1. Право на правову допомогу

«Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v United Kingdom), 18731/91, 8 лютого 1996 року.

66. ... згідно з наказом, на початку допитів у поліції перед обвинуваченим постає основна дилема стосовно його захисту. Якщо він вирішить мовчати, щодо нього можуть бути зроблені негативні висновки відповідно до положень цього наказу. З іншого боку, якщо обвинувачений віддасть перевагу тому, щоб порушити мовчання під час допитів, він наражається на ризик зашкодити своєму захистові, при цьому не обов’язково усунувши можливість того, що стосовно нього будуть зроблені негативні висновки.

За таких умов поняття справедливості, закріплене в статті 6, вимагає, щоб обвинувачений мав можливість скористатися допомогою захисника вже на початкових етапах допитів у поліції. Відмова в доступі до адвоката упродовж перших 48 годин поліційних допитів у ситуації, коли правам захисту може бути завдано непоправної шкоди, — хоч би яким було виправдання для такої відмови, — є несумісною з правами обвинуваченого, які надає йому стаття 6...

68. І справді, як це підкреслив уряд, коли заявник зміг проконсультуватися зі своїм адвокатом, йому порадили продовжувати мовчати, і впродовж судового розгляду заявник вирішив не давати свідчень і не викликати свідків від свого імені. Однак Суд не зобов’язаний робити припущення, якою була б реакція заявника чи якою була б порада захисника, якби в доступі до нього не відмовили на цьому початковому етапі. За таких обставин на заявникові, безперечно, позначилася відмова в доступі до захисника та втручання у права захисту, що випливало з цієї відмови. Думка Суду щодо зроблених висновків не змінює цього...

70. Отже, було порушення пункту 1 у поєднанні з пунктом 3 (c) статті 6 Конвенції стосовно відмови заявникові в доступі до захисника упродовж перших 48 годин тримання в поліції.

«Бреннан проти Сполученого Королівства» (Brennan v United Kingdom), 39846/98,16 жовтня 2001 року.

47. ... після спірного 24-годинного періоду в доступі до адвоката заявникові більше не відмовляли. Той факт, що адвокат приїхав на зустріч зі своїм клієнтом лише через день по тому, не був наслідком якось перешкод з боку органів влади...

48. ... під час допиту заявника співробітниками поліції протягом 24 годин відтермінування залучення захисника ніяких інкримінаційних зізнань він не зробив. Перші такі зізнання він зробив під час допиту в другій половині дня 22 жовтня 1990 року, коли йому більше не відмовляли в можливості звернутися до свого адвоката. Так само не зроблено будь-яких висновків із тверджень чи умовчання з боку заявника під час перших 24 годин, як це було в справі «Джон Мюррей». Суть скарги заявника полягає не в тому, що йому відмовили в отриманні консультації юриста, яка б дала йому можливість зробити вибір між мовчанням і участю в поліційних допитах, а в тому, що він дав інкримінаційні свідчення після закінчення періоду відстрочки та прибуттям прибуття свого адвоката. Отже, Суд не переконаний, що відмову в доступі впродовж цього початкового періоду можна за таких обставин розглядати як порушення прав заявника за пунктами 1 та 3 (с) статті 6 Конвенції.

«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey) [GC], 46221/99, 12 травня 2005 року.

131. Велика палата не бачить підстав не погодитися з висновком Палати про те, що недоступ заявника до адвоката під час його тримання під вартою в поліції негативно позначилося на його праві на захист. Велика палата згідна з мотивуванням Палати, а саме:

«... У цій справі заявника, який перебував під вартою в поліції в Туреччині протягом майже семи днів — з 16 лютого 1999 року по 23 лютого 1999 року — допитували співробітники сил безпеки, прокурор і суддя Суду національної безпеки. Упродовж цього періоду він не дістав жодної юридичної допомоги і зробив кілька заяв, що могли свідчити проти нього, які згодом мали стати найважливішим елементом обвинувального висновку та аргументів обвинувача і основним чинником, що сприяв його засудженню.

