Розділ 5. Порядок звільнення від покарання на підставі закону про амністію

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

За наявності визначення у КК підстав, винна у вчиненні злочину особа може бути звільнена від покарання чи від його відбування.

Положення щодо звільнення особи від покарання та його відбування викладені у розділі ХІІ Загальної частини КК (ст. ст. 74-87). Так, в ст. ст. 74, 78, ч. 1, 79 ч. 4, 84 ч. 1, 3, 85, 88 та 89 ч. 4 КК мова йде про звільнення від покарання, а в ст. ст. 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 89 ч. 1 п.1 та 90 ч. 3 КК мова йде вже про звільнення особи від відбування покарання.

У статтях 74 ч. 1, 85, 86 КК визначається можливість звільнення особи від покарання на підставі закону про амністію.

В чому різниця між звільненням особи від покарання і звільненням її від відбування покарання?

Ю.В. Баулін відзначає, що відповідно до чинного КК, можна визначити три види індивідуалізації кримінальної відповідальності. Перший вид – це обмеження особи, винної в учиненні злочину, у праві на “добре ім’я”, тобто обмеження її гідності. Наприклад, в цих випадках суд виносить обвинувальний вирок, в якому зазначає дану особу винною у вчиненні певного злочину, але не призначає їй покарання за умов, передбачених в ч. 4-5 ст. 74 КК. Другий вид – це винесення обвинувального вироку з призначенням особі певного виду і міри покарання, від відбування якого вона звільняється (умовно чи безумовно). Наприклад, звільнення особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) є умовним звільненнямвід відбування призначеного покарання, а звільнення військовослужбовців, засуджених до службового обмеження, арешту або тримання їх в дисциплінарному батальйоні, в разі їх визнання непридатними до військової служби за станом здоров’я, від покарання є безумовним звільненням від відбування призначеного покарання^[139]. Таким чином, можна зробити висновок, що звільнення від покарання – це відмова держави у випадках, передбачених законом, від реальної кримінальної відповідальності, тобто від призначення особі, винній у вчиненні злочину, покарання або від його відбування чи подальшого відбування^[140].

На думку С.М. Школа важливе значення для розмежування понять “звільнення від покарання” та “звільнення від відбування покарання” має врахування стадій кримінальної відповідальності^[141]. Аналіз правових норм свідчить про те, що зміст словосполучення “звільнення від покарання” ширше за змістом від слів “звільнення від відбування покарання”, а останній – від словосполучення “звільнення від подальшого відбування покарання”. Тому під звільненням від покарання слід розуміти: а) звільнення від відбування покарання – в разі застосування видів звільнення від покарання як на стадії судового розгляду, так і після набрання обвинувальним вироком чинності; б) звільнення від подальшого відбування покарання– в разі застосування видів звільнення від покарання під час його відбування засудженим, тобто в процесі виконання вироку. Таким чином, щоб з’ясувати, в якому аспекті слід розуміти термінологічний зворот “звільнення від покарання”, що вживає законодавець в актах про амністію, необхідно встановити стадію кримінального процесу, на якій знаходиться певна категорія осіб, винних у вчиненні злочинів, під час набрання законної сили актом амністії^[142].

На нашу думку, ці точки зору мають недоліки при їх застосуванні практичними робітниками. В першому випадку, не зрозуміло по яким критеріям “звільнення від покарання” відрізняється від “звільнення від відбування покарання”. Крім того, важко погодитися з автором в тому що, “суд не призначає особі покарання за умов, передбачених в ч. 4 чи ч. 5 ст. 74 КК”, якщо в цих частинах “КК говорить про можливість звільнення від покарання (а не про постановлення вироку без призначення покарання) особи, яка вчинила злочини, передбачені цією статтею^[143].

В другому випадку, застосування стадій кримінального процесу як головного критерію тлумачення кримінально-правового терміну “звільнення від покарання” в різних аспектах, викликає сумніви. По перше, як “звільнення від покарання”, так і “звільнення від відбування покарання” можуть бути як на стадії судового розгляду, так і після набрання обвинувальним вироком законної сили.

