§ 1. Поняття та види інноваційної діяльності

Основним фундаментальним принципом економічного процвітан­ня будь-якого виробничого підприємства і країни в цілому є постійне здійснення інноваційної діяльності і створення об'єктів промислової власності — основи випуску нової конкурентоздатної продукції, впро­вадження нової конкурентоздатної технології, що забезпечують одер­жання надприбутку.

Згідно зі ст. 325 ГК України, інноваційною діяльністю у сфері господа­рювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійс­нюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності ви­трат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Особливість інноваційної діяльності полягає в тому, що вона є діяльністю підвищеного ризику порівняно зі звичайним підприєм­ництвом (що також здійснюється на власний ризик). Цей підвищений ризик зумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю одержання як позитивного, так і негативного ре­зультату. Саме тому інноваційна діяльність (інноваційне підприєм­ництво) в розвинутих країнах має більш точну назву — вінчурний (ри-зиковий) бізнес. Таким чином, інноваційна діяльність спрямована на вкладення інвестицій у створення і використання промислової, інтелек­туальної власності, науково-технічної продукції з метою одержання прибутку чи соціального ефекту, що відрізняється підвищеним ризиком у досягненні її результатів і реалізується в таких формах:

державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарю­вання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфе­ри та інших невиробничих сфер;

іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями (ст. 326 ГКУкраїни).

Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяль­ності, регулюються такими нормативними актами: ГК і ЦК України, законами України «Про інноваційну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу» та ін.

Інноваційна діяльність, згідно зі ст. З Закону України «Про інвес­тиційну діяльність», — це одна із форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного про­гресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на ство­рення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробку, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

технічне переозброєння, реконструкцію, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення (ст. 327 ГК України).

 

§ 2. Об'єкти та суб'єкти інноваційної діяльності

 

Об'єктами інноваційної діяльності відповідно до Закону «Про інно­ваційну діяльність» є:

інноваційні програми і проекти. (Інноваційний проект — це комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.);

нові знання та інтелектуальні продукти;

виробниче обладнання та процеси;

інфраструктура виробництва і підприємництва;

організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

товарна продукція;

механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Розглянемо деякі з указаних об'єктів інноваційної діяльності, а саме — інноваційний проект. Ним визнається проект, яким передбачаються роз­робка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інно­ваційної продукції, що відповідають вимогам закону. При цьому держав­на підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

Державна реєстрація інноваційного проекту здійснюється за іні­ціативою суб'єкта інноваційної діяльності у порядку, визначеному Кабіне­том Міністрів України. Державну реєстрацію інноваційних проектів здійснює, за поданням суб'єктів інноваційної діяльності, спеціально упов­новажений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів.

Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інно­ваційних проектів є його кваліфікування. Для кваліфікування інно­ваційних проектів спеціально уповноважений центральний орган вико­навчої влади у сфері інноваційної діяльності визначає окремий підрозділ (надалі — Установа), який може мати регіональні відділення в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Установа для кваліфікування інноваційних проектів організує про­ведення експертизи прийнятих до розгляду проектів. Експертиза при кваліфікуванні інноваційних проектів виконується за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності, які заявляють проекти на державну реєстрацію, відповідно до Закону «Про наукову і науково-технічну ек­спертизу». Якщо проекти визнані за результатами експертизи інно­ваційними, то вони заносяться спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності до Держав­ного реєстру інноваційних проектів. Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України, визнаються Установою пріоритетними інноваційними проек­тами (ст. 13 Закону «Про інноваційну діяльність»).

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності видає суб'єкту інноваційної діяльності свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту. Форма свідоцтва затверджується Кабінетом Міністрів України. Таке свідоцтво є чинним протягом трьох років від дати його видачі. Після завершення цього строку державна реєстрація інноваційного проекту і відповідний запис у Державному реєстрі інноваційних проектів анулюються.

Інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного про­екту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі — інформаційної) чи продукції з виготов­ленням експериментального зразка чи дослідної партії.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юри­дичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інно­ваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст. 5 Закону України «Про інноваційну діяльність»).

Інноваційним підприємством визнається підприємство (об'єднан­ня підприємств) будь-якої форми власності, якщо понад 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція (ст. 16 За­кону України «Про інноваційну діяльність).

