1. Обов’язок заслуховування

«Краксі проти Італії» (Craxi v Italy), 34896/97, 5 грудня 2002 року.

83. ... Крім того, оскільки заявник стверджував, що пан Пучіні Баталія був свідком захисту, Суд відзначив, що пан Краксі не вказав точно обставин, щодо яких цей свідок може надати свідчення. Отже, не доведено, що виклик цього свідка був необхідним для встановлення істини і що відмова допитати цього свідка порушила права захисту...

«Попов проти Росії» (Popov v Russia), 26853/04, 13 липня 2006 року.

184. Суд зазначає, що заявник подавав клопотання про дозвіл на виклик у суд кількох свідків, які, на його думку, могли б підтвердити його алібі... Однак суд не взяв до уваги їхні свідчення на тій підставі, що вони, будучи родичами заявника, намагалися йому допомогти...

185. Окрім того, Суд зазначає, що, відмовляючись допитати пані Р. та пана Х. [котрі родичами не були], суд першої інстанції не розглядав питання про те, чи можуть їхні свідчення мати значення для судового слідства. Проте з того, що попередні клопотання захисту про їхній допит були формально декілька разів задоволені, як у ході попереднього розслідування, так і судового розгляду, випливає, що органи влади держави погоджувалися, що їхні свідчення таки можуть мати значення.

188. ...Зважаючи на те, що в основу обвинувального вироку заявникові були покладені суперечливі докази проти нього, Суд доходить висновку, що відмова національних судів допитати свідків захисту без жодного огляду на релевантність їхніх свідчень призвела до обмеження прав на захист, несумісного з гарантіями справедливого судового розгляду, закріпленими в статті 6 ...

2. Анонімність

«Доорсон проти Нідерландів» (Doorson v Netherlands), 20524/92, 26 березня 1996 року.

71. ... Хоча, за словами заявника, ніхто ніколи не стверджував, що він колись погрожував Y.15 і Y.16, як таке рішення зберегти їхню анонімність не можна вважати необґрунтованим. Слід звернути увагу на факт, встановлений національним законодавством, і якого не заперечив пан Доорсон, що торгівці наркотиками часто вдаються до погроз і до прямого насильства стосовно осіб, які свідчать проти них... Крім того, із заяв свідків судді-слідчому можна припустити, що один із них у минулому зазнав насильства з боку торгівця наркотиками, проти якого він свідчив.

Загалом, для збереження анонімності Y.15 і Y.16 були достатні причини...

«Краснікі проти Чехії» (Krasniki v Czech Republic), 51277/99, 28 лютого 2006 року.

81. Суд зазначає, що слідчий, мабуть, зважив на характер середовища наркоторгівців, які, за словами уряду, часто вдаються до погроз або фактичного насильства щодо наркоманів та інших осіб, які проти них свідчать. І ті, отже, могли побоюватися помсти з боку наркоторгівців і травмувань. Однак з протоколів, складених під час опитування свідків 11 липня 1997 року, або з протоколів суду не можна встановити ... як слідчий і суддя, що вів справу, оцінювали обґрунтованість страху, який свідки мали щодо заявника, чи то під час їхнього допиту в поліції, чи вже під час допиту «Яна Новотного» в суді.

82. Крайовий суд також не досліджував серйозності та обґрунтованості причин для надання свідкам статусу анонімних, коли затверджував рішення окружного суду, який ухвалив використати свідчення анонімних свідків як доказ проти заявника... У цьому стосунку, пригадуючи підстави обвинувачень у порушенні закону, висунутих міністром юстиції в інтересах заявника, Суд ... суперечливими доводами уряду не переконаний.

83. У світлі цих обставин, Суд не переконався, що зацікавленість свідків у тому, щоб і далі залишатися анонімними, могла виправдати аж таке обмеження прав заявника ...

3. Перехресний допит

«Люді проти Швейцарії» (Lüdi v Switzerland), 12433/86,15 червня 1992 року.

42. ... Заявник стверджував, що його засудження ґрунтувалося передусім на матеріалах доповідей таємного агента і записах його телефонних розмов із агентом, хоча на жодному етапі провадження він не мав змоги допитати його чи домогтися його допиту...