Наприклад, на стадії судового розгляду особа може бути звільнена як від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК (ст. 74 ч. 5 КК), так і від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 ч. 1 КК). Після набрання обвинувальним вироком законної сили, особа може бути звільнена як від покарання (ст. 78 ч. 1 КК), так і від відбування покарання (ст. 81 ч. 1 КК). По друге, якщо підстави та умови застосування амністії до різних осіб є однаковими, то ускладнення процесуальних обставин, наприклад, постановлення вироку відносно одного з них, до набрання чинності акту амністії, а відносно другої особи, після цього, не може принципово змінити правові наслідки застосування амністії щодо цих осіб.

Наприклад, 23.12.2006 р. два військовослужбовці вчинили порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності підлеглості, що виявилося в завданні побоїв (ст. 406 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості). Обидва були засуджені місцевим судом до 1 року тримання у дисциплінарному батальйоні, однак перший – 10.05.2007 року, а другий 15.06.2007 р. Враховуючи, що Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., набрав чинності 9.06.2007 р., а дії п. “а” ст. 4 цього Закону поширюється на них, перший військовослужбовець, який вже відбував реально покарання, з точки зору С.М. Школа підлягає звільненню від подальшого відбування покарання, а другий – звільненню від відбування покарання. Виникають питання. В чому ж полягає принципова різниця між звільненням особи від відбування покарання та звільненням її від подальшого відбування покарання, якщо і в першому і другому випадку вони можуть бути “після набрання обвинувальним вироком чинності”? В яких же випадках особа може бути на підставі закону про амністію звільнена не від відбування покарання чи подальшого відбування покарання, а просто від покарання?

На жаль, чітких відповідей на те, коли особа підлягає звільненню від покарання, а коли від відбування покарання чи від подальшого відбування покарання, немає ні в новому КК, ні в нині діючому КПК, ні в Законі України “Про застосування амністії в Україні”, ні в Законах України “Про амністію” які були прийнятті після набрання чинності новим КК. Більш того, по цим питанням є протиріччя як в самому Кримінальному кодексі України, так і між КК з другими нормативними актами.

При аналізі цих законів, в зв’язку з вищевказаним, виникає ще більше запитань.

По перше, чому згідно з ч. 1 ст. 74 КК (яка має назву “звільнення від покарання та його відбування”) засуджений в випадках передбачених цим Кодексом може бути звільнений як від покарання так і від подальшого його відбування, а на підставі закону України про амністію – тільки від покарання? Може тому що нема правових підстав для звільнення осіб відвідбування покарання згідно акту про амністію? Чому в назві статті мова йде у тому числі і про звільнення від відбування покарання, а в диспозиції цієї статті, ні одного слова про це, може тому, що звільнення від відбування покарання та звільнення від подальшого його відбування, це одне і теж?

По друге, чому згідно з ч. 1 ст. 74 КК засудженому, на підставі закону України про амністію, не може бути проведена заміна покарання більш м’яким, а згідно ст. 85 КК засудженому на підставі закону України про амністію може бути замінено покарання більш м’яким покаранням? Може тому, що згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про застосування амністії в Україні” – “закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим”.

По третє, в чому полягає різниця між повним або частковим звільненням особи від покарання згідно ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні” та повним чи частковим звільненням цих осіб від відбування покарання (ст. 2 цього Закону) або звільнених осіб від відбування (подальшого відбування) покарання (ст. 8 цього Закону)? Як це співвідноситься з тим, що у всіх актах про амністію прийнятих під час незалежності України, мова йде тільки про звільнення від покарання?

З.А. Тростюк відзначала, що “кримінально-правовий термін має бути однозначним. Одному кримінально-правовому поняттю повинен присвоюватися один кримінально-правовий термін і, навпаки, різні поняття та категорії повинні позначатися відмінними кримінально-правовими термінами”^[144]. Якщо у Законі України “Про застосування амністії в Україні” мова йде про різні кримінально-правові поняття звільнення особи “від покарання”, ”від відбування покарання”, “від подальшого відбування покарання”, то в чому між ними різниця? Якщо мова йде про одне і те кримінально-правове поняття, то чому різні кримінально-правові терміни? Якщо законодавець визнав за необхідне ввести кримінально-правові терміни звільнення особи”від відбування покарання” чи “від подальшого відбування покарання” в цьому Законі, то чому законодавець не використовував їх в наступних Законах про амністію?

