Розділ XXV ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА PDF Печать
Теория государства и права - М.В.Цвік Загальна теорія держави і права

 

§ 1. Поняття тлумачення норм права

Процес регулювання суспільних відносин завершує ре­алізація права. Проектувати норми права на рівень конкретних суспільних відносин, конкретної життєвої ситуації неможливо без розуміння змісту норм, а це означає, що їх осмислення є обов'язковим етапом в механізмі реалізації права. Саме тому юридична герменевтика як вчення про принципи інтерпретації юридичних текстів посідає важливе місце в різних видах юридич­ної практики.

Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спря­мовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомо­гою сукупності прийомів та способів. Наслідком тлумачення може бути роз'яснення змісту правових норм. Роз'яснення норм викликане потребами інтерпретатора і потребами юридичної практики. Таким чином, поняття «тлумачення» охоплює тільки інтелектуальну діяльність, що спрямована на осмислення змісту правових норм.

Необхідність такого тлумачення обумовлена особливостями предмета пізнання, тобто нормативних правових приписів, логіч­ним, матеріальним і вольовим змістом правових норм, а саме:

1)    нормативністю права (норми права поєднують абстрактне і конкретне, є результатом абстрагування і водночас мають конкретний зміст, модель поведінки; шлях від абстрактної норми до конкретної ситуації здійснюється завдяки тлумаченню і без інте­лектуальної операції, осмислення змісту норми є неможливим);

2)    формальною визначеністю права в певному тексті. Єдність тексту статті і змісту норми права не означає їх тотожності, бо термін нерідко буває більш вузьким чи більш широким, ніж правове поняття, або поняття виражається різними словами-синонімами (наприклад, у тексті використані слова: «повинен», «забов'язаний», «слід», «належить» і т. ін.); або текст статті містить певні словосполучення, які змінюють обсяг норми (на­приклад, «як правило», «і в інших випадках», «крім випадків», «за винятком», «як мінімум», «незалежно від»); або в тексті застосовуються терміни, які містять оцінювальні поняття (напри­клад, «тяжкі наслідки», «моральна шкода» та ін.);

3)    системністю правових норм, що зобов'язує суб'єкта застосування права ураховувати зв'язок і взаємообумовленість норм права (наприклад, зв'язок між загальними і доповнюючими, конкретизуючими, спеціалізованими нормами);

4)    необхідністю забезпечення органічної єдності духу і букви закону задля потреб підвищення ефективності юридичної практики нормотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності різних суб'єктів права.

Наведені особливості потребують від інтерпретатора викори­стання великого обсягу знань, високого рівня правової культури для осягнення справжнього змісту норм, а саме: досконалого знання мови, здатності орієнтуватися в системі права в цілому, знання повного обсягу засобів та прийомів законодавчої техніки, що були використані нормотворчими суб'єктами під час розроб­ки тексту нормативно-правового акта. При цьому виникає не­обхідність у використанні сукупності способів тлумачення.