§ 2. Право

Основним джерелом феодального права Франції були місцеві пра­вові звичаї (кутюми) окремих общин, сеньйорій, територій. Найбіль­шого поширення це джерело права одержало на півночі Франції. Звичаї мали характер неписаного права. Їхній авторитет ґрунтувався на традиції та соціальному компромісі, обов’язкова сила підтримува­лася судовими рішеннями. Відповідно кутюми відзначалися строкатіс­тю, заплутаністю. З ХІІ століття вони стали записуватися королівськи­ми суддями та легістами для практичного застосування в судах (Кутю- ми Тулузи, Давній кутюм Бретані, Великий кутюм Франції). У XV сто­літті паризький парламент уклав єдиний збірник кутюмів. Їх було санкціоновано королівською владою. Найбільш відомі Кутюми Бовезі (1283 рік), створені королівським бальї Філіппом де Бомануаром. Ку- тюми відбивають маноріальне право (регулювало співвідношення між залежними селянами та феодалами), міські звичаї, правила судочин­ства. У Кутюмах Бовезі містився опис видів селянських утримувань та особистої кріпосної залежності. Віланське (селянське) утримування зумовлювалося натуральним оброком (шампар) або грошовими ви­платами (чинш). Особиста кріпосна залежність мала спадковий харак­тер. Розділ стосовно прав міської комуни фіксував, що місто може стати комуною тільки на підставі королівської хартії. При цьому права комун не повинні обмежувати права церкви та дворянства. Встанов­лювалося право контролю сеньйора над міським самоврядуванням. Кутюми Бовезі закріплювали суд рівних. Формулювалося положення щодо своєрідної «презумпції невинності»: злочинець не може бути покараний смертю до того часу, доки його злочин не доведено. Кутю- ми Бовезі визначали роль адвокатів у судовому суперництві. Вони допомагали тим, хто вступив у тяжбу, користуватися правовими зви­чаями, визначали інтереси сторін у суді.

На півдні Франції досить важливим джерелом права стає римське право у викладі французьких правників. Це було пов’язано з рецепцією римського права у середньовічній Європі. Римське право не застосо­вувалося у судовій практиці, але королі часто посилалися на римські формули. Досягнення французьких глосаторів використовувалися для юридичного оформлення верховенства королівської влади. На початку XIV століття римське право було визнане різновидом писаного звичаю на півдні Франції.

Важливими джерелом стало канонічне право. Найбільшого поширен­ня воно набуло у ХІІ-ХІІІ століттях у практиці церковних трибуналів. З посиленням королівської влади сфера дії канонічного права зменшуєть­ся: у середині XVI століття з церковної юрисдикції вилучаються справи стосовно світських осіб. Норми канонічного права стали застосовуватися в королівських судах тільки після їх офіційного схвалення королем.

Значним джерелом феодального права стало міське право. Воно регламентувало права-привілеї городян (право на недоторканність особи та житла, право на майно, правосуддя), торговельну та ремісни­чу діяльність. З ХІІ століття норми торговельного і морського права починають записуватися та систематизуватися (Реєстр торговельних і морських узвичаєнь).

Королівське законодавство у Франції оформлюється рано. Вперше королівські ордонанси було кодифіковано у 1587 році - Кодекс Генри- ха ІІІ. На порубіжжі XVII-XVIII століть королівськими законами здійснюється кодифікація правових норм у сфері карного, процесуаль­ного, торговельного, морського, спадкового права.