Розділ 5 Визначення і логічний поділ понять - 5.2. Логічний поділ
5.2. Логічний поділ
5.2.1. Визначення логічного поділу
Знання відношень між поняттями дозволяє нам в разі необхідності конкретизувати обсяги понять. При такій конкретизації здійснюється логічний поділ (divisio).
Операція поділу полягає або в розбивці обсягу родового поняття на види, або в з’ясуванні всіх складових частин предмета міркування.
Структурними компонентами поділу є: ділене поняття, підстава (основа, принцип) поділу і члени поділу. Діленим називається вихідне поняття (totus divisionis, TD). Ознака, за якою здійснюється поділ, називається основою поділу (principium divisionis, PD). Види (частини), утворені в результаті поділу, називаються членами поділу (membri divisionis, MD).
Розглянемо приклади поділів.
1) Ліси поділяються на листяні, хвойні та змішані — тут поняття «ліс(и)» є діленим; ознака «форма листа дерева» є підставою поділу; види лісів, установлені після логічного поділу, є членами поділу.
2) Угоди бувають законними і незаконними — тут поняття «угода» є діленим; наявність або відсутність однієї з ознак предмета є підставою поділу; види угод, установлені після логічного поділу, є членами поділу.
3) Структурними підрозділами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого є ректорат, факультети, кафедри, бібліотека, відділ кадрів, бухгалтерія, канцелярія, господарська частина, технічна служба — тут поняття «Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого» є діленим; ознака «частина цілого» є підставою поділу; конкретні підрозділи (ректорат, факультети, кафедри тощо), встановлені після логічного поділу, є членами поділу.
5.2.2. Правила поділу
Прагматична мета поділу полягає в тому, щоб «навести порядок» у наших знаннях про предмети міркування. Як добрий господар і добра господарка знають, де і що в них знаходиться в домашній майстерні, у гаражі чи на кухні, так і справжній професіонал знає, що є у його інтелектуальному багажі. Щоб досягти цього порядку, треба дотримуватися деяких простих правил логічного поділу.
1. Поділ має здійснюватися тільки за однією підставою.
Це правило випливає з принципу тотожності. Смисл даного правила в тому, що обрана підстава повинна бути постійною і її не можна змінювати в ході поділу. Правильно, наприклад, поділяти людей на чоловіків і жінок, або на повнолітніх і неповнолітніх, або на дітей і батьків, але неправильно — на чоловіків, жінок, дітей і старих людей. В останньому випадку ознака статі була неправильно замінена на ознаку віку.
Це правило доповнюється наступним.
2. Члени поділу повинні взаємно виключати один одного.
Передбачається, що кожен окремий предмет повинен знаходитися в обсязі тільки одного члена поділу, тобто обсяги членів поділу не повинні перетинатися.
Не можна, наприклад, поділяти людей на правоздатних і дієздатних — їхні класи перетинаються, і разом із тим не всі люди одночасно є і правоздатними, і дієздатними. Наприклад, іноземні громадяни та особи без громадянства не мають деяких прав громадян України, а з другого боку, багато громадян України не мають повної дієздатності (неповнолітні, розумово відсталі і т.ін.).
3. Поділ повинен бути співмірним, тобто сума обсягів членів поділу має дорівнювати обсягу діленого поняття.
Це правило застерігає проти пропуску окремих членів поділу або додавання надлишкових членів, виявлених за іншою підставою. Помилковими, невичерпними будуть, наприклад, поділ людей за рівнем їхньої освіти на тих, що мають початкову, середню і вищу освіту (пропущені ті, хто не має ніякої освіти, має неповну середню (9 класів) і неповну вищу освіту в обсязі трьох курсів вищого навчального закладу).
4. Поділ повинен бути безперервним і вичерпним.
Це правило вимагає переходити від вихідного поняття до од- нопорядкових видів, але не одразу до підвидів одного з таких видів, тобто вимагає не робити «стрибків» у поділі. Наприклад, правильно поділяти людей на повнолітніх і неповнолітніх, повнолітніх — на правоздатних і неправоздатних, правоздатних на дієздатних і недієздатних. Але неправильно поділяти людей на правоздатним і недієздатних — це буде стрибком у поділі, який до того ж не буде вичерпним.
