§ 2. Політико-правова думка федералістів: О. Гамілтон, Д. Медісон, Д. Адамс, Д. Маршал

Другий важливий напрямок політико-правової думки США другої поло­вини XVIII - початку XIX ст. представлений іменами діячів, які відстоювали засади федеративного устрою нової держави.

1787 р. Конституційний Конвент затвердив нову Конституцію США, що стала концентрованим втіленням ідеї міцної центральної влади. Обурення і протести проти неї в кожному штаті зводилися до заперечення подібної вла­ди, в якій опоненти вбачали посягання на свободу самоврядування і небезпе­ку відновлення монархії. Очевидна необхідність роз'яснення основних поло­жень тільки-но народженої Конституції примусила Олександра Гамілтона (1757-1804)^[4], Джеймса Медісона (1751-1836)^[5] і Джона Джея (1745-1829)^[6] виступити на підтримку її ратифікації.

З 2 жовтня 1787 р. по 16 серпня 1788 р. у кількох нью-йоркських газетах з'являлися статті під псевдонимом Публія. Із 85 статей, які потім було об'єднано в окрему збірку «Федераліст», 51 належить О. Гамілтону, 29 - Д. Медісону, 5 - Д. Джею. Серед головних тем - характер представницького врядування, федералізм, поділ гілок влади, система стримувань і противаг, плюралізм, судовий нагляд та ін. «Федераліст» вважається найвдалішою та найвпливовішою пам'яткою у публіцистичній боротьбі за Конституцію і як класичний політичний твір до сих пір використовується Верховним Судом для тлумачення Основного закону США.

Д. Медісон у «Федералісті» № 10 так формулює центральну проблему, яку прагнули вирішити його автори: «убезпечити суспільне благо і особисті права від загрози з боку такої групи [більшості] й у той же час зберегти дух і форму народного уряду». Д. Медісон і О. Гамілтон відверто непокоїлися з приводу загрози, що її становить демократія (особливо пряма) для прав лю­дини: «[Прямі] демократії завжди є ареною безладдя і сварок, завжди виявля­лися несумісними з особистою безпекою чи правами власності; життя їхнє загалом виявляється коротким, а смерть жорстокою».

Федералісти проте не ставили під сумнів необхідність демократичного уряду. Їх занепокоєність зводилась до пошуку шляхів забезпечення ефектив­ного контролю над демократією для захисту індивідуальних свобод. З цією метою вони запропонували три захисні механізми:

1)  представницьку, а не пряму демократію. Це дає змогу представникам народу в процесі розробки і введення у дію законів діяти обачно і мудро, опи­раючись пристрастям, що панують у прямих демократіях;

2)   два поділи влади - (а) вертикальний (федералізм), що відокремлює уряд штатів від федерального і допомагає стримувати уряди штатів, які є ближчими до народу, а тому є більш схильними до популістських зловживань; (b) горизонтальний, що відокремлює законодавчу, виконавчу і судову гілки влади і передбачає запровадження системи стримувань і противаг. Крім того, горизонтальний аспект передбачає внутрішній поділ законодавчої гілки - на органи, один з яких ближчий до народу, а інший є більш аристократичним, з різними методами відбору до цих органів і різними строками перебування на посадах. Складний поділ влади мав ускладнити захоплення державного апара­ту якоюсь однією групою і застосування його на шкоду іншим;

3)   судовий контроль - право судової влади переглядати і скасовувати по­станови законодавчої і виконавчої влади в разі їх невідповідності Конституції.

О. Гамілтон пропонував наділити відповідними контрольними повноваженнями суд, оскільки цей орган являє собою найслабшу гілку влади, що не має у своєму розпорядженні ні армії, ні скарбниці і не становить загрози іншим гілкам влади.

Він стверджував, що «тлумачення закону є належною і внутрішньо притаман­ною сферою дії судів».

Досить цікаво, що автори «Федераліста» не виявляють своєї прихильності до Білля про права, не включеного до первісного тексту Конституції. Так, О. Гамілтон стверджує, що Білль про права не є необхідним: навіщо закріплювати те, що державній владі заборонено обмежувати права і свободи, якщо їй взагалі відповідно до Конституції не надано повноважень запровад­жувати подібні обмеження? Більш того, він навіть стане небезпечним, надаю­чи уряду привід для претензій на регулювання сфери прав і свобод і як наслідок - до їх обмеження. Проте 1791 р. Білль про права все ж таки було до­дано до Конституції США 10-ма першими поправками.

Суттєвий теоретичний і практичний внесок у становлення державних і правових інституцій США внесли й Д. Адамс та Д. Маршал.

Джон Адамс (1735-1826)^[7] дотримувався досить поміркованих поглядів у порівнянні з іншими федералістами і вважається інтелектуальним лідером консервативного крила американської революції. Спираючись на вчення ан­тичних мислителів і на кривавий досвід Французької революції, він підкреслював, що демократія завжди таїть в собі небезпеку деспотії. Для ньо­го неприйнятні агресія багатства і агресія злиденності, тому він заради зба­лансування влади багатства і влади більшості відстоював необхідність змішаного уряду. Головними засобами для подібного стримування він вважав двопалатність законодавчих органів і інститут достатньо сильного глави держави, для чого пропонував розширити повноваження президента.

