Тема 18 Застосування правових норм PDF Печать
Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави


Практична спрямованість теорії правозастосування, природно, зумовлюється її безпосередньо прикладним характером. Адже майже всі службові обов'язки професійних юристів зосереджуються, звично, на застосуванні юридичних норм або ж на його забезпеченні. Тому як для майбутніх юристів, так і для осіб, що вже працюють у даній сфері, цей розділ курсу набуває, мабуть, найбільшого прак­тичного значення.

Від рівня засвоєння знань, викладених у даній темі, безперечно, відчутно залежатиме і якість ви­конання юристами своїх професійних функцій.

Значну роль відіграють ці знання і для всіх ін­ших службових осіб — тією мірою, якою останнім доводиться приймати правозастосовні рішення,— а також для окремих громадян, оскільки вони так чи інакше неминуче залучаються до найрізнома­нітніших правозастосовних ситуацій.

 

1. Загальна характеристика застосування правових норм

Основний зміст професійної діяльності тих юристів, які є посадовими особами, становить як­раз застосування ними правових норм. Тому саме у даній темі (зрештою, й у наступній) зосереджують­ся хіба що не найбільш значущі для практичної юридичної роботи загальнотеоретичні положення.

Застосування правових норм — це організацій­но-правова діяльність компетентних органів, уповноважених на це громадських об'єднань або їх службових осіб, яка полягає у встановленні піднормативних формально обов'язкових індивіду­альних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними таких норм.

Соціальна сутність правозастосовної діяль­ності встановлення (або зміна чи припинення) зв'язків (взаємин, відносин) між тими суб'єктами права, котрі мають реалізувати юридичну норму.

Основні риси правозастосовної діяльності:

- у передбачених законодавством випадках во­на виступає необхідною організаційною передумо­вою реалізації правових норм, внаслідок чого її соціальним призначенням є організація певних суспільних відносин;

- являє собою діяльність тільки державних ор­ганів і уповноважених на це державою громадсь­ких об'єднань, оскільки мусить мати державно-владний характер;

- набуває юридичне значущого характеру на­самперед тому, що відносини, які виникають, змі­нюються або припиняються у результаті такої діяльності, мають вигляд взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів;

- такі відносини, зв'язки встановлюються шля­хом ухвалення (на основі правових норм і від­повідно до конкретних життєвих ситуацій) інди­відуальних формально обов'язкових рішень (ве­лінь, приписів) щодо персоніфікованих суб'єктів. Прийняття таких рішень е визначальним елементом, серцевиною змісту правозастосовної діяль­ності;

- правозастосування становить собою юридич­не значущу діяльність ще й тому, що відбувається воно тільки на підставі юридичних норм і в поряд­ку, передбаченому ними;

- це своєрідний процес (процедура), який рег­ламентований спеціальними (процедурно-процесу­альними) нормами і складається з певних послідов­них стадій;

- підпорядковується певним загальним вимогам, які забезпечують її правомірність, справедливість та ефективність;

- інтелектуально-юридичні результати правозастосування, тобто відповідні владні рішення, фіксуються, проявляються зовні у певній вста­новленій законодавством формі — в актах засто­сування права (правозастосовних актах).

 

 

2. Правозастосовні акти

Акт застосування правової нормице спосіб зовнішнього прояву формально обов'язкового пра­вила поведінки індивідуального характеру, яке підтверджує, встановлює, змінює або скасовує юридичні права й обов'язки персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації.

Юридичні властивості правозастосовних актів:

- можуть прийматися будь-якими органами держави;

- є формально обов'язковими щодо персональ­но визначених суб'єктів;

- вміщують індивідуальні приписи (веління), розраховані на врегулювання лише окремого, кон­кретного випадку (відношення), тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією;

- не можуть мати зворотної дії в часі;

- можуть мати письмову, усну або конклюдентну (тобто у вигляді фізичних волевиявних дій) форми зовнішнього прояву. ;

Види правозастосовних актів:

1) за суб'єктами прийняття — акти глави держави, акти органів державної законодавчої влади, виконавчої влади, суду, контрольно-на­глядових органів, акти уповноважених держа­вою органів громадських об'єднань;

2) за галузевою приналежністю застосованої норми — цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та інші;

3) за юридичною формою — постанови, укази, розпорядження, рішення, накази, ухвали, про­тести, подання, висновки тощо;

4) за соціальною функцією у правовому регулю­ванні — регулятивні, охоронні;

5) залежно від елемента правової норми, яка застосовується,— акти застосування диспо­зиції норми, акти застосування санкції норми;

6) за характером індивідуальних велінь (при­писів) — уповноважу вальні, зобов'язальні, забо­роняючі;

7) за характером юридичних наслідків — правоконстатуючі (правопідтверджу вальні), пра-вовстановлювальні, правозмінюючі, правоприпиняючі;

8) за формою зовнішнього прояву — письмові, усні, конклюдентні (діяльнісні).