Печать
PDF

Розділ 5 Визначення і логічний поділ понять - 5.2. Логічний поділ

Posted in Учебные материалы - Логіка ( за ред. В.Д. Титова )

Рейтинг пользователей: / 3
ХудшийЛучший 

5.2. Логічний поділ

5.2.1. Визначення логічного поділу

Знання відношень між поняттями дозволяє нам в разі не­обхідності конкретизувати обсяги понять. При такій конкрети­зації здійснюється логічний поділ (divisio).

Операція поділу полягає або в розбивці обсягу родового понят­тя на види, або в з’ясуванні всіх складових частин предмета мірку­вання.

Структурними компонентами поділу є: ділене поняття, під­става (основа, принцип) поділу і члени поділу. Діленим нази­вається вихідне поняття (totus divisionis, TD). Ознака, за якою здійснюється поділ, називається основою поділу (principium divisionis, PD). Види (частини), утворені в результаті поділу, на­зиваються членами поділу (membri divisionis, MD).

Розглянемо приклади поділів.

1)  Ліси поділяються на листяні, хвойні та змішані — тут понят­тя «ліс(и)» є діленим; ознака «форма листа дерева» є підставою поділу; види лісів, установлені після логічного поділу, є членами поділу.

2)  Угоди бувають законними і незаконними — тут поняття «уго­да» є діленим; наявність або відсутність однієї з ознак предмета є підставою поділу; види угод, установлені після логічного поділу, є членами поділу.

3)   Структурними підрозділами Національної юридичної ака­демії України імені Ярослава Мудрого є ректорат, факультети, ка­федри, бібліотека, відділ кадрів, бухгалтерія, канцелярія, госпо­дарська частина, технічна служба — тут поняття «Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого» є діленим; оз­нака «частина цілого» є підставою поділу; конкретні підрозділи (ректорат, факультети, кафедри тощо), встановлені після логіч­ного поділу, є членами поділу.

 

5.2.2. Правила поділу

Прагматична мета поділу полягає в тому, щоб «навести поря­док» у наших знаннях про предмети міркування. Як добрий гос­подар і добра господарка знають, де і що в них знаходиться в до­машній майстерні, у гаражі чи на кухні, так і справжній про­фесіонал знає, що є у його інтелектуальному багажі. Щоб досягти цього порядку, треба дотримуватися деяких простих правил логічного поділу.

1.  Поділ має здійснюватися тільки за однією підставою.

Це правило випливає з принципу тотожності. Смисл даного правила в тому, що обрана підстава повинна бути постійною і її не можна змінювати в ході поділу. Правильно, наприклад, поді­ляти людей на чоловіків і жінок, або на повнолітніх і непов­нолітніх, або на дітей і батьків, але неправильно — на чоловіків, жінок, дітей і старих людей. В останньому випадку ознака статі була неправильно замінена на ознаку віку.

Це правило доповнюється наступним.

2.  Члени поділу повинні взаємно виключати один одного.

Передбачається, що кожен окремий предмет повинен знахо­дитися в обсязі тільки одного члена поділу, тобто обсяги членів поділу не повинні перетинатися.

Не можна, наприклад, поділяти людей на правоздатних і дієздатних — їхні класи перетинаються, і разом із тим не всі люди одночасно є і правоздатними, і дієздатними. Наприклад, іноземні громадяни та особи без громадянства не мають деяких прав гро­мадян України, а з другого боку, багато громадян України не ма­ють повної дієздатності (неповнолітні, розумово відсталі і т.ін.).

3.  Поділ повинен бути співмірним, тобто сума обсягів членів поділу має дорівнювати обсягу діленого поняття.

Це правило застерігає проти пропуску окремих членів поділу або додавання надлишкових членів, виявлених за іншою підста­вою. Помилковими, невичерпними будуть, наприклад, поділ людей за рівнем їхньої освіти на тих, що мають початкову, серед­ню і вищу освіту (пропущені ті, хто не має ніякої освіти, має не­повну середню (9 класів) і неповну вищу освіту в обсязі трьох курсів вищого навчального закладу).

4.  Поділ повинен бути безперервним і вичерпним.