В четверте, заголовки статей 84 та 106 КК не відповідають змісту цих статей, оскільки зміст цих статей є ширшим від їх назв. Так, з назви ст. 84 КК “Звільнення від покарання за хворобою” можна зробити висновок, що в ній мова йде про звільнення від покарання, але в ч. 2 цієї статі вказано, що особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. З назви ст. 106 КК “Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності” можна зробити висновок про те, що зокрема, неповнолітні можуть бути звільненні тільки від відбування покарання. Але аналіз змісту ч. 1 цієї статті в якій записано, що звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею, викликає сумнів, оскільки в ч. 5 ст. 74 КК вказано, що особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу. Отже з змісту ст. 106 КК виходить, що неповнолітні особи можуть бути звільненні тільки від відбування покарання, в той час як повнолітні особи в цих випадках можуть бути звільненні від покарання, що на наш погляд ставить їх необґрунтовано в більш вигідне становище в порівнянні з неповнолітніми.

В зв’язку з цим, ми згодні з С.І. Зельдовим, який відзначав, що до останнього часу змішують два самостійних по своїй суті поняття: “звільнення від покарання” та “звільнення від відбування покарання”. Перше ширше другого. Звільнення від покарання не означає звільнення від кримінальної відповідальності (хоча є випадки змішування і цих різнорідних понять), а є одною із форм реалізації цієї відповідальності. Звільнення ж від відбування покарання – це часткове або повне (під умовою) звільнення засудженого від певних позбавлень або обмежень прав, які є змістом призначеного покарання (однак, без заміни його другим видом), з збереженням судимості. Однак, як в проекті Основ кримінального законодавства, робочих проектах союзних республік, так і в доктринальному проекті Основ кримінально-виконавчого законодавства змішування цих дефініцій до кінця не усунуте^[145].

Тому не випадково, що суди, застосовуючи акти амністії, в одній і тій же ситуації звільняють осіб, як від покарання, так і від відбування покарання. Приведемо тільки декілька прикладів із судової практики.

Приклад перший: Вироком обласного суду від 08.07.1999 р. неповнолітнього М. було засуджено за ч. 3 ст. 140 КК 1960 р. на 3 роки позбавлення волі. Згідно ст. 46-1 КК суд застосував щодо М. відстрочку виконання вироку. На підставі п. “а” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 24.07.1998 р. від відбування покарання його було звільнено. Верховний Суд України скасував вирок і відзначив, що згідно ст. 1 цього Закону звільняються від покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітні, засуджені за злочини, що є не тяжкими. Стаття 2 цього Закону передбачає можливість звільнення від відбування покарання тих неповнолітніх, які, хоч і засуджені за вчинення тяжких злочинів до позбавлення волі, але на день набрання чинності Законом відбули не менше половини призначеного строку покарання. Із матеріалів справи вбачається, що М. засуджено за злочин, якій згідно зі ст. 7-1 КК 1960 р. належить до категорії тяжких. При цьому ні під час попереднього слідства, ні в ході судового розгляду справи, він під вартою не перебував отже ніякої частини призначеного покарання не відбував. Таким чином, суд звільнив М. від призначеного йому покарання за п. “а ст. 1 Закону України “Про амністію” від 24.07.1998 р. необґрунтовано^[146].

Приклад другий: Вироком районного суду від 19.09.2006 р. К. було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК на 3 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. На підставі ст. 75 КК суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік, а на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнив від відбування покарання. Ухвалою апеляційного суду від 20.12.2005 р. вирок залишено без зміни^[147].

Приклад третій: Вироком районного суду від 15.03.2007 р. З. було засуджено за ст. 128 КК на 1 рік 6 місяців обмеження волі. На підставі ст. 75 КК суд звільнив його від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком на 2 роки. Постановою того ж суду від 31.07.2007 р. З. було звільнено від відбування покарання з випробуваннямза вироком суду від 15.03.2007 р. на підставі ст. 86 КК та п. “а” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.^[148].

Зауважимо, по перше, що ні один із вищевказаних Законів України «Про амністію», ні ст. 86 КК – не передбачають звільнення осіб від відбування покарання. По друге, виникає питання, а в чому сенс двічі звільняти засудженого від відбування покарання?

Враховуючи вищевказане, важко не погодитися з В.О. Навроцьким у тому, що “термінологічні недоліки, що мали місце в раніше чинному кримінальному законодавстві України, переважно не усунуті, з’явилися нові. Тому в теорії кримінального права та правозастосовній практиці існує багато труднощів, пов’язаних зі з’ясуванням змісту та розкриттям об’єму понять, якими оперує новий КК України”^[149].