... Щодо того, чи відмовився заявник від свого права на допомогу адвоката, Суд зауважує, що наступного дня після арешту його адвокат в Туреччині, пан Ферідун Джелік (який вже мав дійсну довіреність), запросив дозвіл на його відвідання. Однак їхати панові Джеліку завадили співробітники сил безпеки. Крім того, 22 лютого 1999 року шістнадцятеро юристів, яких найняла сім’я заявника, звернулися з клопотанням по дозвіл на зустріч із заявником до Суду національної безпеки, проте 23 лютого 1999 року влада їхнє клопотання відхилила.

... За цих обставин, Суд вважає, що відмова в доступі до адвоката протягом такого тривалого періоду, в становищі, коли правам на захист може бути завдано непоправної шкоди, є згубним для прав на захист, які обвинуваченому належить забезпечити в силу статті 6...»

«Салдуз проти Туреччини» (Salduz v Turkey) [GC], 36391/02, 27 листопада 2008 року.

54. ... Суд підкреслює важливість стадії розслідування для підготування процесу кримінального розгляду справи, оскільки докази, здобуті на цьому етапі, визначають межі, в яких інкриміноване правопорушення розглядатимуть у суді ... Водночас на цій стадії провадження обвинувачений часто опиняється в особливо вразливому становищі, яке посилюється ще й через те, що кримінально-процесуальне законодавство має тенденцію до постійного ускладнення, особливо в частині норм, що регулюють збір та використання доказів. У більшості випадків компенсувати належним чином цю вразливість можна лише допомогою з боку юриста, чиє завдання полягає, між іншим, і в тому, щоб сприяти дотриманню права обвинуваченого не свідчити проти самого себе. Це право дійсно передбачає, що обвинувачення в межах кримінальної справи намагатиметься довести свою версію щодо обвинуваченого, не вдаючись до доказів, здобутих за допомогою методів примусу чи утиску, що нехтують волею обвинуваченого... Доступ до адвоката на ранній стадії є частиною процесуальних гарантій, на які Суд звертатиме особливу увагу, досліджуючи питання про те, чи не позбавила процедура самої суті привілей проти самообвинувачення... У зв’язку з цим Суд також бере до уваги рекомендації КЗК ..., в яких Комітет неодноразово заявляв, що право затриманого на доступ до правової допомоги є однією з основних гарантій проти жорстокого поводження. Будь-який виняток із здійснення цього права має бути чітко визначений, а його застосування обмежене в часі. Ці принципи стають особливо необхідними у випадках серйозних обвинувачень, бо ж у демократичних суспільствах саме тоді, коли йдеться про можливість призначення найсуворіших покарань, дотримання права на справедливий судовий розгляд має забезпечуватися в максимально можливому ступені.

55. Виходячи з цього, Суд вважає, що для того, щоб право на справедливий судовий розгляд залишалося досить «практичним і ефективним» ... пункт 1 статті 6 вимагає, щоб доступ до адвоката зазвичай був забезпечений, починаючи з першого допиту підозрюваного поліцією, якщо тільки не доведено, що з врахуванням конкретних обставин справи є неспростовні підстави для обмеження цього права. Навіть тоді, коли якісь неспростовні підстави дозволяють, як виняток, виправдати відмову в доступі до адвоката, таке обмеження — хоч би чим виправдане — не може надмірно перешкоджати обвинуваченому в його правах за статтею 6... Загалом правам на захист буде завдано непоправної шкоди в тому разі, якщо обвинувальні свідчення, дані під час допитів у поліції без доступу до адвоката, будуть використані з метою засудження.

«Пановтс проти Кіпру» (Panovits v Cyprus), 4268/04,11 грудня 2008 року.

67. Суд зауважує, що на той час заявникові було 17 років...

