Розділ 6 Застосування амністії при сукупності злочинів та вироків

Питання про застосування амністії до осіб які вчинили два або більше злочинів є довгий час спірними в теорії кримінального права, які не вирішені і в теперішній час. Вперше це питання виникло в період застосування Указу Президії Верховної ради СРСР “Про амністію у зв’язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною” від 7 липня 1945 р. Труднощі в той час були пов’язані з тим, що в вироках, коли особи засуджувались за сукупністю злочинів, суди не вказували розмір покарання за кожний із злочинів, обмежившись призначенням покарання по сукупності. Така ситуація лишала можливість застосувати амністію до особи за окремий злочин^[216]. В зв’язку з цим в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР “Про порядок застосування амністії від 7 липня 1945 р. у разі засудження за сукупністю при відсутності у вироку вказівки на розмір покарання за кожний злочин, що входять у сукупність” було вказано, що в тих випадках, коли при засуджені за сукупністю злочинів в вироку не вказаний розмір покарання окремо за кожен злочин, що входять у сукупність, в зв’язку з чим неможливо вирішити питання про повне або часткове застосування амністії і тим самим виникнуть сумніви по питанню щодо подальшого виконання вироку, – судам належить, по поданню прокурора, у порядку, передбаченому ст. 461 КПК РРСФР і відповідних статей КПК інших союзних республік, розглянути справу і визначити покарання окремо по кожному злочину^[217]. Таким чином, Верховний Суд СРСР орієнтував суди на окреме застосування амністії за кожний злочин, при цьому, не передбачалося ніяких обмежень і в тих випадках, коли один із злочинів зовсім не підпадав під дію акта амністії.

При цьому можливі різні варіанти як сукупності злочинів, так і застосування (чи не застосування) амністії до злочинів які входять до цієї сукупності. На наш погляд, можливі такі варіанти:

1) до всіх злочинів, що входять у сукупність злочинів застосовується амністія. Наприклад, неповнолітній С. 10.04.2007 р. вчинив крадіжку (ст. 185 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості), а також хуліганство (ст. 296 ч. 1 КК – злочин невеликої тяжкості). С. підлягає звільненню від кримінальної відповідальності згідно п. “а” ст. 1 та ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.

При цьому не має значення, що наприклад, згідно з ч. 3 ст. 72 КК основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Приклад: Вироком місцевого суду від 21.03.2006 р. С., раніше судимого 17.01.2006 р. за ч. 1 ст. 175 КК до позбавлення права займати керівні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки, було засуджено за ч. 2 ст. 222 КК до позбавлення волі на 2 роки, за ч. 2 ст. 366 КК на 3 роки позбавлення волі. За сукупністю злочинів С. було призначено покарання до позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст. 75 КК С. було звільнено від відбування покарання, а на підставі ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. його також було звільнено від відбування покарання. Апеляційний суд своїм вироком від 20.06.2006 р. вирок місцевого суду в частині призначення покарання скасував і призначив теж саме покарання, як його визначив районний суд, а також застосував ст. 71 КК і зазначив, що за сукупністю вироків, вироки від 17.01.2006 р. та від 21.03.2006 р. підлягають самостійному виконанню. Крім того, апеляційний суд підставі ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнив С. від відбування покарання. У касаційному поданні прокурор просив вирок апеляційного суду скасувати у зв’язку з неправильністю застосування ст. 71 КК. Верховний Суд України, змінюючи вирок апеляційного суду, відзначив, що апеляційний суд мусив був застосувати до С. ч. 4 ст. 70 КК замість ст. 71 КК, оскільки злочини, за які засуджено останнього за цим вироком, були ним вчиненні до постановлення вироку від 17.01.2006 р, а тому застосував до С. ч. 4 ст. 70 КК і признав вважати його засудженим до міри покарання, визначеної останнім вироком від 20.06.2006 р., із застосуванням ст. 75 КК та Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., а призначене засудженому основне покарання за вироком від 17.01.2006 р. у виді позбавлення права займати певні підлягає самостійному виконанню відповідно до правил ч. 3 ст. 72 КК^[218].

На наш погляд, рішення суду касаційної інстанції, про фактичне не застосування амністії щодо С. за вчинення злочину передбаченого ч. 1 ст. 175 КК, за який він був засуджений вироком від 17.01.2006 р., викликає сумнів.

По перше, С., раніше не судимий, мав на утриманні неповнолітню дитину і вчинив в 2003-2004 роках злочини невеликої та середньої тяжкості, тобто до дня набрання чинності Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., за які він був засуджений вироками від 17.01.2006 р. та від 21.03.2006 р., а тому у вищестоящого суду не було ні яких правових підстав для не застосування акту амністії до С. за злочин невеликої тяжкості за який він був засудженим вироком суду від 17.01.2006 р. Більше того, на нашу думку, на підставі ст. 6 цього Закону суди повинні були звільнити С. не від відбування покарання (як ми раніше про це відмічали, що Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. такого виду звільнення осіб не передбачає), а від кримінальної відповідальності.

По друге, згідно з ч. 1 ст. 395 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого. Як вбачається із змісту касаційного подання прокурора, останній не просив касаційний суд признати незаконним застосування судами першої та другої інстанції акту амністії до С. за злочин, передбачений ч. 1 ст. 175 КК. Таким чином, касаційний суд прийшов до висновку, що С. повинен реально відбувати покарання у вигляді позбавлення права займати керівні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 3 роки, чим вийшов за межі касаційних вимог прокурора;

2) до всіх злочинів, що входять у сукупність злочинів чи вироків не можливе застосування амністії. Наприклад, неповнолітній С. 10.04.2007 р. вчинив грабіж повторно (ст. 186 ч. 2 КК – тяжкий злочин), а також хуліганство з застосуванням холодної зброї (ст. 296 ч. 4 КК – тяжкий злочин). С. не може бути звільненим від покарання на підставі ст. 2 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., оскільки не відбув половини призначеного строку основного покарання;

3) до одних злочинів, що входять у сукупність злочинів чи вироків застосовується амністія, а до інших злочинів, що входять у сукупність злочинів або вироків не можливе застосування амністії. Наприклад, неповнолітній С. 10.04.2007 р. вчинив крадіжку (ст. 185 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості), а також хуліганство з застосуванням холодної зброї (ст. 296 ч. 4 КК – тяжкий злочин). С. підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки згідно п. “а” ст. 1 та ст. 6 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. та не може бути звільненим від покарання за вчинене хуліганство на підставі ст. 2 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., оскільки не відбув половини призначеного строку основного покарання за цей злочин.

Останній варіант найбільш складний і має ряд специфічних ситуацій, які суттєво відрізняються один від одного, а саме:

а) коли питання застосування (або не застосування) амністії виникають під час призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 ч. 1 КК);

б) коли після постановлення вироку (акт амністії не був застосований до цього злочину) в справі буде встановлено, що засуджений вчинив інший злочин на який поширюється (або не поширюється) дія закону про амністію (ст. 70 ч. 4 КК);

в) коли після постановлення вироку (акт амністії не був застосований до цього злочину), але до повного відбуття покарання особа вчинила новий злочин на який поширюється (або не поширюється) дія закону про амністію (ст. 71 ч. 1 КК).

Звертаємо одразу увагу суддів на те, що в залежності від того, на якій стадії кримінального процесу – судового розгляду або виконання вироків, що набрали законної сили, виникає питання про застосування амністії, кожна ситуація в третьому варіанті має свої індивідуальні особливості застосування (або не застосування) амністії. Наприклад, якщо в першій ситуації (3а) під час судового розгляду, мова може йти про звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, на який поширюється дія закону про амністію, то в тій же ситуації, але під час виконання вироку, що набрав законної сили, мова вже може йти тільки про звільнення особи від невідбутої частини покарання. Не звертання уваги юристів при дослідженні цих питань, а суддів при прийнятті рішення, на цю різницю може привести як до методологічних помилок при дослідженні цих проблем, так і до судових помилок при розгляді конкретних кримінальних справ.