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інно­ваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

Технологічний парк — це велика технопаркова структура, яка являє собою науково-виробничий територіальний комплекс.

Технополіс — це цілісна науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста.

Регіон науки і технологій охоплює значну територію, межі якої мо­жуть збігатися з межами цілого адміністративного району.

Статус підприємства як інноваційного дає йому право на пільги, визначені відповідними нормативними актами.

Держава гарантує суб'єктам інноваційної діяльності: підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію еко­номічної та соціальної політики держави; підтримку створення та роз­витку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності; охорону та за­хист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності; вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інно­ваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім ви­падків, передбачених законом; підтримку щодо підготовки, перепідго­товки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інно­ваційної діяльності (ст. 329 ГК України).

Разом з цим, держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю су­б'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її від­повідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам.

 

§ 3. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції

 

Створення об'єктів інноваційної діяльності може бути забезпечено договорами на виконання науково-дослідних, дослідно-конструктор­ських і технологічних робіт або договорами на створення і передачу на­уково-технічної продукції.

Згідно зч. 1 ст. 331 ГК України, за договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі — НДДКР), а замов­ник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструктор­ських і технологічних робіт передбачають як кінцеву мету виконання робіт і передачу їх результатів виконавцем замовнику. Договір може охоплюва­ти як увесь цикл дослідних робіт, так і окремі їх етапи, в тому числі подальше технічне супроводження (обслуговування). У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її пере­дачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Форма договору на проведення НДДКР є письмовою із зазначенням таких істотних умов: предмет договору та його зміст; строк виконання робіт; прийняття та оплата робіт; відповідальність сторін тощо, що ма­ють низку особливостей, притаманних саме цьому договору.

До предмета договору на створення науково-технічної продукції на­лежать як науковий, так і науково-прикладний результати, що становлять два самостійних види діяльності: наукову та науково-технічну. Тому до­говором на проведення НДДКР охоплюється укладення двох відносно самостійних договорів: 1) договір на виконання науково-дослідної робо­ти; 2) договір на виконання дослідно-конструкторської роботи.

Строк дії договору встановлюється, виходячи з обсягу та складності робіт.

Ціна договору визначається за згодою сторін на підставі коштори­су, враховуючи також винагороду виконавця за виконану роботу.

Права та обов'язки сторін становлять зміст договору. Згідно зі ст. 897 ЦК України, виконавець за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт зобов'язаний:

1)    виконати роботи відповідно до погодженої із замовником програ­ми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовни­кові результат у строк, встановлений договором;

2) дотримуватися вимог, пов'язаних з охороною прав інтелектуаль­ної власності;

3) утримуватися від публікації без згоди замовника науково-техніч­них результатів, одержаних при виконанні робіт;

4) вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт резуль­татів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це замовника;

5)    своїми силами та за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки в технічній документації, які можуть спричинити відступи від
техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника або в договорі;

6) негайно інформувати замовника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу.

У свою чергу, замовник зобов'язаний: видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт; передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформацію; прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Особливістю цих договорів, що відрізняє їх від звичайного догово­ру підряду, є обов'язок замовника оплатити виконані роботи і в тому разі, коли в ході їхнього виконання з'ясується неможливість одержан­ня позитивних результатів внаслідок обставин, незалежних від виконав­ця. Це пояснюється творчим, пошуковим характером дослідних робіт, непередбачуваністю їх результатів.

Оскільки вищезазначені роботи становлять комерційну зацікав­леність, а результати підлягають правовій охороні, сторони повинні включати до договору умови про зберігання конфіденційних відомо­стей. Окрім того, сторони повинні в договорі визначити права щодо результатів робіт —об'єктів інтелектуальної власності.

Замовник, відповідно до ст. 896 ЦК України, має право використо­вувати передані йому результати робіт в межах і на умовах, встановле­них договором, а виконавець — використати одержаний ним результат робіт і для себе, якщо інше не встановлено договором, а також може передати результати робіт іншим особам.

Відповідальність сторін за невиконання умов договору покладається здебільшого на виконавця, якщо він не доведе, що порушення договору сталося не з його вини. Уразі завдання шкоди замовнику через невиконан­ня умов договору виконавець зобов'язаний відшкодувати реальні збитки в межах ціни робіт, у яких виявлено недоліки (тобто упущена вигода підля­гає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом).