Печать
PDF

Розділ 2 Мова як предмет логічного аналізу - 2.2. Семіотика як наука про знаки. Загальні поняття семіотики

Posted in Учебные материалы - Логіка ( за ред. В.Д. Титова )

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

2.2. Семіотика як наука про знаки. Загальні поняття семіотики

Спілкування між людьми відбувається за допомогою різно­манітних знаків. Наприкінці XIX ст. видатний американський логік Чарлз Пірс запропонував називати загальну науку про зна­ки семіотикою (від грец. sema — знак). В розумінні Пірса пред­мети логіки і семіотики були тотожними. «Логіка — це теорія са- моконтрольованого, розважливого мислення, це наука про за­гальні закони знаків». Знаком вважається будь-який об’єктивно зафіксований замісник реально існуючого або предмета, ство­реного нашою уявою. Крім того, згідно з Пірсом «будь-яка дум­ка є знаком». Залежно від рівня схожості з предметом, що слугує прообразом знаку, Пірс запропонував розрізняти три типи знаків: іконічні знаки, знаки-індекси та знаки-символи.

Іконічні знаки мають найвищий рівень схожості з предметом думки. Сама ж схожість може бути зовншньою, і тоді знаки відтворюватимуть загальний вигляд предметів: реалістичні малюн­ки, скульптури, гармонічні музичні твори, фотографії, технічні та іграшкові моделі тощо. Схожість може бути і внутрішньою — за­снованою на співвідношеннях частин та цілого у відтворювано­му предметі (діаграми, графіки, схеми) або на підставі співвідно­шення елементів змісту (метафори, порівняння, аналогії тощо).

Знаки-індекси (показчики) також поділяються на типи. По- перше, це дійсні індекси, які виникають внаслідок реального існу­вання та функціонування об’єктивних предметов: сліди ніг, куль, відбитки пальців тощо. По-друге, це конвенційні, тобто умовні, індекси, які створюються самими людьми для полегшення ко­мунікації: дорожні знаки, межі, кордони, технічні показчики на кшталт кольорових сигналів світлофорів і т. ін.

Якщо навіть конвенційні індекси узгоджуються з нашими пси­хофізичними властивостями сприйняття — зелений колір світло­фору заспокоює, надає почуття впевненості, а червоний збуджує почуття загрози, вже не кажучи про подібність відбитків пальців до реальних папілярних узорів на пальцях людини, то знаки-сим- воли взагалі не мають нічого схожого з предметами і нашими психічними образами дійсності. Власне символи і є найбільш ціка­вими для логіки, бо знаходяться на найбільшій відстані від безпо­середнього сприйняття предметів і на найближчій — до абстракт­ної думки. Кожне слово, речення, текст, будь-яка мова є проявом символічної діяльності, завдяки чому створюється нова людська реальність — «світ 3». У цьому зв’язку ще Томас Гоббс писав: «Без здатності до мови у людей не було б ані держави, ані суспільства. Ні угоди, ні миру, ні всього цього немає у левів, ведмедів та вовків».

Загальний процес знакової діяльності називається семіози- сом. Згідно з Ч. Пірсом семіозис полягає насамперед у тому, щоб надати значень світові об’єктивних речей та відносин між людь­ми. Якщо прийняти, що знак є предметом, який нами чуттєво сприймається, заміщуючи у нашому мисленні об’єктивно існу­ючий предмет, тоді значенням знаку (інколи використовують ви­
раз «предметним значенням») буде той предмет, який заміщується знаком. Наприклад, реально існуючий стілець є значенням зна­ку «стілець», єдина зірка у нашій планетній системі Сонце — зна­ченням знаку «Сонце» і т.ін.

Той ідеальний образ, за допомогою якого у нашій свідомості знак пов’язується з його значенням, називається смислом (сенсом) знаку.

Субординаційні зв’язки між основними характеристиками знаку можуть бути проілюстровані такою схемою:

 

Розділи семіотики

У семіотиці розрізняють три головні розділи, або виміри, ана­лізу: семантику, синтактику (синтаксис) та прагматику. У семантиці вивчаються відношення знаків до їхніх значень та смислів. Синтак- тика — це теорія відношень одного знаку до іншого, тобто теорія сполучень знаків у комплексі, які відповідають практиці реального спілкування. Прагматика — це теорія, в якій досліджуються засо­би використання знаків носями конкретної мови.

Співвідношення семантики, синтаксису і прагматики мож­на відобразити за допомогою запропонованих американським вченим Чарлзом Моррісом так званих семіотичних трикутників:

 

 

У свою чергу, кожний з ціх розділів може бути представлений також у вигляді трикутніків: