Глава 3 Хетська держава - § 3. Державний устрій стародавніх хетів PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

§ 3. Державний устрій стародавніх хетів

Хетську державу можна ідентифікувати як ранній варіант тео­кратичної монархії, в якій бюрократичну систему управління вінчала сакралізована царська влада. Держава хеттів, яка включала багато завойованих міст і територій, мала складну адміністративну структуру. Деякі міста та області підкорялися безпосередньо царю і цариці, існували дрібні васальні царства, в яких зазвичай правили царевичі, а також області, виділені в управління великим сановникам. Управ­ління здійснювалося через багатьох посадових осіб, які стояли при дворі: «синів палацу», «зброєносців золотого спису», «людей жезлу», «доглядачів над тисячею», «стольників» та ін. Палац обслуговували численні «кухарі», «пекарі», «доїльники», «шкіряники», «чашники», «швеці», «виробники царських бойових колісниць» тощо. Вони на­зивалися «рабами царя», хоча практично за своїм правовим статусом рабами не були. Всі вони вели самостійні господарства на отриманих за службу ділянках землі (аналогічні стародавнім вавилонським «ілку»).

Для розуміння природи царської влади у Хетській державі необ­хідно враховувати дві обставини, загальні для генези державної влади у будь-якому стародавньому суспільстві.

1.  У стародавньому суспільстві всі соціальні функції, у тому числі публічна влада та право, з самого початку глибоко сакралізовані. Цар­ська влада або влада вождів, рексів, базилевсів мала своїм історичним зародком владу «священних царів». Носій сакральної публічної влади відповідав за плодотворність магічних обрядів, які супроводжували все життя стародавнього суспільства. «Священний цар» саме тому, що був обдарований магічною силою, відповідав за родючість полів і худоби, успішність будь-якого роду будівельних робіт. Через це він відповідав і за правосуддя, яке у стародавні часи було частиною са­крального життя суспільства. Якщо «священний цар» «погано, недо­статньо щиро віддавав суспільству свою магічну силу, він міг попла­титися життям, що нерідко і траплялося»[2]. Тому в усіх стародавніх суспільствах «державна» влада, незалежно від того, відходила вона до влади спадкових царів чи до влади виборних базилевсів, обов’язково поєднувалася із владою верховного жерця. Колишній вождь племені, поєднуючи у своїй особі владу воєначальника, первосвященника та розпорядника державних робіт, ставав головою держави-деспотії, а в умовах сакралізованої свідомості - земним втіленням божества.

2.  Оскільки становлення «державної» публічної влади, у тому чис­лі царської, органічно виростає з інститутів родової організації, царська влада тривалий час сусідить із органами суспільної влади.

Таким органом у Хетській державі був панкус («збори», «натовп»). Він спочатку був сходкою всієї родової общини. У Стародавньому царстві до складу панкусу входили вищі сановники, родичі та свої люди царя, а також воїни. Панкус мав широкі повноваження: затверджував спадкоємця престолу, мав право судити вищих посадових осіб - пред­ставників царського роду та самого царя у разі вбивства ним своїх родичів. За царя Телепіну (1525-1500 роки до н. е.) було ухвалено закон, за яким сам цар відповідав головою за вбивство брата чи сестри (це було викликано тим, що правлінню Телепіну передували численні смути, двірські перевороти та вбивства членів царського роду). У міру зміцнення царської влади значення панкусу падало, і в період Нового царства він згадується тільки як суто обрядовий орган. На зміну пан- кусу із часом приходить тулія - царська рада, яка складалася з най­ближчого оточення царя.

Цар (хассу) мав титул табарна, який відрізняв його від інших більш дрібних царків. У листуванні він називає себе «Моя Величність», «Моє Сонце». Цариця носила титул тавананна, якщо вона була матір’ю спад­коємця престолу або самого царя. Вважалося, що після «земної» смерті цар ставав богом, тому про смерть царя говорили: «Він став богом».

Голова Хетської держави, як і всі царі Стародавнього Сходу, ви­конував важливі економічні, правові, військові та культово-релігійні функції. Остання була найбільш універсальною опорою влади, бо цар- намісник бога Грози та його земне втілення були священним симво­лом. Періодичне «оновлення» магічної сили царя - необхідна умова родючості полів, плідності худоби і взагалі добробуту суспільства. У багатьох стародавніх суспільствах засобом такого оновлення були періодичні ритуальні вбивства царів, а пізніше - їх «заступників»[3]. Співправительницею царя була цариця, яка у хетському суспільстві обіймала високе становище. Хетські цариці мали свої двори зі штатом придворних, персональні маєтки, отримували спеціальну данину, мог­ли самостійно вести судові справи, разом із царями брали участь у вирішенні багатьох державних питань.