49. ... ні суддя-слідчий, ні суди першої інстанції не могли чи не бажали заслухати Тоні [таємного агента] як свідка і провести з ним очну ставку, які дали б змогу зіставити свідчення Тоні з твердженнями пана Люді; до того ж ані пан Люді, ані його захисник не мали жодної можливості протягом усього провадження допитати його і піддати сумніву достовірність його свідчень. А проте це можна було б зробити у спосіб, який враховував би у справі, пов’язаній із торгівлею наркотиками, законні інтереси органів поліції у збереженні анонімності їхнього агента і дав би їм змогу захистити його і використовувати у майбутньому...

50. Коротше кажучи, права захисту були обмежені до такої міри, що заявник був позбавлений справедливого судового розгляду. Отже, було порушення пункту 3 (d), взятого у поєднанні з пунктом 1 статті 6 ...

«Доорсон проти Нідерландів» (Doorson v Netherlands), 20524/92, 26 березня 1996 року.

73. У цій справі під час апеляційного провадження анонімних свідків допитала, у присутності адвоката заявника, суддя-слідчий, якій їхня особа була відома, тимчасом як захистові — ні. У протоколі від 19 листопада 1990 року, що засвідчує факти, ця суддя виклала обставини, на підставі яких апеляційний суд мав можливість зробити висновки стосовно правдивості їхніх свідчень... Адвокат був не лише присутнім на допиті, йому ще й дозволили поставити всі запитання, які він вважав важливими в інтересах захисту, крім тих запитань, що могли призвести до розкриття їхньої особи, і він дістав відповіді на всі свої запитання...

74. Безумовно, було б краще, якби заявник був присутнім під час допиту свідків, проте, зваживши на всі обставини, Суд вважає, що Апеляційний суд Амстердама мав право вирішити, що інтереси заявника у цьому випадку є менш важливими, ніж необхідність гарантувати безпеку свідків. Загалом же Конвенція не забороняє встановлювати особу — задля виконання умов пункту 3 (д) статті 6 — обвинуваченому з його адвокатом...

75. Крім того, хоча, звичайно, бажано, щоб свідки безпосередньо ідентифікували підозрюваного в тяжких правопорушеннях, якщо є бодай найменший сумнів в особі, проте слід зауважити, що в цій справі Y.15 і Y.16 упізнали заявника з фотографії, що, як він сам підтвердив, його зображала ...; до того ж вони обидва описали його зовнішність і те, як він був одягнутий...

З попередніх міркувань випливає, що у цій справі судове провадження з метою отримання свідчень Y.15 і Y.16 слід вважати таким, що достатньо компенсує труднощі, з якими зіткнувся захист, адже йому дозволили оспорити заяви анонімних свідків і піддати сумніву достовірність їхніх заяв у відкритому судовому засіданні, зокрема привернувши увагу до того факту, що обоє свідків наркомани...

76. Нарешті, слід нагадати, що навіть у випадках, коли процедури, проведені з метою збалансування інтересів, визнані достатніми для того, щоб компенсувати труднощі, які виникають у захисту, обвинувачення не може ґрунтуватися тільки або значною мірою на анонімних заявах. Але в цій справі було інакше: можна з достатньою впевненістю стверджувати, що в обвинувальному висновку апеляційний суд не спирався тільки або значною мірою на заяви свідків Y.15 і Y.16...

Крім того, слід дуже обережно ставитися до заяв свідків, отриманих за умов, коли права захисту не можуть бути повністю гарантовані згідно з вимогами Конвенції. Суд переконався, що в кримінальному процесі, який закінчився засудженням заявника, було саме так, про що свідчить чітка заява апеляційного суду про те, що він поставився до заяв свідків Y.15 і Y.16 «з належною обережністю і стриманістю»...

«Ван Мехелен і інші проти Нідерландів» (Van Mechelen and Others v Netherlands), 21363/93, 21364/93, 21427/93 і 2056/93, 23 квітня 1997 року.

59. У цій справі поліціянти, про яких йдеться, разом із суддею-слідчим перебували в окремій кімнаті, до якої не допустили обвинувачених і навіть їхніх адвокатів. Спілкування відбувалося за допомогою звукового зв’язку. Захист, отже, не тільки не мав уявлення про осіб свідків-поліціянтів, але не мав змоги спостерігати за їхньою поведінкою під час допиту, а тому й перевірити їхню достовірність...

60. Суду переконливо не пояснили потребу, з якої довелося вдаватися до такого суворого обмеження права обвинувачених бути присутніми при наведенні доказів проти них або причину, з якої не розглянуто можливості застосування м’якших обмежувальних заходів. Через брак додаткової інформації Суд не може погодитись, що оперативні потреби поліції слугують достатнім цьому виправданням...

61. Не переконався Суд також і в тому, що апеляційний суд доклав достатніх зусиль для того, щоб оцінити наявність погроз помститися поліціянтам та їхнім сім’ям. Із постановленого судом рішення не випливає, що він намагався з’ясувати, чи могли заявники самі здійснити такі погрози або намовити інших осіб зробити це за них. Його рішення ґрунтувалося тільки на тяжкості вчинених злочинів...

У зв’язку з цим слід зазначити, що пан Енгелен, цивільний свідок, який на початковому етапі провадження у справі стверджував, що в одному із заявників упізнав одного із підозрюваних злочинців, статусу анонімного свідка не мав і ніяких тверджень, ніби йому хтось колись погрожував, не було.

62. Справді... анонімних поліціянтів допитав суддя-слідчий, який особисто з’ясував особу кожного з них і в детальному офіційному звіті про проведення слідчих дій висловив свою думку з приводу достовірності їхніх свідчень, а також щодо причин, з яких вони наполягали на своїй анонімності.

Однак ці заходи не можна вважати належною заміною можливості захисту допитати свідків в їхній присутності і самому оцінити їхню поведінку і надійність. Отже, не можна сказати, що вищезгадані процедури були компенсацією за ті перешкоди, які ускладнили завдання захисту.

«Феррантеллі і Сантанджело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v Italy), 19874/92, 7 серпня 1996 року.

52. У цьому випадку, хоча судові органи і не провели, як було б краще, очної ставки між усіма обвинуваченими за всі двадцять місяців до трагічної смерті Дж. В., нести відповідальність за останню подію вони не можуть. Більше того, у своїй постанові від 6 квітня 1991 року Палата у справах неповнолітніх Апеляційного суду Кальтанізетти детально проаналізувала свідчення свідків обвинувачення і визнала, що їх підтверджує низка інших доказів — наприклад, той факт, що всі обвинувачені свідчили про причетність одне одного до злочинів, і той факт, що заявники допомогли Дж. В. купити й відвезти два газові балони, які були використані при нападі на казарми, а також брак і в одного, і в другого обвинуваченого переконливого алібі ...

«Лука проти Італії» (Luca v Italy), 33354/96, 27 лютого 2001 року.

40. ... у деяких випадках може виявитися необхідним посилатися на свідчення, дані під присягою на стадії розслідування (зокрема, якщо свідок відмовляється повторювати свої свідчення публічно через побоювання за власну безпеку, що нерідко трапляється в судових процесах над мафіозними організаціями). Якщо обвинуваченому надали достатню і належну можливість оспорити такі свідчення ще на тому етапі, коли їх було відібрано або на пізнішій стадії, то їхнє прийняття як доказу саме по собі не суперечить пунктам 1 та 3(d) статті 6. Проте наслідком цього є те, що в разі, коли вирок спирається лише або вирішальною мірою на письмові свідчення, дані особою, яку обвинувачений не мав змоги сам допитати або піддати допитові в ході розслідування чи під час судового розгляду, то право на захист виявляється обмеженим до міри, яка не є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6...

41. Стосовно цього те, що письмові свідчення дав, як і тут, один із співобвинувачених, а не свідок, не має ніякого значення... Отже, якщо письмові свідчення можуть суттєво слугувати обґрунтуванням обвинувального вироку, то незалежно від того, чи їх дав свідок, чи співобвинувачений, вони становлять докази обвинувачення, до яких застосовні гарантії, передбачені в пунктах 1 та 3(d) статті 6 Конвенції...

42. З огляду на вищенаведене, мотиви, наведені Касаційним судом у його постанові від 19 жовтня 1995 року, для відхилення апеляційної скарги, поданої на підставі пункту 3(d) статті 6 Конвенції... не виглядають доречними. Зокрема, той факт, що відповідно до внутрішнього законодавства, чинного на відповідний час. суд міг визнати прийнятними свідчення, дані до суду, якщо один із співобвинувачених відмовлявся свідчити, не міг позбавити обвинуваченого наданого йому пунктом 3(d) статті 6 права дослідити самому або провести дослідження на умовах змагальності процесу будь-яких істотних доказів проти нього.

