§ 3. Вчення Дж. Локка про право і державу

Політико-правові ідеї буржуазно-демократичної революції теоретично обґрунтував англійський філософ Дж. Локк^[4] (1632—1704), використовуючи теорію природного права і суспільного договору для обґрунтування найваж­ливіших принципів громадянського суспільства.

За Локком, до появи держави люди перебували в природному стані, що характеризується «повною свободою щодо дій і розпорядження своїм май­ном і особистістю», де панує «стан рівності, при якому будь-яка влада і будь- яке право є взаємними, ніхто не має більше за іншого». Кожен має природні права, до яких належить право приватної власності, право на індивідуаль­ність і власні дії, право на власну працю та її результати. Власність, за Лок- ком, те, що людина здобула з предметів, створених і наданих їй природою, поєднала зі своєю працею, з чимось таким, що їй невід'ємно належить і тим самим робить це її власністю.

У природному стані усі люди рівні, вільні і наділені власністю, панує мир і доброзичливість. Закони природи забезпечують мир і безпеку. Природ­не право визначає режим суспільних відносин, коли кожен охороняє свої ін­тереси. Але в додержавному суспільстві немає відповідних гарантій, визна­них суддів, відсутня невідворотність покарання. До того ж немає однакового тлумачення природних законів, тому що «закон природи є неписаним зако­ном і його ніде не можна знайти, крім як у свідомості людей».

Тому з метою гарантування природних прав і законів, люди відмовилися від самостійного їх забезпечення й уклали суспільний договір, гарантом якого стала держава — сукупність людей, які об'єдналися в одне ціле під егідою встановленого ним загального закону і створили судову інстанцію, яка уповноважена улагоджувати конфлікти і карати злочинців. Держава створюється для досягнення «великої і головної мети» - політичного парт­нерства, коли кожен може реалізувати свої громадянські права (право на життя, здоров'я, свободу, приватну власність, тощо). Вона має право видава­ти закони, використовувати силу суспільства для їх забезпечення, відати від­носинами з іншими державами. При цьому Локк акцентує увагу на взаємній згоді людей: «будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу».

Громадяни точно визначають той обсяг повноважень, що передають державі. На відміну від Гоббса Локк вважає що право на життя, володіння майном, свободу і рівність людей є не відчужуваними. Саме ці невідчужувані цінності є межами державної влади, переступити які нікому не дозволено. У противному випадку, а також в разі тиранічного правління народ вправі «переглянути угоду».

Головна небезпека свободи людей криється в привілеях влади. Абсолю­тна монархія, за Локком, — один з випадків вилучення носія влади з-під вла­ди закону. Абсолютна монархія — завжди тиранія, тому що немає ніяких га­рантій природних прав, оскільки над нею немає законів. А це порушує голо­вний принцип Локка: «Для жодної людини, яка перебуває в громадянському суспільстві, не може бути зроблене виключення з законів цього суспільства». Гарантією політичної свободи є рівний для всіх, загальнообов’язковий, постійний закон і поділ влади.

Обстоюючи режим законності, Локк наполягав на положенні: хто б не мав верховну владу, йому необхідно «правити згідно встановленим постій­ним законом, проголошеним народом і відомим йому, а не шляхом імпрові­зованих указів». При цьому закони повинні виконуватися. Така позиція Лок- ка передбачала ідею «правової держави».

Реалізація «головної і великої мети» неодмінно вимагає, за Локком, щоб публічно-владні повноваження держави були чітко розмежовані і поділені між різними органами. Вища (але не абсолютна) влада належить законодав- чому(представницькому) органу, що обирається народом і відповідальний перед ним. До цієї влади Локк відносив і діяльність суддів (відповідно до ан­глійського права, одним з його джерел є судова практика). Законодавчий ор­ган не повинен довго засідати, інакше виникає спокуса створити вигідні для себе закони. Виділяє Локк і федеративну владу, яка відає правом війни і ми­ру, правом брати участь у коаліціях і союзах, так само як і правом вести справи з усіма особами і об'єднаннями поза межами державу.