68. ... Суд вважає, що, враховуючи вразливе становище обвинуваченого неповнолітнього, та ту нерівність сил, з якою він стикається в силу самої суті кримінального провадження, його власна або заявлена за його дорученням відмова від важливого права за статтею 6, може бути прийнята лише в тому разі, якщо її виражено в недвозначній формі після того, як уповноважені органи вжили всіх обґрунтованих заходів, аби забезпечити, щоб він або вона цілком усвідомили свої права на захист та були в змозі оцінити, наскільки це можливо, наслідки своєї поведінки...

70. ... поводження органів влади із заявником було різним — то з ним поводились як із неповнолітнім, звертаючись до його батька, щоб той пояснив усю серйозність справи і описав наявні докази проти заявника, то звертались як до особи, яку можна допитувати за відсутності його опікуна, не повідомляючи йому про його право радитися з адвокатом, перш ніж давати якісь свідчення. Ані заявник, ані його батько не були належно поінформовані про права заявника на юридичне представництво перед тим, як заявника почали допитувати. Крім того, ні батькові заявника не запропонували супроводжувати заявника під час його першого допиту, ні будь-якій іншій особі, яка була б у змозі допомогти заявникові зрозуміти процесуальні дії. Самому заявникові не було повідомлено про те, що він може зустрітися з адвокатом, перш ніж повідомляти поліції про будь-що і перш ніж у нього будуть візьмуть письмові свідчення.

71. З урахуванням викладеного вище, Суд вважає, що заявник, з огляду на його вік, навряд чи усвідомлював, що він має право на юридичне представництво, перш ніж давати будь-які свідчення поліції. Крім того, з огляду на брак допомоги з боку адвоката або його опікуна, він навряд чи міг розумно оцінити наслідки свого рішення йти без допомоги адвоката на допит у межах кримінального провадження, пов’язаного з розслідуванням убивства...

72. ... перешкоди на шляху ефективного здійснення права на захист можна було б подолати, якщо б національні органи влади, усвідомлюючи заявникові труднощі, активно б подбали про те, щоб він зрозумів, що він, за потреби, може клопотати про призначення адвоката безкоштовно... А пасивний підхід органів влади за цих обставин виявився очевидно недостатнім, щоб вони виконали своє позитивне зобов’язання надати заявникові необхідну інформацією, що вможливила б йому доступ до адвоката.

73. Відповідно, Суд вважає, що ненадання достатньої інформації про право заявника порадитися з адвокатом до допиту в поліції, а надто з огляду на те, що він на той час був неповнолітнім та під час допиту не діставав допомоги з боку свого опікуна, є порушенням заявникових прав на захист. Окрім того, Суд робить висновок, що ні заявник, ні його батько, котрий діяв від імені заявника, від права заявника мати юридичного представника до його допиту в чіткій і недвозначній формі не відмовлялися.

74. ... Суд зазначає, що заявникові, згідно з внутрішнім законодавством, повідомили, що він не був зобов’язаний що-небудь говорити, коли він робити цього не бажає, а те, що він скаже, може бути оформлене на письмі і представлене як доказ в ході подальшого провадження. Суд доходить висновку, що, враховуючи обставини цієї справи, в якій заявник був неповнолітнім та доставлений для допиту без свого законного опікуна та без надання йому інформації про його право вимагати юридичного представництва та бути ним забезпеченим перед тим, як його допитуватимуть, навряд чи простого попередження, сформульованого так, як передбачає внутрішнє законодавство, було досить, щоб він міг достатньою мірою зрозуміти характер своїх прав.

75. І нарешті, Суд вважає, що хоч заявник міг брати участь у змагальному процесі, в якому його представляв вибраний ним самим адвокат, природа шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення належної правової процедури на стадії досудового розгляду, в подальшому провадженні, в ході якого його визнання розглядали як добровільне і визнали тому прийнятним доказом, усунута так і не була.