43. У цій справі Суд відзначає, що національні суди засудили заявника лише на підставі свідчень, які Н. дав до суду, і що ні самому заявнику, ні його адвокатові ні на одній стадії провадження не надали можливості його допитати.

44. За цих обставин, Суд не переконався в тому, що заявникові надали достатню і належну можливість оспорити свідчення, покладені в основу його засудження.

45. Заявника, отже, позбавили права на справедливий судовий розгляд.

«П. С. проти Німеччини» (P S v Germany), 33900/96, 20 грудня 2001 року.

26. Суд зазначає, що на жодному етапі провадження ні суддя не допитував С. [восьмирічну дівчинку], ні заявник не мав змоги спостерігати поведінку і, отже, перевірити надійність цього свідка при прямому допиті...

27. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, Окружний суд у своєму рішенні від 10 січня 1994 року, послався на свідчення матері С., яка свідчила щодо доччиного опису подій та її поведінки 29 квітня 1993 року, а також взагалі щодо рис її характеру, а також співробітниці поліції, яка допитувала дівчину невдовзі після злочину у квітні 1993 року.

Окружний суд постановив не заслуховувати С., аби захистити розвиток її особистості, бо ж, за словами її матері, та вже зуміла приглушити свої спогади про подію і серйозно постраждала б, якби їй про неї нагадали.

28. ... Утім мотиви, наведені окружним судом у постанові від 10 січня 1994 року на обґрунтування відмови допитати С. і відхилення клопотання заявника про призначення експертизи, досить розпливчасті та умоглядні і тому, як видається, не релевантні.

30. І нарешті, інформація подана дівчиною, була єдиним прямим доказом скоєння зазначеного злочину, і національні суди у своїх висновках про винуватість заявника вирішальною мірою спиралися на свідчення С...

31. За цих обставин, використання цього доказу було пов’язане з такими обмеженнями права на захист, що сказати, ніби заявникові забезпечили справедливий судовий розгляд, не можна.

«Бірутіс і інші проти Литви» (Birutis and Others v Lithuania), 47698/99 і 48115/99, 28 березня 2002 року.

31. Суд зауважує, що третього заявника засуджено тільки на підставі анонімних свідчень... Оскільки Конвенція фактично забороняє засудження, що ґрунтується лише на анонімних свідченнях..., тут були порушені права третього заявника на захист та на справедливий судовий розгляд.

32. ... Засудження першого й другого заявника не базувалися тільки або вирішальною мірою на анонімних свідченнях. Однак число анонімних свідчень, які взяв до уваги суд першої інстанції, справді показало, що розглядувані свідчення були серед підстав, покладених в основу засудження першого й другого заявника...

34. Втім, попри твердження щодо сумнівної достовірності анонімних доказів, перший і другий заявник (або їхні представники) змоги допитати анонімних свідків не дістали. Суди також не скористалися з передбаченої законом можливості... з власної ініціативи дослідити спосіб та обставини дістання анонімних свідчень. Фактично, розглядувані свідчення були зачитані на суді в тому вигляді, в якому їх запротоколювали слідчі органи. А тому суд першої інстанції послався на анонімні свідчення на обґрунтування засудження першого і другого заявника. За таких обставин, перешкоди для здійснення прав першого і другого заявника на захист не були компенсовані за рахунок процедур, яких дотримувалися судові органи держави. Те, що суди не провели допиту анонімних свідків, а також не проаналізували способу та обставин дістання анонімних свідчень, є неприйнятним з позиції права першого і другого заявника на захист та їхнього права на справедливий судовий розгляд відповідно до пунктів 1 та 3(d) статті 6 Конвенції. Отже, в цьому статтю порушено.

«С. Н. проти Швеції» (S N v Sweden), 34209/96, 2 липня 2002 року.