5.2.3. Види поділу
Існує декілька видів поділу — за видотвірною ознакою, дихотомічний і мереологічний. Особливим (але несамостійним) видом поділу є класифікація.
Найбільш поширеним є поділ за видотвірною ознакою (його часто називають простим поділом).
У випадку простого поділу, наприклад, право може поділятися на приватне і публічне, або, за іншою підставою, на національне і міжнародне і т.ін.
Іншим видом поділу є дихотомічний поділ, або просто дихотомія (буквально: поділ надвоє — від грецьких слів di — два, tomeo — поділяю). Дихотомічний поділ спирається на факт наявності чи відсутності певної ознаки, яка є підставою поділу.
При дихотомічному поділі (дихотомії) безліч людей розбивається на чоловіків і «нечоловіків», дітей і «недітей», «правоздатних» і «неправоздатних» тощо.
При мереологічному поділі здійснюється поділ цілого на частині. Наприклад, у теорії права прийнято вважати, що правова система складається з правових норм, правових інститутів і правосвідомості. Стаття 203 ЦПК України передбачає: «Рішення складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частини». Частини ці не мають характеру видів відносно роду, але поділ на ці частини нерідко є необхідним і з теоретичної, і з практичної точок зору. Для даного виду поділу справедливі всі правила, прийняті для інших видів поділу. Тому мереологічний поділ є таким же «законним» видом поділу, як і простий або дихотомічний.
Максимально важливим з наукової і практичної точок зору видом поділу є класифікація. Класифікація — це багатоступеневий, розгалужений поділ. Особливостями класифікації є, по-перше, можливість сполучення в ній простого, дихотомічного і ме- реологічного поділів; по-друге, можливість послідовної зміни підстав поділу. На відміну від помилкового змішування підстав при звичайному поділі при класифікації зміні підстав цей факт завжди чітко вказується й улаштовується. Результатом класифікації є система супідрядних понять: ділене поняття є родом, нові поняття — видами, потім видами видів (підвидами), потім видами підвидів (сімействами, групами, підсімействами, підгрупами) тощо.
Прийнято розрізняти природну (наукову) і штучну (технічну, допоміжну) класифікації. Природна класифікація спирається на суттєві ознаки предметів, штучна — на несуттєві.
Прикладами природних класифікацій є запропонована Д.І. Мєндєлєєвим періодична система хімічних елементів, класифікація елементарних частинок у ядерній фізиці, біологічна класифікація рослин і тварин, класифікація галузей права, перелік професій і посад у трудовому праві і т.ін. Будь-який кодекс законів містить класифікацію такого роду. Практичним застосуванням класифікації є класифікація угод і позовів у цивільному праві, кваліфікація злочинів у кримінальному праві тощо.
Прикладами штучних класифікацій є поділ людей на брюнетів, блондинів і шатенів; людей із прямим і кучерявим волоссям; алфавітні списки людей, предметів та й сам алфавіт — чому, наприклад, літера А стоіть на першому, а не, скажімо, на чотирнадцятому місці, — не відповість ніхто. Проте ніхто і не стане заперечувати зручність штучної класифікації, що значно спрощує для нас орієнтацію в дійсності, заощаджує час на пошук потрібної інформації, допомагає організувати нашу діяльність.
Уміння правильно класифікувати є першою необхідною умовою послідовності думок і тому вимагає найбільшої уваги юристів, дозволяючи забезпечувати і зберігати в кожному окремому випадку струнку структуру міркувань.
Контрольні запитання
1. Чому визначенням надається таке важливе значення?
2. Як поділяються визначення на окремі види? Якими видами визначень найчастіше користуються юристи?
3. Чи є зв’язок між операціями визначення і логічного поділу?
4. Які види поділу найчастіше використовуються юристами?
5. Наведіть приклади різних визначень держави і права.
6. Як класифікуються форми державного устрою в сучасній теорії держави і права?