ТЕМА 7. БОРОТЬБА ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. ПОДІЛ УКРАЇНИ. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА. РУЇНА (ДРУГА ПОЛ. XVII СТ.)

7.1. Становище України після Переяславської угоди
7.2. Війна з Польщею у 1654-1657 pp.
7.3. Смерть Богдана Хмельницького. Його характеристика
7.4. Гетьман Іван Виговський, його політика. Розкол України
7.5. Гетьмани Петро Тетеря та Іван Брюховецький. Крах їхньої політики
7.6. Петро Дорошенко та Іван Самойлович. Їхні успіхи і невдачі
7.7. Початок гетьманування Івана Мазепи
7.8. Державний і соціально-економічний розвиток Лівобережної України
7.9. Слобожанщина, Запорожжя та Правобережжя у другій половині XVII ст.
7.10. Культура

7.1. Становище України після Переяславської угоди

   Розрив з Польщею та союз з Москвою, формування Української держави ще не розв´язали всіх завдань, які стояли перед українським народом: розгром військових сил Польщі, Кримського ханства і гарантування безпеки на заході й півдні, возз´єднання всіх українських земель у єдиній державі. Назрівала нова війна України й Росії проти Польщі. Але відбулося певне перегрупування сил: татари перейшли на бік Польщі і з союзників, хоч непевних і підступних, перетворилися на ворогів. Утворився новий фронт боротьби — на півдні. Внутрішнє становище України теж ускладнювалося. Селяни й рядові козаки, які отримали багато перемог над польськими феодалами, прагнули бути вільними господарями-землеробами. Старшина, українська шляхта, вище духівництво у переважній своїй більшості намагалися зосередити в своїх руках якнайбільше землі і перетворити селян, які мешкали на території їхніх володінь, у своїх підданих. Це призводило до все гостріших соціальних конфліктів, недовіри і напруження між низами і верхніми шарами суспільства. Царський уряд вже з перших місяців перебування України у складі Московської держави почав обмежувати права Української держави, все більше її підпорядковувати. Це викликало невдоволення як серед старшин, так і в народних масах, підштовхувало до пошуків нових союзників — ведення переговорів зі Швецією та Туреччиною. Загострюються зовнішні і внутрішньополітичні конфлікти та суперечності. За цих умов Богдан Хмельницький дбає про те, щоб досягти міжнародного визнання своїх династичних намірів і підкріпити традиційний військовий титул гетьмана титулом князя Руського князівства та утвердити його спадкоємність.
   Московська держава, незважаючи на складність міжнародних відносин (загроза з боку Швеції з північного заходу і Туреччини та Криму — з півдня), після Переяславської угоди, весною 1654 p., вступила у війну з Польщею. На чолі з царем сорокатисячна російська армія вирушила на Смоленщину і Білорусь. За наказом Богдана Хмельницького йому на допомогу під Гомель вирушили три козацькі полки (20 тис.) під командуванням наказного гетьмана Івана Золотаренка, а під Смоленськ — 12 тис. козаків на чолі з полковником Василем Золотаренком. Бойові операції московсько-українського війська були успішними: здобуто Смоленськ, Борисів, Мінськ, Вільно, Ковно та інші міста, тобто значну частину Білорусії та Литви. Поряд з цим українські війська окупували південну Білорусію. Тут українські полковники стали запроваджувати українську адміністративно-політичну систему, розділяючи завойовані території на полки та сотні. Метою цих дій було приєднання окупованих територій до України, чого бажало і білоруське населення. Московські ж воєводи намагалися приєднати білоруські землі до Московського царства. Виник конфлікт, який вперше так погіршив відносини, що запахло війною. Але в цей час надзвичайно загострилася ситуація на польсько-українському фронті.