Виникають питання, в чому є схожість та відмінність між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання”?

На нашу думку схожість між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає у тому, що особи у цих випадках звільняються від основного покарання. Що ж стосується звільнення від додаткового покарання, то особи можуть бути, а можуть і не бути звільнені від додаткового покарання. Так, якщо особі було призначене основне та додаткове покарання, то вона може бути звільнена як від основного так і від додаткового покарання (наприклад, на підставі ст. 49 КК), а також може бути звільнена, як від відбування основного так і додаткового покарання (наприклад, на підставі ст. 79 ч. 1 КК). Між тим, при звільненні від відбування покарання із випробуванням (ст. 75 КК) особа звільняється тільки від відбування таких основних видів покарання як покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років. В той же час, ця особа повинна реально відбувати такі призначені їй додаткові покарання як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 77 КК). Також, наприклад, при звільнені від покарання на підставі Указу Президента України “Про амністію з нагоди п’ятої річниці незалежності України” від 27 червня 1996 р. особи, які звільняються від основного покарання “від додаткових мір покарання не звільняються”^[150].

Таким чином, на нашу думку, схожість між повним або частковим звільненням особи від покарання згідно ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні” та повним чи частковим звільненням цих осіб від відбування покарання (ст. 2 цього Закону), полягає у тому, що в перших випадках ця особа звільняється як від основного так і від додаткового покарання, а в других випадках вона звільняється тільки від основного покарання.

Перша відмінність між кримінально-правовими термінами “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання”, на наш погляд, полягає у тому, що в останньому випадку приєднання загальновживаного слова “відбування” до першого терміну надає цьому кримінально-правовому терміну нове правове значення “звільнення особи”, яке полягає у тому, що звільнення осіб в першому випадку має безумовний характер, а в другому – умовний характер. C.І. Зельдов правильно відзначав, що звільнення від покарання на відміну від звільнення від відбування покарання може бути тільки повним і безумовним^[151]. Безумовний характер звільнення особи від покарання полягає у тому, що він не пов’язується з будь-якими умовами і не може бути скасований в майбутньому. Звільнення від покарання не залежить від наступної поведінки особи, а тому “жодні вимоги щодо подальшої поведінки особи не висуваються і звільнення від покарання стає остаточним з моменту набуття законної сили відповідним правозастосовним актом суду”^[152]. В другому випадку підхід до звільнення осіб від відбування покарання зовсім інший. Особа звільняється під певні умови своєї поведінки або обставин. На неї можуть бути покладені певні обов’язки, наприклад, пройти курс лікування від алкоголізму, не вчиняти адміністративних правопорушень, попросити пробачення у потерпілого.... (ст. ст. 76, 78, 79, 81, 82, 83 і 107 КК) і тільки після закінчення певного строку (іспитового строку) така особа може бути звільнена вже від покарання, (а може і не бути звільнена) від призначеного покарання. Таким чином, звільнення від відбування покарання може бути попередньою стадією звільнення від покарання (ст. ст. 78 ч. 1, 79 ч. 4, 83 ч. 4), але не навпаки. На нашу думку, це і є головною відмінністю між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання”. У зв’язку з цим, у частинах 1 та 2 ст. 84 КК мова повинна йти не про звільнення хворих від покарання, а про звільнення цих осіб від відбування покарання, оскільки згідно ч. 4 ст. 84 КК, у разі одужання цих осіб вони повинні бути направлені для відбування покарання, тобто їх звільнення носить умовний характер. На наш погляд, частина 4 цієї статті КК тому не поширюється на військовослужбовців засуджених до службового обмеження, арешту або триманню в дисциплінарному батальйоні, які під час відбування покарання були визнані непридатними до військової служби, оскільки їх звільнення носить безумовний характер, тому що вони звільняються від покарання, а не від відбування покарання.

