Кожній людині доводиться вступати у певні від­носини з тими чи іншими органами держави та ін­шими її організаціями. Тому для успішної діяль­ності кожному суб'єкту необхідно знати призна­чення і види цих органів, їхні зв'язки, взаємоза­лежності, юридичні можливості та ін. Саме ці пи­тання висвітлюються у даній темі.

Цілком очевидно, що для юристів практичне значення наукових положень про органи та інші структури держави важливіше ніж для будь-кого.

1. Загальна характеристика механізму держави

Кожна держава для здійснення своїх завдань і функцій повинна створювати різноманітні структури.

Механізм держави — це система всіх держав­них організацій, які виконують Ті завдання і реалі­зують її функції. Серед таких організацій розріз­няють: державні підприємства, державні устано­ви (заклади), державні органи (органи держави).

Державні підприємства — це ті формування, які утворені державою для здійснення матеріально-виробничої діяльності або для надання певних ма­теріально-побутових послуг і функціонують на за­садах госпрозрахунку і самоокупності.

Державні установи (заклади) — це ті організа­ції, які утворені державою у невиробничій сфері для виконання гуманітарних завдань і функціонують в основному на основі бюджетного фінансування.

Органи держави — це ті організації держави, які вона наділила владними повноваженнями що­до інших учасників суспільного життя та необхід­ними матеріальними засобами для здійснення цих повноважень. Владні повноваження державного органу полягають у можливості встановлювати формально обов'язкові правила поведінки загаль­ного чи індивідуального характеру (юридичні при­писи) та домагатись, забезпечувати їх виконання.

Особливість владних повноважень державного органу: вони нерідко виступають одночасно і його правом, і обов'язком (наприклад, повноваження прокуратури здійснювати нагляд за законністю). Сукупність передбачених у законі або іншому нор­мативно-правовому акті прав та обов'язків органу держави становить його компетенцію.

Люди, які працюють у будь-яких державних ор­ганізаціях, поділяються на робітників і службовців.

Робітник — це людина, котра працює у штаті підприємства або іншої державної організації і за внормовану державою заробітну плату виконує певні службові (посадові) функції виробничого характеру.

Державний службовець (державна посадова особа) — це людина, яка працює у штаті держав­ної організації і за встановлену державою за­робітну плату виконує певні службові (посадові) функції невиробничого характеру.

Види державних службовців:

керівники (службовці, наділені владними по­вноваженнями щодо інших членів колективу від­повідної державної організації);

спеціалісти (службовці, які мусять мати певні професійні знання для виконання відповідних про­фесійних обов'язків без владних повноважень);

технічний персонал (службовці, на яких по­кладається виконання допоміжних функцій, що не потребують спеціальної професійної підготовки і владних повноважень).

2. Загальна характеристика апарату та органів держави

Органи держави, як правило, утворюють єдину внутрішньо узгоджену систему, яку, зважаючи на її специфіку у механізмі держави в цілому, слід відобразити окремим, спеціальним поняттям — «апарат держави» («державний апарат»),

Апарат держави (державний апарат) — це си­стема всіх органів держави, які виконують і'і за­вдання та функції.

Орган держави — це структурно організований колектив державних службовців (або один держав­ний службовець), котрі наділені владними повнова­женнями та необхідними матеріальними засобами для виконання певних завдань і функцій держави.

Види органів держави розрізняються:

1) за місцем, у системі державного апарату:

а) первинні — створюються шляхом прямого во­левиявлення всього (або певної частини) населення й уособлюють суверенітет держави; б) вто­ринні — всі інші органи, які створюються первин­ними, походять від них, їм підзвітні;

2) за змістом або напрямком державної діяльності: а) органи законодавчої влади; б) гла­ва держави; в) органи державного управління (ви­конавчої влади); г) судові органи; д) органи кон­трольно-наглядові;

3) за способом утворення: а) виборні; б) при­значувані; в) ті, що успадковуються;

4) за часом функціонування: а) постійні;

б) тимчасові;

5) за складом: а) одноособові; б) колегіальні;

6) за територією, на яку поширюються їхні повноваження: а) загальні (центральні); б) міс­цеві (локальні).

До державних органів долучаються органи місцевого самоврядування, які на локальному рів­ні виконують переважно юридичними засобами низку владних функцій, хоча формально вони не вважаються офіційними представниками (органа­ми) держави. Це так звані муніципальні органи.

Первинні муніципальні органи утворюються (обираються) громадянами, що проживають у ме­жах певної адміністративно-територіальної оди­ниці (тобто певною територіальною спільністю). Вони теж тією чи іншою мірою задіюються до ви­конання державних завдань і функцій.