§ 2. Теорія місцевого самоврядування

Питання місцевого самоврядування активно вивчаються юридичною наукою вже близько двохсот років. Теоретичні основи вчення про місцеве самоврядування було закладено ще в першій половині XIX ст. представниками німецької юридичної школи.

Історично першою була обґрунтована теорія вільної громади (теорія природних прав громади), основні поло­ження якої були сформульовані Туре в доповіді щодо зако­нопроект)' про реформу місцевого управління у Національ­них зборах Франції 1790 р. та знайшли своє відображення в положеннях Конституції Бельгії 1831 р. щодо особливої «громадівської» влади.

Теорія вільної громади базувалася на ідеях природного права. Вона виходила з того, що право територіальної гро­мади (звичайно, територіальної громади «природної» адмі­ністративно-територіальної одиниці) самостійно вирішува­ти свої справи має такий самий природний та невідчужуваний характер, як і права та свободи людини. Територіальна громада визнавалася незалежною від держави органічною корпорацією, що склалася природним шляхом, відповідно й її право на місцеве самоврядування виводиться з приро­ди територіальної громади (належить громаді в силу її природи або дарується Творцем). Таким чином, місцеве самоврядування розглядалося як автономна у відношен­ні до державної влади публічна влада територіальної гро­мади.

Згідно теорії вільної громади основними засадами ор­ганізації місцевого самоврядування є:

а) виборність органів місцевого самоврядування члена­ми громади;

б) розподіл питань, віднесених до відання місцевого самоврядування на самоврядні та такі, що передоручені органам громади державою;

в)  місцеві справи (тобто самоврядні) мають іншу ніж державні справи, природу;

г)  органи місцевого самоврядування є органами відпо­відної територіальної громади і не входять до системи ор­ганів державної влади;

д) органи державної влади не мають права втручатися у вирішення самоврядних питань, їх функція зводиться лише до адміністративного контролю за діяльністю органів міс­цевого самоврядування.

На зміну теорії вільної громади приходить громадівська теорія місцевого самоврядування. її основні положення збігаються з концептуальними положеннями теорії вільної громади, однак на перший план висувається не природний характер прав територіальної громади, а недержавна, пере­важно господарська природа діяльності органів місцевого самоврядування. Ця теорія не набула широкого поширення, оскільки вона не могла пояснити публічно-правовий харак­тер багатьох функцій, які здійснюють органи місцевого са­моврядування.

У середині XIX ст. набуває поширення державницька теорія місцевого самоврядування, основні положення якої були розроблені німецькими вченими Л. Штейном та Р. Гнейстом.

Державницька теорія розглядає місцеве самоврядування не як автономну форму публічної влади, природне право територіальної громади на самостійне вирішення питань місцевого значення, а як одну з форм організації місцевого управління, тобто як один із способів децентралізації дер­жавної влади на місцевому рівні. Відповідно, всі повнова­ження територіальної громади, її органів своїм джерелом мають державну владу.

У рамках державницької теорії сформувалося два на­прямки: політичний (Р. Гнейст) та юридичний (Л. Штейн), які по-різному визначали відмінність місцевого самовряду­вання від місцевого управління.

За Р. Гнейстом самостійність місцевого самоврядування має гарантувати виконання обов'язків посадових осіб орга­нів місцевого самоврядування на громадських засадах, що звільняє їх від економічної залежності від держави.

Л. Штейн вбачав гарантії самостійності місцевого са­моврядування в тому, що органи місцевого самоврядування є не органами державної влади, а органами територіальної громади, на які держава покладає здійснення відповідних завдань та функцій державного управління.

Основні положення цих теорій XIX ст. зберігають своє значення і дотепер, їх покладено в основу сучасних погля­дів на місцеве самоврядування.