§ 3. Політико-правові проблеми в літописах Київської Русі

Важливим джерелом наших знань про Русь є літописи. Серед них на­самперед виділяється така значна історична і політична пам'ятка, як “По­вість временних літ”, створена у 1113 - 1117 рр. Її автором, принаймні, першої редакції, вважається києво-печерський чернець Нестор (бл. 1056 - 1121 рр.). Які політико-правові проблеми зафіксовані в літопису?

1)   Насамперед, він дає розгорнуту відповідь на питання про походжен­ня руської держави - “Звідкіль є, пішла Руська земля і хто перший поча в ній княжити”. Якщо історію людства Нестор викладає відповідно до Біблії, то історію Русі - з відомостей про розселення слов'ян і зародження держав­ності. Літописець спростовує візантійську концепцію про виникнення Київ­ської держави в результаті хрещення Русі під впливом Візантії. Він приво­дить відомості про походження перших київських князів з полян, їх перші походи на Царьград (Константинополь). Хроніка історичних подій на Русі в “Повісті” пов'язана з історією європейських країн і підтверджує: “народ ру­ський” - не без роду і племені, має свою історію, якою може пишатися.

2)    У центрі “Повісті” - драматична історія вітчизняного державо­творення, утвердження їх династичної влади. Критеріями оцінки політичної діяльності київських і удільних князів у літописі виступають її результати, наслідки для держави і народу. Автор прагне до об’єктивності, уникає ідеа­лізації навіть Володимира-хрестителя Русі. Князь до свого хрещення “був ненаситний у блуді”, “мав кілька дружин” і сотні наложниць, але потім змі­нився і жив “у страху божим”. Не замовчує він і політичні помилки князів, у т.ч. Ярослава Мудрого, Ярославичів, що мали фатальні наслідки для єдності держави.

3)    У християнському дусі Нестор-літописець трактує природу влади, права. “.Бог дає владу кому хоче, постановляє царя і князя Всевишній то­му, кому хоче дати. Коли яку землю уподобає Бог, то ставить їй царя і князя праведного, котрий любить суд і правду, і право заводить через суддю, що править суд. Коли ж правдиві князі на землі, то багато гріхів прощається зе­млі тій, а коли злі і лукаві бувають, то ще більше зло наводить Бог на землю ту, оскільки є главою землі тієї”. Як і для Іларіона, ідеалом для Нестора є со­юз, співпраця між світською і духовною владою. Зразком такої співпраці для нього теж виступає Володимир Великий, завдяки співробітництву з цер­квою діяв “по правді” і Ярослав Мудрий. За Нестором, у добрих справах ки­ївських князів їх радником виступає сам Бог.

4)   Літопис проливає світло на правові звичаї, державні традиції Ки­ївської Русі. У “Повісті” знаходимо відомості, зокрема, про дотримання тра­диції в час небезпеки скликати віче - орган прямого народоправства.. Так, ві­че запросило Мономаха на престол. Воно ж могло наділити князя надзвичай­ними повноваженнями, прийняти (затвердити) рішення щодо ополчення, по­датків, посадових осіб і т.п. У всіх важливих питаннях великий князь “тримав раду з бояри”, забезпечував єдність держави.

5)    Історія - арена постійної боротьби добра і зла. Як історик, Нестор- літописець добре розуміє політичне значення історичних уроків, їх повча­льний характер. Так, на прикладі братовбивчої політики Святополка він ілю­струє її наслідки для держави і самого князя, що закінчив своє “зле життя” між Чеською і Лядською землею. “Се Боз явив на показ князям Руським, - підкреслюється в літописі. - Нехай хто таке сотворить, знають про це, і вони, коли зроблять подібне зле братовбивство, таке ж приймуть покарання, але бі­льше цього, тому що вже знають, що було”. Такі уроки застерігали від між­усобиць. Але вирішального значення для політичного виховання київських князів автор літопису надає позитивному досвіду їх попередників. Він ви­хваляє Володимира, Я.Мудрого за масштабне містобудування, будівництво церков і монастирів, за любов до книг і знань. Тут - цілий гімн книгам і знанням. “Велика-бо користь буває людині від науки книжної, - пристрасно проповідує Нестор, - тому що книги вказують нам і вчать нас, як йти шляхом покаяння, і мудрість, і стриманість добуваємо зі слів книжних. Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, це джерела мудрості. Книги - бездон­на глибина, ми ними в журбі утішаємося, вони - вузда для тіла і душі”. Як бачимо, літописець добре розумів роль освіти, знань для людини і держави.