Джон Маршал (1755-1835)¹ зіграв значну роль у формуванні державно- правових традицій США.

По-перше, він сприяв посиленню влади федерального уряду за рахунок прав штатів. Так, внаслідок рішення Верховного Суду США по справі «Мак-Каллоу проти штату Меріленд» (1819) була встановлена доктрина «повнова­жень, що передбачаються». Згідно з нею до повноважень федерального уряду належать не тільки такі, які прямо перелічені в тексті Конституції, але й ті, що прямо не віднесені Конституцією до його повноважень, проте є «необхідними і доречними» (див. ст. 1, розділ 8, п. 18 Конституції США).

По-друге, за активної участі Д. Маршала були створені юридичні гарантії принципу верховенства Конституції. У справі «Марбері проти Медісона» (1803) Верховний Суд заявив, що суди мають право анулювати закони, коли вони суперечать федеральній Конституції, адже вона є «голов­ним і найважливішим законом держави». Тому «законодавчий акт, який су­перечить Конституції, не має юридичної сили». Фактично рішення по справі «Марбері проти Медісона» заснувало право Верховного Суду на судовий на­гляд за конституційністю законів. Пізніше Суд розповсюдив дію цього правила на акти Президента і на акти штатів.

По-третє, з ім’ям Д. Маршала пов’язують установлення основополож­них принципів конституційної інтерпретації. Він наполягав на тому, що Конституція не може ефективно діяти довгий час, якщо вона не буде гнуч­кою. Саме судове тлумачення є головною формою змін до Конституції США. Враховуючи, що зміст більшості положень Конституції є дуже узагальненим, до її інтерпретації треба застосовувати більш гнучкі і широкі підходи, ніж до інтерпретації звичайного нормативного акта.

Таким чином, головними заслугами американської політико-правової думки другої половини XVIII ст.-початку ХІХ ст. є популяризація ідей європейського Просвітництва, природно-правових доктрин та створення юри­дичних механізмів, які забезпечують реалізацію цих ідей при функціонуванні держави та дозволяють поєднати порядок і свободу, демократію і права люди­ни. Внаслідок цього були сформовані основні принципи американської політичної і правової традиції, які є актуальними й дотепер.

 

Контрольні завдання:

1.  Які ідеї найяскравіше вплинули на формування американської політико-правової думки другої половини XVIII ст.?

2.  Охарактеризуйте основні політико-правові погляди Б. Франкліна і Т. Пейна.

3.  Сформулюйте внесок Т. Джефферсона в розвиток ідей прав людини.

4.  Які механізми, на думку федералістів, мали б забезпечити ефективний контроль над демократією для захисту індивідуальних свобод?

5.  Охарактеризуйте вплив Д. Маршала на формування державно-правових традицій США.

 

---

^[1] Франклін Бенджамін - народився у Бостоні в родині ремісника. Завдяки самоосвіті досягнув вели­чезних успіхів: розробив трудову теорію вартості, універсальну теорію електрики, створив громовідвід тощо. Видавець «Пенсільванської газети» (1729), засновник першої в колоніях публічної бібліотеки та міської лікарні (1731), Пенсільванського ун-тету (1740), Американського філософ. това-тва (1743). Делегат Континентального Конгресу, посол США у Франції (1775-1785). Основні роботи: «Міркування про свободу та необхідність, задоволення та страждання», «Автобіографія» (1788-1789) та ін.

^[2] Пейн Томас - народився в Англії. За рекомендаціями Франкліна прибув до Америки (1775). Актив­ний учасник війни за незалежність США (1775-1783) і Французької революції. Редактор «Пенсільванського журналу» (1775), секретар комітету Конгресу з іноземних справ (1777-1779). Основні роботи: «Здоровий глузд» (1776), «Права людини» (1791-1792) та ін.

^[3] Джефферсон Томас - губернатор Вірджинії (1779-1781), посол США у Франції (1785-1789), дер­жавний секретар США (1789-1793), віце-президент США (1797-1801), третій Президент США (1801-1809). Основні роботи: «Загальний огляд прав Британської Америки» (1774), «Нотатки про штат Вірджинія» (1785) та ін.

^[4] Г амілтон Олександр - юрист, державний і політичний діяч. Учасник війни за незалежність США. Перший міністр фінансів США (1789-1795), генеральний інспектор армії (1799-1800). Співавтор «Федералісту».

^[5] Медісон Джеймс - юрист, державний і політичний діяч. Учасник війни за незалежність США, делегат Континентального конгресу, член Конгресу США (1789-1797). Основний автор тексту Конституції США 1787 р. Державний секретар США (1801-1809), четвертий Президент США (1809-1817). Співавтор «Федералісту».

^[6] Джей Джон - Президент другого Континентального конгресу (1778-1779), секретар з іноземних справ (1784-1789), Перший Головний суддя Верховного Суду США (1789-1795), губернатор Нью-Йорку (1795-1801). Співавтор «Федералісту».

^[7] Адамс Джон - юрист, державний діяч, політичний філософ. Учасник війни за незалежність США, делегат Континентального конгресу, посол у Франції, Голландії, Англії. Віце-президент США (1789-1797), другий Президент США (1797-1801). Основні роботи: «Роздуми про управління» (1776), «Виступ на захист конституційного устрою Сполучених Штатів» (1787), «Промови Давілі» (1791).