під­приємництвом (за умови державної реєстрації) мають: 1) повнолітні фізичні особи;

2)    неповнолітні особи, які набули повної дієздатності в зв'язку з реєстрацією шлюбу;

3)    фізичні особи, які досягли шістнадцяти років, працюють за трудовим договором, або які записані матір'ю або батьком дитини, якщо повна цивільна дієздатність надана їм органом опіки та піклування або судом (ч. 1,2 ст. 35 ЦК); 4) фізичні особи, яким виповнилось шістнадцять років та які за наявності згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування (ч. З ст. 35 ЦК) на зайняття цієї особи
підприємницькою діяльністю зареєстровані як підприємці.

3. Інші фізичні особи не вправі займатися підприємницькою діяльністю. За обста­вин, що зазначені в ст. 54 ЦК, управитель майна особи, яка не має права займатися підприємницькою діяльністю, здійснює таку діяльність від свого імені.

4. Фізична особа може займатися підприємницькою діяльністю за умови її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до закону [180]. Якщо ж особа не за­ реєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності, а договори як підприємець уклала, то вона не вправі за цими підставами оспорювати ці договори. Викладене правило ч. З ст. 50 ЦК містить в собі дуже оригінальну правову конструкцію. З одного боку, опосередковано визнається, що правочин, який за його змістом може бути вчинений тільки особою, що має статус підприємця, не може бути вчинений особою, яка не має такого статусу. Якщо ж ця особа вчинила такий правочин, то він може бути визна­ний судом недійсним. З іншого боку, ця особа позбавлена права оспорювати вчинені нею правочини, що могли вчинятись лише за наявності статусу підприємця, в зв'язку з відсутністю такого статусу. Тобто, правочин, що не відповідає законодавству, має виконуватись, поки суд не визнав його недійсним. Недійсним він може бути визнаний тільки за позовом іншої сторони чи заінтересованої особи.

5. Суб'єктами господарювання визнаються фізичні особи, що внаслідок належної реєстрації отримали статус підприємців. Статус фізичної особи як підприємця не по­збавляє її можливості мати та здійснювати майнові права та обов'язки, що не охо­плюються статусом підприємця. Відокремити статус підприємця від статусу звичайної фізичної особи досить трудно. Так, фізична особа може придбавати товари і як спо­живач, і як підприємець. Є ще більш складні випадки, коли фізична особа придбаває товари, роботи, послуги, що мають подвійне призначення (і для особистих потреб, і для підприємництва). Дещо похожа ситуація створюється і стосовно юридичних осіб у зв'язку з введенням в нормативний обіг поняття суб'єкта господарювання.

 

Стаття 51. Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб

1. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.


1. Зміст Цивільного кодексу свідчить про те, що і укладачі його проекту, і зако­нодавець намагались не виходити за межі предмету цивільного права, того кола сус­пільних відносин, що визначається в ст. 1 ЦК. Але ж в низці випадків законодавець вийшов за межі цього предмета. І це не дає підстав для того, щоб заперечувати чин­ність відповідних норм. Тому і правило ст. 51 ЦК не можна тлумачити лише так, що воно, за загальним правилом, поширює на підприємницьку діяльність фізичних осіб тільки норми цивільного права, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб. Із змісту ст. 51 ЦК випливає, що вона поширює на підприємницьку діяльність фізичних осіб дію норм і приватного, і публічного права, що регулюють підприєм­ницьку діяльність юридичних осіб, зокрема, правил про порядок отримання ліцензій на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Це ж стосується положень законів, що звільняють певні категорії громадян від сплати державного мита. Відповідні громадяни підлягають звільненню від сплати державного мита, але при зверненні до господарського суду з позовом, пов'язаним з підприємницькою діяльністю, громадянин зобов'язаний сплатити державне мито на загальних підставах.

2. Викладене не є підставою для відмови фізичній особі, яка здійснює підприєм­ницьку діяльність, у захисті права власності відповідно до ст. 41 Конституції Украї­ни, що не поширюється на юридичних осіб (суб'єктів підприємницької діяльності та інших).

3. Фізичні особи —  суб'єкти підприємницької діяльності визнаються суб'єктами господарювання (п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК). Тому на їх відносини з приводу «безпосередньо­го здійснення господарської діяльності» (ч. 5 ст. З ГК) чи здійснення «господарської діяльності» взагалі (ч. 1 ст. 175 ГК) поширюється чинність Господарського кодексу. Такими є відносини фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності з іншими
суб'єктами господарювання та іншими юридичними особами, що виникають при здійс­ненні господарської діяльності.

 

Стаття 52.     Цивільно-правова відповідальність фізичної особи—підприємця

1. Фізична особа — підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з під­приємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

2. Фізична особа — підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особис­тим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

1. На фізичних осіб — підприємців поширюється дія Переліку видів майна грома­дян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до Закону «Про виконавче провадження» [129]). Як і будь-яка інша фізична особа, фізична особа — підприємець, яка перебуває в шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна. При цьому майно фізичної особи — підприємця вважається спільним сумісним майном подружжя, в тому числі і майно, що використовується виключно в підприємницькій діяльності одного із подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу.