Тема 7 Механізм та апарат держави - Страница 2 PDF Печать
Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави

 

3. Принципи і риси апарату держав соціально-демократичної орієнтації. Його склад

Апарат держав соціально-демократичної орієнтації:

- виражає і виконує волю більшості населення (принцип демократизму);

- визнає, допомагає здійснювати, охороняє й за­хищає основні права людини (принцип гуманізму);

- забезпечує згоду, консенсус між різними час­тинами суспільства, баланс різноманітних інтересів (принцип соціально-політичної справедливості);

- визнає і рівною мірою сприяє здійсненню, охороні та захисту основних прав титульної (корін­ної) нації та всіх інших націй, що живуть у даній державі (принцип національної рівноправності);

- свою діяльність спрямовує на виконання за­конів, здійснює на підставі законів і в порядку, ни­ми передбаченому (принцип законності);

- будується на основі єдності й незалежності дер­жавної влади як єдиного носія та виразника суве­ренітету народу (нації), його права на самовизначен­ня (принцип суверенності державної влади);

- розподіляє основні функціональні напрямки діяльності (нормотворчість, законовиконання, су­дочинство, нагляд і контроль) між відповідними спеціалізованими системами органів (принцип роз­поділу влади);

- у своїй діяльності основну роль відводить ор­ганізаційним та виховним методам; методи приму­су мають відносно другорядне, допоміжне значен­ня (принцип ненасильства);

- свої функції виконує із залученням до спів­праці муніципальних органів та різноманітних громадських об'єднань (принцип громадськості).

Апарат держави соціально-демократичної орієн­тації складається, у найбільш загальному вигляді, з таких частин, ланок:

Орган законодавчої влади (парламент)

Основне призначення, «покликання» парламен­ту — бути представником (представницьким орга­ном) всього дорослого населення держави, усіх йо­го частин з тим, щоб виражати і проводити у жит­тя його волю та інтереси. Основними напрямками діяльності парламенту є прийняття законів держа­ви (законодавча функція), контроль за їх виконан­ням (контрольна функція) та регулювання фінан­сових коштів, бюджету держави (фінансово-розпо­рядча функція). Ці функції парламент виконує як безпосередньо, так і через утворювані ним комісії, комітети та ін.

У державах соціально-демократичної орієнтації парламент (у різних країнах він має різні назви — Національні збори, Верховна Рада, Конгрес, Сейм тощо) утворюється, як правило, шляхом проведен­ня загальних рівних виборів. Він може не поділя­тися на частини — бути однопалатним (Україна, Фінляндія, Угорщина, Греція, Данія, Швеція, Болгарія та ін.) або ж складатися з двох частин — палат (Англія, США, Росія, Австрія, Італія, ФРН, Норвегія та ін.). Двопалатна структура парламен­ту (бікамералізм) найбільш виправдана у тих країнах, де існує федеративний державний устрій. Палати парламенту зазвичай відрізняються поряд­ком (правилами) формування та повноваженнями (компетенцією).

Основна ідея парламенту може, проте, зазнава­ти певних деформацій у тих випадках, коли, ска­жімо, не всі повнолітні громадяни беруть участь у його виборах (зокрема, у формуванні другої пала­ти) або коли верхня палата значно обмежує, галь­мує діяльність першої, нижньої, або ж коли інші вищі органи держави (глава держави, уряд, вищі судові інстанції) коригують рішення парламенту, так чи інакше впливаючи на нього.

Глава держави

Призначення цього органу (президента, мо­нарха) — уособлювати державу, її народ (націю), представляти її у зовнішніх відносинах, координу­вати, узгоджувати діяльність інших структур держави. Для виконання зазначених функцій гла­ва держави формує відповідні служби, організації.

У президентських республіках або дуалістичних монархіях глава держави, крім того, формуючи та очолюючи вищий орган виконавчої влади (уряд), спрямовує його діяльність або ж безпосередньо ке­рує ним.

Виборний глава держави (президент) обирається або всім населенням (переважно у президентських республіках), або ж парламентом чи, принаймні, за його участю (здебільшого у парламентських чи у республіках змішаної форми правління). У ряді держав існує посада віце-президента (США). Органи виконавчої влади

Вони звичайно поділяються на вищі (уряд, який у різних країнах має різні власні назви: Рада Мініст­рів, Кабінет Міністрів та ін.), центральні (міністер­ства, інші відомства) та місцеві (утворювані цент­ральними органами виконавчої влади їхні представ­ництва на відповідних територіях (адміністрації, уп­равління, комітети, відділи, департаменти та ін.).

Ці органи покликані, викочуючи прийняті пар­ламентом закони, здійснювати повсякденне опе­ративне управління відповідними ділянками су­спільного і державного життя.

Уряд формується (починаючи з його глави — прем'єр-міністра) президентом, монархом (відпо­відно у президентській республіці чи в дуалістич­ній монархії) або ж парламентом (у парламент­ській республіці або в парламентській монархії).

У своїй діяльності уряд підзвітний тому орга­нові, який його утворив. Тому зміна домінуючої у парламенті політичної партії (при парламентарній формі державного правління) або обрання прези­дентом особи з іншою політичною програмою, ніж у його попередника, звичайно тягне за собою при­значення нового прем'єр-міністра та й, зрештою, усього уряду, а також значної частини вищого чи­новництва. Що ж стосується місцевих органів виконавчої влади, то їх персональний склад може за­лишитись при цьому майже без змін, оскільки во­ни зобов'язані беззастережно виконувати вказівки вищестоящої адміністрації. Вважається, що на ло­кальному рівні органи державного управління «відділені» від політики і мають бути лояльними до держави, яку б політику вона не проводила. Яс­на річ, домогтися цього на практиці вдається, із зрозумілих причин, далеко не завжди. Дається взнаки, зокрема, соціальна неоднорідність різних прошарків державних службовців (вищої, серед­ньої та нижчої ланок управлінської системи, військових і цивільних посадових осіб тощо).

Судові органи

Основне призначення судових органів полягає у розв'язанні конфліктів, суперечок між суб'єкта­ми права, у захисті та відновленні їхніх прав, у притягненні правопорушників до юридичної відпо­відальності.

У державах соціально-демократичної орієнтації ці органи характеризуються, так би мовити, плюралістичністю (здійснюють конституційне, адміні­стративне, цивільне, кримінальне, арбітражне, військове та інші види судочинства), що дозволяє застосовувати диференційовані процедури для вирішення справ, котрі виникають у різних сферах суспільного життя, а тому відзначаються неабия­кою специфікою.

Прийнято розрізняти органи загального і спе­ціального судочинства (наприклад, військові трибунали).

У різних державах стосовно різних судових ор­ганів існують, ясна річ, неоднакові правила щодо формування суддівського корпусу (призначення, затвердження, вибори суддів).

Контрольно-наглядові органи

Хоча ці структури утворюються тими або інши­ми вищими органами держави (парламентом, пре­зидентом чи ін.), проте у системі державного апарату вони посідають окреме місце маючи власну, чітко визначену компетенцію, вони ві­діграють відносно самостійну роль у державі і су­спільстві. До них належать, наприклад, прокуратура, омбудсмен (уповноважений парламенту з питань прав людини і громадянина).

Ці органи не є ланкою, елементом, частиною якихось інших державних структур і тому можуть розглядатись як окремий різновид органів держави.