РОЗДІЛ V. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ ТЕМА 16. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ - Страница 5

Posted in Хозяйственное право - О.М. Вінник Господарське право України

Рейтинг пользователей: / 3
ХудшийЛучший 

5. Форми господарсько-правової відповідальності

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової відповідальності. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій, яка дається в навчальному посібнику "Господарське право: Практикум"1, формами господарсько-правової відповідальності є:

· відшкодування збитків;

· сплата неустойки;

· конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;

· господарсько-адміністративні штрафи;

· оперативно-господарські санкції;

· планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

· господарсько-організаційні санкції.

У Господарському кодексі України законодавець закріпив лише 4 форми господарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому різновидами останніх відповідно до ч. 1 ст. 238 ПІ є санкції майнового характеру (вилучення майна/прибутку, що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організаційного характеру (зупинення дії або анулюванні ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.) Крім того, перелік адміністративно-господарських санкцій, передбачених ч. 2 ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності, зазначених у вищенаведеній доктринальній класифікації.

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як Господарським кодексом України (статті 224-229), так і Цивільним кодексом (статті 623-624, глава 82), численними законами, які регулюють договірні ("Про концесії", "Про фінансовий лізинг" та ін.) і позадоговірні відносини ("Про захист від недобросовісної конкуренції").

Достоїнства і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:

достоїнства: є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;

недоліки: складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності: а) важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значінні проміжок часу; до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконалими); 6) необхідно довести наявність усіх елементів об'єктивної сторони складу правопорушення (протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками), а також вину порушника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли вій намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Склад збитків визначається статтями 224-225 Господарського кодексу України. Це:

1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), та який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом:

а) заборони стягувати певну складову збитків (виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт зобов'язаний відшкодувати замовнику реальні збитки у межах ціни робіт, в яких виявлено недоліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуванню в межах загальної ціни робіт за договором; упущена вигода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом - ч. 2 ст. 900 ЦК);

б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом (відповідно до ст. 352 Кодексу торговельного мореплавства відповідальність судновласника за його договірними зобов'язаннями обмежується щодо будь-яких вимог встановленою цим кодексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна.

При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру:

а) у разі задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків;

6) у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій) сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання, проте досі такий документ Урядом не розроблений. Проте через відсутність відповідного документа Уряду може застосовуватися схвалена 21 грудня 1990 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), яка завдана порушенням господарських договорів. Разом з тим слід наголосити, що ця методика є застарілою, оскільки була розрахована на умови господарювання за планово-розподільчої економіки.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 ГК та ЦК (статті 543-544).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

ГК встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань (ст. 229), передбачаючи, що:

1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог;

2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом;

3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-позовному порядку. Штрафні санкції (неустойка)

Назва наступної форми відповідальності не уніфікована, оскільки законодавець по-різному її визначає:

неустойка в широкому розумінні - традиційне визначення, що застосовувалося старим ЦК УРСР (статті 179-180, 204) і передбачається новим Цивільним кодексом України (статті 549-552,624);

штрафні санкції (поняття, що використовується в господарсько-правовій літературі, в Господарському кодексі (статті 230-234) і включає неустойку у вузькому розумінні, неустойку-штраф, неустойку-пеню.

Аналіз згаданих положень ГК і ЦК дозволяє зробити висновок про змістовну ідентичність понять неустойки за Цивільним кодексом і штрафних санкцій за Господарським кодексом.

Штрафні санкції (неустойка) - це визначена законом або договором грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним господарських зобов'язань, що грунтуються зазвичай на договірних засадах.

Позитиви і негативи штрафних санкцій (неустойки):

позитиви: швидкість (скорочений строк позовної давності - 6 місяців) та зручність застосування (застосовується незалежно від наявності збитків); негативи: обмежена сфера застосування - лише договірні відносини. Види неустойки (штрафних санкцій):

за юридичними підставами: законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), законно-договірна (передбачається в законі, її розмір коригується договором у межах, не заборонених законом);

за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки - в частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки). Цивільним кодексом передбачається штрафна неустойка, якщо інше не передбачено законом і договором (ч. 2 ст. 552). Разом з тим Господарський кодекс закріплює традиційне (таке, що передбачалося ще в ЦК УРСР і широко застосовується в зарубіжному законодавстві) положення, відповідно до якого загальним правилом є застосування залікової неустойки, якщо інше не передбачено законом або договором (ст. 232).

Форми неустойки (штрафних санкцій):

в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання незалежного від строку прострочення (наприклад, 20% вартості поставленої продукції, що не відповідає вимогам щодо її якості);

в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення);

в твердій сумі (застосовується рідко в зв'язку з інфляційними процесами в економіці);

в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).