4. Критика посадових осіб

«Лєшнік проти Словаччини» (Lešnik v Slovakia), 35640/97,11 березня 2003 р.

57. Хоча висловлювання заявника щодо професійних і особистих якостей відповідного прокурора можна вважати оцінними судженнями, що не підлягають доведенню, Суд зазначає, що згадані вище листи також містили звинувачення останнього в неправомірній та образливій поведінці. Відтак заявник стверджував, зокрема, що прокурор неправомірно відмовився підтримати його обвинувачення в карному злочині, зловживав своїми повноваженнями і був у зв’язку з цим причетним до хабарництва та незаконного прослуховування заявникового телефону. Ці твердження, на думку Суду, були ствердженням фактів...

58. Утім національні органи судової влади, дослідивши всі наявні докази, дійшли висновку, що згадані вище твердження заявника були безґрунтовними. В Суду немає даних, які б вказували на те, що такий висновок суперечив встановленим у справі фактам чи був безпідставним...

59. Ці ж обвинувачення були серйозними за своїм характером та були повторені неодноразово. Вони могли завдати прокуророві образи чи справити негативний вплив на нього при виконанні його обов’язків, а також, — коли йдеться про лист, надісланий в Генеральну прокуратуру, — завдати шкоди його репутації.

60. Заявник цими твердженнями, як усі погоджуються, прагнув домогтись од відповідних органів влади відшкодування за дії П., які він вважав за неправомірні чи протизаконні. Суд, проте, зазначає, що заявник не мав перешкод у тому, щоб домагатися такого відшкодування з використанням належних засобів ...

63. Хоча стягнення, накладене на заявника, — чотири місяці позбавлення волі з відкладенням виконання на 1 рік випробувального строку, — саме по собі не є незначним, ... воно лежить на нижній межі передбаченого ...

65. Відповідно, порушення статті 10 Конвенції не було.

«Жулі і САРЛЬ Ліберасьйон проти Франції» (July and Sarl Liberation v France), 20893/03, 14 лютого 2007р.

65. В цій справі Суд визнав, що заявників засудили за опублікування статті з описом того, як відбувалась і якою була за змістом прес-конференція, що її організували напередодні опублікування саме цієї статті представники цивільної сторони, що були критично налаштованими стосовно розслідування кримінальної справи, яка набула великого розголосу в ЗМІ і в якій йшлось про причини смерті за підозрілих обставин французького судді, що обіймав посаду в Джибуті. Суд також підкреслив, що кінцевою метою цієї прес-конференції було оприлюднення запиту щодо проведення розслідування головною інспекцією судових служб, яке було подане 13 травня 2000 року однією із цивільних сторін — вдовою загиблого — і адресоване до міністерства юстиції; в запиті йшлось про умови оперування інформацією...

68. Спираючись на викладене вище, Суд відзначає, для того щоб сформулювати обвинувальний вирок, апеляційний суд Версаля зауважив, що в двох місцях опублікованої статті, яка стала предметом оскарження, йшлось про посягання на «честь та гідність» двох суддів, які від самого початку займались розслідуванням справи, оскільки їх обвинуватили в тому, що вони під час проведення допиту головного свідка у цій справі довели його «заінтересованість», а також проводили розслідування справи у стилі Рокамболя (de manière «rocambolesque» — тобто фантастично, неймовірно, у стилі героя романів Понсона дю Террайля. — Прим. перекл.), і ці обвинувачення були оцінені як дифамаційні відповідно до змісту статей 29, 30 та 31 закону від 29 липня 1881 року.

69. В результаті Європейський суд зауважує, що судді апеляційної інстанції для того, щоб відхилити мотиви виправдання на підставі щирих намірів, обвинуватили журналістку, з одного боку, в тім, що вона «не побажала висвітлити тему у вигляді інтерв’ю», зауваживши, що вона обрала «середній шлях», піклуючись про «зручність», а також що вона повинна була «уточнити, що вона утримується від обговорення висунутих обвинувачень», тоді як — і на цьому наголошує Європейський суд — національні судові органи не повинні підміняти собою засоби масової інформації та вказувати, до якої специфічної техніки викладу матеріалу має вдаватись журналіст при оприлюдненні інформації, оскільки стаття 10 захищає, окрім змісту висловлених ідей та інформації, також і їхній спосіб вираження...

71. З іншого боку, судді апеляційної інстанції вважали, що «обираючи форму подання матеріалу та зупиняючись на такому, який не є у формі інтерв’ю, авторка статті не могла не знати про те, що окремі частини цієї статті можуть стати обвинуваченням проти неї», тоді як наявність загальної вимоги, щоб журналісти систематично та формально дистанціювались від змісту цитат, які можуть завдати шкоди третім особам, провокувати їх або посягати на їхню честь, не узгоджується з роллю ЗМІ інформувати про факти, думки або ідеї, які є актуальними на цей момент. Через це наведені апеляційним судом Версалю аргументи не є переконливими для Європейського суду.

72. Окрім іншого, цей суд зауважив, що «особливо серйозні обвинувачення проти слідчих суддів» зобов’язувало журналістку — а водночас і заявників — вжити особливих засобів перестороги і наводити надзвичайно достовірні докази.

73. Ці доводи не сприяли більшому переконанню Європейського суду. Він вважає, що оскаржувана стаття представляє собою виклад прес-конференції, яка відбулась 13 березня 2000 року і була присвячена справі, що вже набула розголосу в ЗМІ та була відома громадськості. Щодо вжитих застережних заходів, то Суд констатує, що в статті свідомо вжито умовний спосіб (le conditionnel) та багато разів вжито «лапки» з тим, щоб уникнути будь-якого непорозуміння з боку читача між авторами наведених висловлювань та аналітикою редакції газети, при цьому кожного разу читачеві були представлені імена співрозмовників, і це зроблено в такий спосіб, щоб не могло виникнути підстав, як це трапилось у випадку з апеляційним судом, для пред’явлення окремих частин тексту як обвинувачення журналістці, а отже, і заявникам. Окрім того, в статті нема мотивів особистої неприязні стосовно згаданих в ній суддів, як це визнала перша судова інстанція.

74. Окрім усього, у статті йдеться про суддів. Тому, навіть якщо не відповідає дійсності те, що вони свідомо виставляють для пильного контролю свої вчинки та дії — точно так, як і політики — а тому, коли йдеться про критику їхньої поведінки, то й підхід в цьому має бути такий же, як і до політиків... проте межі допустимої критики є ширшими стосовно посадових осіб, які виконують свої офіційні повноваження, як, зокрема, в цій справі, порівняно зі звичайними пересічними особами. Європейський суд робить із цього висновок, що наведені касаційним судом аргументи з тим, щоб відхилити скаргу заявників, не є ані застосовними до цієї справи, ані достатніми, оскільки вони суперечать наведеним вище принципам. Насправді особи, про яких йде мова і обидва є службовцями, що належать до «основного інституту держави», можуть бути підданими особистій критиці в «допустимих» межах, а не тільки в теоретичний або загальний спосіб.

75. Залишається, нарешті, порушена апеляційним судом тема, яка стосується викривленого представлення висловлювань одного з учасників прес-конференції, а саме — коли йдеться про означення «rocambolesque» — у стилі Рокамболя, тобто, фантастично, неймовірно — що характеризує небезсторонність з боку заявників. Якщо цей термін було вжито під час прес-конференції, то Європейський суд відзначає, що хоч і продовжували залишатись сумніви в його точному змісті, однак апеляційний суд вважав, що автор висловлювання «не мав наміру (висловлювати) недвозначне бажання викрити спосіб, у який проводять розслідування справи його колеги». Європейський суд звернув особливу увагу на те, що це означення, звичайно ж, далеке від того, щоб бути похвалою, навіть якщо його вже впродовж довгого часу вживають в сучасній мові, автор статті запозичив в одного з учасників прес-конференції, а не обрала особисто журналістка.

76. Хоч там як, Європейський суд вважає, що заявники, публікуючи статтю, навіть не вдалися до певної міри «перебільшення або ж частки «провокації», які є все ж допустимими в рамках здійснення журналістської свободи в демократичному суспільстві, а отже, не перейшли меж тієї свободи, якою їм дозволено користуватись. Суд справді не вбачає в розглянутих вище оскаржуваних висловах «вочевидь образливого» висловлювання стосовно зазначених суддів, зокрема в тім, що стосується означення «rocambolesque». На думку Європейського суду, наведені з цього приводу національним суддею аргументи з тим, щоб зробити висновок про брак неупередженого підходу погано узгоджуються з принципами щодо права на свободу вираження поглядів та ролі «вартового пса», яку виконують засоби масової інформації...

77. З огляду на викладене вище та в світлі цієї справи, складовою частиною контексту якої є матеріал, що став предметом оскарження, засудження заявників за дифамацію не можна вважати пропорційним, а отже, «необхідним у демократичному суспільстві» в значенні статті 10 Конвенції. Відповідно, є порушення цього положення.