ВСТУП (С.О. Ковжога, О.Д. Малько, А.М. Полєжаєв БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ)
ВСТУП
Безпрецедентні трансформації світу, свідками яких ми є, спричинили докорінну зміну уявлень про безпеку та стали поштовхом до радикального переосмислення місця безпеки в ієрархії потреб людини. Сьогодні нагальною є проблема пошуку шляхів безпекостворення та розвитку оновленої системи безпеки, формування нового наукового напряму, предметом якого є безпека - безпекознавства.
Безпекознавство - це міждисциплінарна наука, яка вивчає закономірності ефективного забезпечення безпеки, що реалізуються через відповідні відносини у сфері безпеки.
Концептуальним ядром безпекознавства є ідеологія безпекостворення, яка постає як ідея безпеки. Безпекостворення виступає життєдайною основою ідеї безпеки, а безпека людини, суспільства, держави, навколишнього енерго-інформаційного середовища у своїй органічній єдності - цілісною вартістю ідеї безпеки, основою сучасних безпекотворчих процесів.
Безпекознавство охоплює широке коло проблем. По- перше, воно нерозривно пов’язане з реалізацією важливої національної ідеї - безпеки нації. По-друге, саме безпекознавство заглиблюється в різні аспекти керування, право, геополітику, психологію, кібернетику тощо, досліджуючи корелятивний зв’язок організаційних і самоорганізаційних структур та можливість розроблення механізму управління ними. По-третє, на безпекознавство покладається завдання розкриття природи безпеки, сучасне тлумачення поняття “безпека”, вироблення підходів щодо теорії безпекознавства, галузевих безпекознавчих дисциплін, співвідношення державної і недержавної систем безпеки в контексті потреби формування системи національної безпеки - стрижня сучасної державності.
Безпекознавство як наука має декілька напрямів, найважливіші серед - яких соціально-правовий, організаційно-управлінський, науково-технічний, психологічний, синергетичний.
Сутність кожного з них в наступному:
- соціально-правового - у визначенні цілей, які стоять перед системами безпеки, напрямів та методів досягнення мети;
- організаційно-управлінського - в дослідженні організаційно-управлінської системи забезпечення безпеки;
- науково-технічного - в аналізі організаційної та функціональної структур системи безпеки, інформаційно- аналітичному, технічному забезпеченні;
- психологічного - у вивченні проблем, які пов’язані з впливом різних факторів на людину в процесі забезпечення безпеки;
- синергетичного - у тому, що системи безпеки вважаються такими, що мають механізм самоорганізації.
Основою безпекознавства є безпекоцентризм, який полягає в тому, що на центральному місці стоїть забезпечення безпеки об’єкта (людини) і базується на принципі безумовного пріоритету безпеки у вирішенні будь-яких питань.
Загальну структуру знань про безпеку можна представити таким чином:
1. Знання про людину як суб’єкт забезпечення безпеки - знання про місце людини в керуванні процесами безпеки.
2. Знання про людину як об’ єкт безпеки - знання про формування, розвиток та функціонування об’ єкта безпеки.
3. Відносини між суб’єктом та об’єктом - відомості про структуру систем безпеки, методи її розроблення, розвиток та функціонування даних структур.
4. Знання про безпеку - знання про методологію забезпечення безпеки.
5. Знання про психологію безпеки.
6. Знання про юридичні основи безпеки.
7. Знання про синергетичні основи безпеки - знання про суть самоорганізаційних процесів і можливість ефективного керування ними.
Безпекознавство є підґрунтям великої кількості наукових напрямів, наприклад, національної безпеки, менеджменту безпеки, аудиту безпеки, фінансової безпеки, економічної безпеки, інформаційної безпеки, безпеки підприємства тощо.
Одним із напрямів безпекознавства є безпека життєдіяльності людини. Актуальність вивчення цього напряму визначається наступним:
- глобальними негативними проблемами людства, які є результатом складних демографічних, соціально-політичних та економічних процесів;
- науково-технічною революцією, яка призводить до суттєвого техногенного впливу на довкілля і здоров’я людини;
- катастрофічним зростанням забруднення навколишнього середовища, що є результатом прорахунків та недбалого ставлення суспільства до вирішення екологічних проблем.
Дослідження моделі дійсності, основаної на зазначеному колі подій, виявляє і пояснює суттєві закономірності, пов’ язані із задоволенням найважливішої потреби людини в безпеці, зокрема:
- залежність рівня безпеки людини не тільки від власної поведінки, а й від досягнутого спільнотою рівня безпеки, в якій вона існує;
- рівень безпеки людини віддзеркалює рівень розвитку суспільства, в якому вона живе;
- першочергового значення набуває запровадження комплексних заходів безпеки в забезпеченні безпеки всієї спільноти і кожного її члена.
У концепції ООН “Про сталий людський розвиток” (далі - Концепція) виділені наступні напрями створення умов для збалансованого безпечного існування людини:
- безпека життєдіяльності населення будь-якої країни забезпечується не озброєнням, а довготривалим процесом сталого розвитку людини;
- безпека життя і здоров’я людини повинна розглядатися як компонент розвитку матеріально-виробничої, соціально-політичної, культурно-духовної та побутової сфер життя суспільства;
- для більшості людей відчуття безпеки асоціюється переважно з проблемами повсякдення (харчування, тепло, стабільність, одяг, медичне обслуговування, робота, зарплата, освіта та інше);
- безпека людини є загальною категорією, яка характеризує забезпечення життєдіяльності людини будь-якої країни.
За Концепцією, основними завданнями освіти з безпеки життєдіяльності людини є:
- формування культури молодої людини щодо безпеки, її відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо;
- освітнє й інформаційне забезпечення молоді, а також усіх верств населення з питань безпеки, пропаганди безпечної поведінки та здорового способу життя;
- забезпечення певного стану індивідуальної захищеності людини шляхом формування і розвитку тих рис особистості, що сприяють підвищенню рівня безпеки, а також необхідних знань та вмінь;
- сприяння високій ефективності роботи державної системи з безпеки населення шляхом навчання і підготовки людей до їх адекватної взаємодії, активної позиції щодо вдосконалення державної системи, у тому числі у законодавчій сфері.
Пріоритетним напрямом підготовки вважається формування правильної соціальної позиції особи щодо власної безпеки, мотивація її безпечної поведінки в побуті, на виробництві, в інших сферах існування, засвоєння певних знань та вмінь з акцентом на запобіганні можливій шкоді.