52. Так само те, що заявник не міг дослідити свідчення [неповнолітньої особи] M. в ході судового розгляду у першій та апеляційній інстанціях, не дає підстави говорити, що йому відмовили в його правах за пунктом 3(d) статті 6. З огляду на особливості кримінального провадження у справах, що стосуються сексуальних злочинів..., це положення не можна тлумачити як вимогу, щоб запитання в усіх випадках ставив сам обвинувачений або його захисник у перехресному допиті або з допомогою інших засобів. Суд відзначає, що відеозапис першого допиту в поліції був показаний в ході розгляду у першій і апеляційній інстанціях, протокол другого допиту зачитано в окружному суді, а аудіозапис цього допиту відтворено в апеляційному суді. З врахуванням обставин справи, ці заходи належить визнати достатніми для того, щоб забезпечити заявникові змогу в ході кримінального процесу заперечити свідчення М. та його надійність як свідка. І справді, внаслідок цього заперечення апеляційний суд пом’якшив призначене заявникові покарання, вважаючи, що частина висунутих проти нього обвинувачень не була доведена.

53. ...Суд врахував той факт, що певні відомості, надані М., були нечіткими, сумнівними і недостатньо докладними. Суд також взяв до уваги навідний характер деяких запитань, які йому поставили під час допитів у поліції. За таких обставин, Суд упевнився в тому, що при оцінці свідчень М. були вжиті необхідні застереження.

54. Беручи до уваги викладене вище, Суд вважає, що кримінальне провадження у справі заявника загалом не можна вважати несправедливим.

«Гюлкі Ґюнеш проти Туреччини» (Hulki Gunes v Turkey), 28490/95, 19 червня 2003 року.

90. Окрім того, Суд звертає увагу на те, що заявник не мав допомоги адвоката в ході розслідування, а саме на цьому етапі були отримані такі основні докази, як, наприклад, протокол очної ставки та його визнання. У цьому зв’язку мало вирішальне значення, щоб свідків обвинувачення допитав суд першої інстанції, оскільки тільки цей суд міг зблизька ефективно оцінити їхню поведінку і достовірність їхньої версії подій.

«Аль-Хаваджа і Тагері проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v United Kingdom), 26766/05 and 22228/06, 20 січня 2009 року.

41. Розглядаючи факти у справі пана Аль-Хаваджі, Суд зауважує, що уряд за врівноважувальні чинники вважав те, що заявник почав свідчити не лише в результаті свідчень С. T., що ніщо не свідчило про змову між потерпілими, що між свідченнями С. T. і тим, що показували інші свідки, були певні розбіжності, які можна було б виявити в ході перехресного допиту цих свідків, той факт, що захист міг поставити під сумнів її надійність, а також застереження, щоб присяжні пам’ятали, що вони не бачили і не чули свідчень С. T. і що ці свідчення не були перевірені в ході перехресного допиту.

42. Розглянувши ці фактори, Суд не вважає, щоб якийсь із них, узятий окремо або в поєднанні з іншими, міг компенсувати втрати, заподіяні захистові прийняттям показів С. T. Справді, навіть і без свідчень С. T., заявникові, можливо, довелося б свідчити, аргументуючи свої заперечення іншого пункту обвинувачення, а саме другого. Але якби свідчення С. Т. прийняті не були, цілком імовірно, що справу заявника розглянули б тільки за другим пунктом обвинувачення і йому б довелося свідчити тільки щодо цього пункту. Щодо розбіжностей між свідченнями С. Т. і тим, що вона розповідала двом свідкам, то Суд вважає їх малозначущими за своїм характером. Захист вказав лише на одну таку непослідовність, а саме на те, що, як заявляла С. Т. у своїх свідченнях, в один із моментів стверджуваного нападу заявник доторкнувся до її обличчя і рота, тимчасом як описуючи цю подію одному із свідків, вона сказала, що сама доторкнулася до власного обличчя на вимогу заявника. Хоча захист, звичайно, міг спробувати поставити під сумнів надійність С. Т., проте важко зрозуміти, на якій підставі він це зробив би, а надто якщо взяти до уваги, що її опис обставин великою мірою збігався з описом другої потерпілої особи, жодних доказів змови з якою, на думку суддів, що розглядали справу, не було. Можливо, те, що не було змови в національному праві є фактором, який свідчить на користь прийнятності, але в цій справі його не можна вважати врівноважувальним за змістом пункту 1 статті 6, обраного в поєднанні з пунктом 3(d) статті 6. Те, що не було змови не впливає на висновок Суду, що зміст свідчень після того, як їх прийняли, став доказом за першим пунктом обвинувачення, спростувати який заявник фактично не міг. Що стосується суддівського застереження присяжним, то апеляційний суд визнав його недостатнім. Навіть якщо б це було не так, Суд не переконаний, що якісь інші відповідні дії могли ефективно збалансувати вплив від неперевірених заяв, які були єдиним доказом проти заявника.

43. Отже, Суд вирішує, що стосовно пана аль-Хаваджі було порушення пункту 1 в поєднанні з пунктом 3(d) статті 6 Конвенції...

44. Звертаючись до справи пана Тагері, Суд насамперед відзначає, що свідок Т., хоч і не був присутнім, але не був анонімним. Хоча, за висновком судді, свідок Т. справді боявся свідчити, жодної спроби приховувати його особу не зробили: він був відомий не тільки заявникові, але й усім іншим присутнім на місці злочину. Однак Суд погоджується з обґрунтованою думкою судді, який розглядав справу, про те, що Т. справді боявся і що саме з цієї причини суддя дозволив його свідчення долучити як доказ.

45. У цьому випадку уряд посилався на такі основні врівноважувальні фактори: суддя першої інстанції розглянув альтернативні заходи; заявник був у змозі заперечити або спростувати свідчення, свідчачи сам і викликаючи інших свідків; суддя суду першої інстанції попередив присяжних, що їм треба обережно ставитися до свідчень відсутнього свідка; суддя повідомив присяжним, що заявник не несе відповідальності за переляк Т.

46. Суд не вважає, що ці чинники, узяті окремо або сукупно, забезпечили б справедливість судового розгляду або компенсували серйозну шкоду, завдану позиції захисту внаслідок прийняття свідчень Т. як доказу. Національним судам, коли вони стикаються з проблемою відсутності або анонімності свідків, належало б розглянути можливість застосування альтернативних заходів, які менше обмежували б права захисту, допускаючи прийняття свідчень свідків як доказу. Однак факт визнання альтернативних заходів недоречними не звільняє суди держави від їхньої відповідальності за те, що в разі, коли вони дозволяють заслуховувати свідчення свідків як доказ, це не порушуватиме пунктів § 1 і 3(d) статті 6. Навіть більше, відмова від застосування менш обмежувальних заходів передбачає ще більшу відповідальність за забезпечення дотримання прав на захист. Що стосується можливості заявника спростувати свідчення свідків, викликавши інших свідків, то проблема якраз і полягала в тому, що, за винятком Т., іншого свідка, який би, очевидно, міг або був готовий розповісти, що він бачив, не було. Суд, за цих обставин, не вважає, що свідчення Т. можна було б справді спростувати. Суд погоджується з тим, що заявник сам свідчив, заперечуючи обвинувачення, утім рішення так вчинити, певне, було пов’язане з прийняттям як доказу показів Т. Говорити, що право обвинуваченого наводити докази на свій захист врівноважує втрату можливості бачити та забезпечити допит і перехресний допит єдиного свідка проти нього з боку обвинувачення, не можна.

47. І нарешті, що стосується застереження, з яким суддя звернувся до присяжних, Суд визнає, що воно було як повним, так і ретельно сформулюваним... Проте Суд не вважає, що в разі, коли свідок відсутній, як це було з Т., такі застереження, зокрема й нагадування, що заявник не несе відповідальності за цю відсутність, хоч би як чітко вони були сформульовані, слугуватимуть достатньою противагою у становищі, в якому неперевірені свідчення такого свідка є єдиним прямим доказом проти заявника.

48. В результаті Суд доходить висновку, що стосовно пана Тагері також порушено пункт 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3(d) статті 6 Конвенції.

4. Достовірність свідчень свідка

«Корнеліс проти Нідерландів» (Cornells v Netherlands) (ухв.), 994/03, 25 травня 2004 року.

У цій справі прокуратура уклала угоду з паном З. і відібрані у нього свідчення були використані як доказ проти заявника. Суд зазначає, що заявнику та національним судам про цю угоду було відомо від самого початку і вони всебічно допитували пана З., щоб перевірити надійність та достовірність. Окрім того, національні суди показали, що вони добре усвідомлюють всі ризики, труднощі та помилки, що супроводжують угоди зі свідками в кримінальних справах. У вироках, ухвалених у справі заявника, всі сторони угоди були детально і ретельно проаналізовані, при цьому приділено належну увагу численним запереченням, заявленим з боку захисту.