Виконавча влада (уряд на чолі з монархом) не має права видавати зако­ни. Монарх може розпустити парламент, накласти вето, має право законода­вчої ініціативи, але не має права перешкоджати скликанню парламенту, що є підставою до його зміни. На думку Локка, першим і основним позитивним законом усіх держав є встановлення законодавчої влади; так само першим і основним природним законом, якому повинна підкорятися сама законодавча влада, є збереження суспільства і кожного члена суспільства.

Будь-яка форма державної влади, за Локком, повинна визначатися су­спільним договором і мати належну «структуру правління». Розуміючи, що ідеальних форм не буває, він вважав, що завжди можлива поява деспотичної влади і тоді народне повстання буде цілком правомірним.

Вчення Локка суттєво вплинуло на наступний розвиток політичної ідео­логії. Найбільше поширення мали його ідеї щодо природних невідчужуваних прав людини, поділу влади, приватної власності, заснованої на праці. Локк вважається одним із засновників лібералізму, першим серед теоретиків пар­ламентаризму і правової держави.

Політико-правова думка в роки перших буржуазних революцій форму­валася зусиллями багатьох мислителів, важливе місце серед яких посідають Томас Гоббс і Джон Локк, головним підсумком їх діяльності стало форму­вання теорії природного права, обґрунтування загальної правової рівності людей, введення в політико-правову теорію ідеї договірного походження держави, переліку природних прав і свобод людини, різних гарантій політич­ної свободи громадян.

Контрольні завдання

1. Які політичні вимоги висували індепенденти, левелери, дігери?

2. Яку форму правління Т.Гоббс вважав найкращою і чому?

3. Чому Т.Гоббс визначав позитивний закон, як безумовний імператив поведінки, припис робити або не робити будь-що.

4. Що таке природне право за вченням Дж. Локка?

5. В чому полягають особливості теорії мподлу влали за вченням Дж.Локка?

^[1] Джон Мільтон - англійський поет, публіцист народився в Лондоні, після закінчення Кембріджського ун­ту багато подорожував, займався самоосвітою. В період революції присвятив низку своїх творів обґрунту­ванню політичних програм індепендентів, серед яких „ Про державу королів і сановників” , „Захист англій­ського народу проти Салмазія” тощо.

^[2] Джон Лільберн англ. політичний діяч, під час громадянської війни проходив службу під командуванням Кромвеля в збройних силах парламентської армії. В своїх памфлетах і петиціях висловлював ідеї левелерів. Після судового переслідування, емігрував до Ірландії, де продовжив свою публіцистичну діяльність з кри­тикою непослідовності дій Кромвеля. Найвідомішими його памфлетами були: „Захист природженого права Англії”, „Нові кайдани Англії”, тощо.

^[3] Томас Гоббс (1588-1679), син священика, випускник Оксфорда, своє життя присвятив науці — філософії. Багато років Г оббс провів у Парижі, спостерігаючи за подіями англійської революції і деякий час наставляв у науках спадкоємця англійського престолу — майбутнього короля Карла II Стюарта. Однак цей факт не означає, що Гоббс дотримував монархічних поглядів. При Якові II він зазнав переслідування, його обвину­вачували в єресі й атеїзмі. До основних творів Гоббса належать трилогія під загальною назвою «Основи фі­лософії» (ч. I «Про тіло» (1655), ч. II «Про людину» (1658), ч. III «Про громадянина» (1641)) і «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» (1651).

^[4] Локк Джон (1632-1704) народився в родині адвоката, закінчив Оксфорд, викладав грецьку мову. Особливий інтерес проявив до медицини, і зрештою написав трактат «Про медичне мистецтво». З 1672 р. Локк — домашній лікар, вихователь дітей, секретар і близький друг лідера партії вігів лор­да Купера, графа Шефтсбері. Подорожував по Європі і повернувшись до Англії після «Славної революції» 1689 р. написав кілька праць: «Досвід про людське розуміння», «Два трактати про пра­вління», «Послання про віротерпимість»; «Думки про виховання», та інші.