Слід відзначити, що, не дивлячись на те, що Законом України “Про застосування амністії в Україні” передбачається як звільнення осіб від покарання, так і звільнення осіб від відбування покарання, конкретними Законами України “Про амністію” в абсолютній більшості, передбачено тільки звільнення осіб від покарання яке носить безумовний характер. Виключенням з цього правила є статті 6 Закону України “про амністію” від 11 травня 2000 р. та Закону України “про амністію” від 5 липня 2001 р., де було застосовано звільнення осіб від відбування покарання, яке виразилося у тому, що невідбута частина покарання у виді позбавлення волі була замінена особам на умовне засудження з іспитовим строком до трьох років, які вперше були засуджені до позбавлення волі і невідбута частина покарання в яких на день набрання цим Законом чинності становила менше трьох років, при цьому іспитовий строк дорівнювався строку невідбутої частини покарання^[153]. Такий вид звільнення осіб від відбування покарання на підставі акта амністії суперечив вимогам Кримінального кодексу України 1960 року, оскільки “інститут умовного засудження, відповідно до ст. 45 КК України 1960 р., застосовувався лише при призначенні покарання”^[154], а не в період реального відбуття покарання. Таким чином слід визнати, що сучасними Законами України “Про амністію” передбачено звільнення осіб від покарання. Не відрізнення в цих випадках звільнення від покарання від звільненні від відбування покарання приводить до судових помилок.

Приклад: Вироком місцевого суду від 18.11.2002 р. Ю., останній раз судимого 03.08.1995 р. за ст. 86-1, ч. 2 ст. 140 КК на 10 років позбавлення волі, 31.07.2000 р. на підставі п. «б» ст. 9 Закону України «Про амністію» від 11 травня 2000 р. строк покарання скорочено на ½ частину, а 10.08.2001 р. звільнений від покарання на підставі п. «в» ст. 3 Закону України «Про амністію» від 05 липня 2001 р. засуджено за ч. 3 ст. 186 КК на 4 роки 6 місяців. На підставі ст. 71 КК до покарання за даним вироком приєднано покарання за попереднім вироком і остаточно визначено покарання 5 років позбавлення волі. Верховний Суд України змінив рішення суду і відзначив, що суд, признаючи Ю. покарання за вироком від 18.11.2002 р., безпідставно застосував положення ст. 71 КК. Посилання суду у мотивувальній частині на ст. 14 Закону України «Про амністію» від 05 липня 2001 р. як на підставу призначення Ю. покарання за правилами сукупності вироків, є безпідставним, оскільки дана стаття містить таку вказівку щодо осіб, до яких застосовано ст. 6 цього Закону, а Ю. був звільнений від покарання на підставі п. «в» ст. 3 вказаного акту про амністію, тобто його повністю звільнено від невідбутої частини покарання без встановлення щодо нього іспитового строку^[155].

Друга різниця між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає в різних правових наслідках у разі вчинення нового злочину в певний строк (іспитовий строк). Якщо в останньому випадку (ст. ст. 78 ч. 1, 79 ч. 6, 81 ч. 4, 82 ч. 6, 83 ч. 6 і 107 ч. 5 КК) суд призначає особі покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК, то в першому випадку – призначення покарання особі за сукупністю вироків не допускається, особі призначається покарання тільки за вчинення останнього злочину. Так, наприклад, згідно ст. 15 Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р., у разі застосування амністії до осіб, яким замінюється невідбута частина покарання у вигляді позбавлення волі на умовне засудження, суд встановлює іспитовий строк на строк невідбутої частини покарання. У разі вчинення особою, до якої було застосовано амністію на підставі статті 6 цього Закону, протягом невідбутої частини покарання нового злочину, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтею 43 Кримінального кодексу України (1960 р. – В.Б.)^[156].

При цьому звертаємо увагу на те що, якщо у особи є одночасно підстави для звільнення її як від відбування покарання, так і для звільнення її від покарання, то суд повинен звільнити цю особу тільки від покарання. Звільнення особи від відбування покарання в цьому випадку погіршує його становище, а значить суд порушує його права.

В зв’язку з цим, на нашу думку, слід визнати неправильною судову практику тих місцевих судів які, постановляючи вирок, спочатку на підставі ст. 75 КК звільняють особу від відбування покарання, а потім на підставі акта амністії, звільняють засудженого вже від покарання, оскільки звільнення особи від відбування покарання в цьому випадку немає жодного правового сенсу.

Третя різниця між “звільненням від покарання” та “звільненням від відбування покарання” полягає у тому, що в першому випадку особа звільняється від всіх видів покарань, передбачених ст. 51 КК, а в другому випадку, засуджений звільняється від відбування тих видів покарань, які вказані в ст. ст. 75, 79, 80, 83, 84 та 104 КК.