Отож Суд доходить висновку, що сказати, ніби засудження заявника було засноване на доказах, щодо яких він не мав можливості або не мав достатньої можливості скористатися своїми правами на захист відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, не можна.

«Доорсон проти Нідерландів» (Doorson v Netherlands), 26 березня 1996 року.

77. Свідок Н. дав свідчення поліції, що викривали заявника, проте потім на допиті під присягою на відкритому судовому засіданні, в присутності заявника, як в окружному, так і в апеляційному судах, від них відмовився. Апеляційний суд, утім, ухвалив вважати свідчення Н. поліції до певної міри достовірними.

78. ... відповідно до Конвенції, завдання Суду полягає не в тому, щоб ухвалювати, чи були свідчення свідків прийняті як докази належним чином, що мають зробити національні суди, завдання ж Європейського суду полягає в тому, щоб установити, чи було справедливим провадження загалом, зокрема і спосіб прийняття доказів. Суд не може визнати абстрактно, що свідчення свідка на відкритому засіданні і під присягою, завжди важать більше, ніж інші свідчення, які той самий свідок дає в межах судового провадження, тим більше, якщо між першими і другими є суперечність.

Тому Суд не вважає, що розглянуте окремо або в поєднанні з іншими пунктами оскарження рішення апеляційного суду стосовно свідчення Н. призвело до несправедливого розгляду справи заявника.

«Гаусхільдт проти Данії» (Hauschildt v Denmark), 10486/83, 9 жовтня 1986 року, DR 49, 86.

3. ... d. ... У зв’язку з цією скаргою Комісія пригадує, що під час

заслуховування свідка в апеляційному суді спочатку оголосили його свідчення в міському суді, а потім його запитали, чи він не відмовляється від своїх свідчень. Потім відбулося ще одне заслуховування свідка, в ході якого адвокат захисту, прокурор і судді могли ставити додаткові запитання, аби прояснити ситуацію. Комісія загалом уважає, що коли свідкові спершу нагадують про те, що він заявляв під час свідчення у суді нижчої інстанції, то доказова сила його свідчень може зменшуватися. Однак вона бере до відома, що сторонам надали змогу поставити свідкам додаткові запитання, щоб отримати додаткову інформацію або поставити під сумнів точність їхніх свідчень. За цих обставин, Комісія вважає, що застосований підхід не міг за своїм характером зробити слухання несправедливим і, отже, не становив порушення Конвенції.

5. Неправдиве свідчення

«Х і Y проти Федеративної Республіки Німеччини» (X and Y v Federal Republic of Germany), 8744/79, 2 березня 1983 року, DR 32, 141.

На свідках, що стають перед судом або перед слідчим суддею, лежить формальне і строге зобов’язання говорити правду. У цій справі зрозуміло, що свідок Д., даючи свідчення 26 квітня, правди не говорив. Внаслідок цього його пізніше засудили за неправдиві свідчення, що не оспорюється. Оскільки цей свідок слідчому судді свідчив інше, то його свідчення 26 квітня відразу породили серйозні підозри. За таких обставин, органи обвинувачення були зобов’язані, відповідно до німецького законодавства, провести розслідування цієї справи. Коли вони вирішили заарештувати свідка Д. на місці, то, мабуть, зробили це, сподіваючись показати, що неправдиве свідчення в суді не залишатиметься безкарними. Однак, оскільки тоді була дуже чітка певною мірою підозра, яка згодом виявилася правильною, Комісія не вбачає в цих діях втручання в справедливий судовий розгляд справи заявників. Ця позиція була б іншою, якби обвинувачення необґрунтовано вдалося до такого заходу з метою чинити тиск на свідків. Проте, якщо можливий тиск є просто наслідком, до якого призвели явно неправдиві свідчення, його слід визнати складником системи загальних гарантій кримінального процесу як такого. Комісія у цьому зв’язку повинна брати до уваги те, що передумовою системи кримінального правосуддя, яка захищає суспільство в цілому, є пильний контроль за виконанням обов’язку свідків говорити правду.