76. У зв’язку з цим Суд зауважує, що хоч добровільність свідчень заявника, які він дав невдовзі після свого арешту, була оскаржена і стала предметом окремого провадження в межах основного судового процесу, і хоч вони були не єдиним доказом, на який опиралося засудження заявника, усе ж вони були вирішальним для перспектив його захисту і становили важливий елемент, покладений в основу його обвинувального вироку. У цьому зв’язку показово, що Верховний суд дійшов висновку про те, що заявник незмінно, впродовж усього розгляду в першій інстанції, намагався спростувати свої початкові свідчення, і цей підхід мав значний вплив на оцінку судом вірогідності його свідчень.

77. У світлі викладених вище міркувань Суд робить висновок про те, що було порушення підпункту с) пункту 3 статті 6 в поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції з огляду на відсутність правової допомоги заявникові на початковій стадії допитів у поліції.

«Яременко проти України» (Yaremenko v Ukraine), 32092/02,12 червня 2008 року.

86. Суд зауважує, що у справі, яка розглядається, рішення про визнання заявника винним у вчиненні злочину 1998 року ґрунтувалося головно на його зізнанні, яке слідчі здобули за відсутності захисника і від якого заявник відмовився вже наступного дня і відмовлявся згодом, починаючи з березня 2001 року.

87. Суд також висловлює занепокоєння щодо обставин, за яких відбувався перший допит заявника стосовно злочину 1998 року... Одна з підстав для забезпечення представництва в обов’язковому порядку є серйозність злочину, у вчиненні якого підозрюють відповідну особу, і, отже, ймовірність призначення їй покарання у вигляді довічного позбавлення волі. У цій справі правоохоронні органи, здійснюючи розслідування за фактом насильницької смерті особи, порушили кримінальну справу за фактом заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, які спричини смерть, а не за фактом вбивства. Перша кваліфікація стосувалась менш тяжкого злочину і тому не вимагала обов’язкового забезпечення юридичного представництва підозрюваного. Негайно після здобуття зізнання у вчиненні злочину кваліфікацію змінили на вбивство, у вчиненні якого обвинуватили заявника.

88. Суд вражений тим фактом, що внаслідок заходів, до яких вдалися органи влади, заявник не зміг скористатися перевагами обов’язкового представництва і опинився в ситуації, в якій, як він стверджував, його примусили відмовитися від свого права на захисника та свідчити проти себе. При цьому слід нагадати, що заявник мав захисника в іншому кримінальному провадженні, яке на той час тривало проти нього, та все ж відмовився від свого права мати представника під час допиту стосовно іншого злочину. Ці обставини дають вагомі підстави припускати наявність певної прихованої мети в попередній кваліфікації злочину. Той факт, що зізнання у вчиненні злочину здобуто від заявника за відсутності захисника, і те, що заявник одразу відмовився від свого зізнання, коли захисник вже був присутній, свідчать про уразливість його становища та реальну потребу у відповідній юридичній допомозі, якої його фактично позбавили 1 лютого 2001 року завдяки тому способу, в який слідчий райвідділу міліції застосував свої дискреційні повноваження стосовно кваліфікації розслідуваного злочину.

89. Що стосується усунення захисника О. Х. від справи 2 лютого 2001 року, то аргумент уряду про те, що це зроблено тільки у відповідь на клопотання заявника, навряд чи видається таким, що заслуговує на довіру, оскільки про це в самій постанові про усунення його від участі у справі не згадується, а у відповідних листах прокурорів клопотання заявника згадується лише як додаткова підстава.

90. Суд зауважує: той факт, що кожен із двох інших захисників, які представляли заявника, бачив його лише один раз і тільки під час допиту і що до допиту ніхто з них із заявником не бачився, найімовірніше свідчить про символічний характер їхніх послуг. Суд вважає, що спосіб, у який захисника усунули від участі у справі, та підстави, якими пояснили це рішення, а також у зв’язку зі стверджуваним браком юридичних підстав для такого заходу, викликають серйозні сумніви щодо справедливості всього провадження у цій справі. Суд бере до уваги й той факт, що захисникові дозволили повернутися до участі у справі в червні 2001 року без будь-якого натяку на те, що стверджуваних підстав для його усунення вже нема.

91. Отже, порушено пункт 3(с) статті 6 Конвенції.