Це правило вимагає переходити від вихідного поняття до од- нопорядкових видів, але не одразу до підвидів одного з таких видів, тобто вимагає не робити «стрибків» у поділі. Наприклад, правильно поділяти людей на повнолітніх і неповнолітніх, по­внолітніх — на правоздатних і неправоздатних, правоздатних на дієздатних і недієздатних. Але неправильно поділяти людей на правоздатним і недієздатних — це буде стрибком у поділі, який до того ж не буде вичерпним.

 

5.2.3. Види поділу

Існує декілька видів поділу — за видотвірною ознакою, ди­хотомічний і мереологічний. Особливим (але несамостійним) видом поділу є класифікація.

Найбільш поширеним є поділ за видотвірною ознакою (його часто називають простим поділом).

У випадку простого поділу, наприклад, право може поді­лятися на приватне і публічне, або, за іншою підставою, на національне і міжнародне і т.ін.

 

Іншим видом поділу є дихотомічний поділ, або просто дихо­томія (буквально: поділ надвоє — від грецьких слів di — два, tomeo — поділяю). Дихотомічний поділ спирається на факт на­явності чи відсутності певної ознаки, яка є підставою поділу.

 

При дихотомічному поділі (дихотомії) безліч людей розби­вається на чоловіків і «нечоловіків», дітей і «недітей», «правоздат­них» і «неправоздатних» тощо.

При мереологічному поділі здійснюється поділ цілого на час­тині. Наприклад, у теорії права прийнято вважати, що правова система складається з правових норм, правових інститутів і пра­восвідомості. Стаття 203 ЦПК України передбачає: «Рішення складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частини». Частини ці не мають характеру видів відносно роду, але поділ на ці частини нерідко є необхідним і з теоретичної, і з прак­тичної точок зору. Для даного виду поділу справедливі всі прави­ла, прийняті для інших видів поділу. Тому мереологічний поділ є таким же «законним» видом поділу, як і простий або дихо­томічний.

 

Максимально важливим з наукової і практичної точок зору видом поділу є класифікація. Класифікація — це багатоступене­вий, розгалужений поділ. Особливостями класифікації є, по-пер­ше, можливість сполучення в ній простого, дихотомічного і ме- реологічного поділів; по-друге, можливість послідовної зміни підстав поділу. На відміну від помилкового змішування підстав при звичайному поділі при класифікації зміні підстав цей факт завжди чітко вказується й улаштовується. Результатом кла­сифікації є система супідрядних понять: ділене поняття є родом, нові поняття — видами, потім видами видів (підвидами), потім видами підвидів (сімействами, групами, підсімействами, підгру­пами) тощо.

Прийнято розрізняти природну (наукову) і штучну (технічну, допоміжну) класифікації. Природна класифікація спирається на суттєві ознаки предметів, штучна — на несуттєві.

Прикладами природних класифікацій є запропонована Д.І. Мєндєлєєвим періодична система хімічних елементів, кла­сифікація елементарних частинок у ядерній фізиці, біологічна класифікація рослин і тварин, класифікація галузей права, перелік професій і посад у трудовому праві і т.ін. Будь-який кодекс законів містить класифікацію такого роду. Практичним застосуванням класифікації є класифікація угод і позовів у цивільному праві, кваліфікація злочинів у кримінальному праві тощо.

Прикладами штучних класифікацій є поділ людей на брю­нетів, блондинів і шатенів; людей із прямим і кучерявим волос­сям; алфавітні списки людей, предметів та й сам алфавіт — чому, наприклад, літера А стоіть на першому, а не, скажімо, на чотир­надцятому місці, — не відповість ніхто. Проте ніхто і не стане за­перечувати зручність штучної класифікації, що значно спрощує для нас орієнтацію в дійсності, заощаджує час на пошук потріб­ної інформації, допомагає організувати нашу діяльність.

Уміння правильно класифікувати є першою необхідною умо­вою послідовності думок і тому вимагає найбільшої уваги юрис­тів, дозволяючи забезпечувати і зберігати в кожному окремому випадку струнку структуру міркувань.

 

Контрольні запитання

1. Чому визначенням надається таке важливе значення?

2. Як поділяються визначення на окремі види? Якими видами визначень найчастіше корис­туються юристи?

3. Чи є зв’язок між операціями визначення і логічного поділу?

4. Які види поділу найчастіше використовують­ся юристами?

5. Наведіть приклади різних визначень держави і права.

6. Як класифікуються форми державного уст­рою в сучасній теорії держави і права?