§ 1. Загальні положення

Перевезення вантажів здійснюють транспортом (від латинського transportare — переносити, переміщувати, перевозити). Поняття «транспорт» знайшло своє закріплення в Законі України від 10 листопада 1994 року «Про транспорт»¹.

Згідно зі ст. 1 цього Закону, транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва.

Перевезення вантажів та пошти, надання інших транспортних по­слуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізни­цями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіа­ційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це перед­бачено їхніми статутами. Комплекс транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних із відправленням і отриманням вантажів, надається експе­диторськими організаціями в порядку, встановленому законодавством.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання по­слуг на основі державних замовлень і договорів на перевезення вантажів з урахуванням економічної ефективності провізних та переробних мож­ливостей транспорту.

Державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту і зв'язку України, органи місцевого самоуправління та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Основними засобами державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють перевезення вантажів, є ліцензуван­ня, сертифікація і стандартизація, регулювання цін і тарифів.

Залежно від фізичних властей транспортного засобу, за допомогою якого здійснюється переміщення вантажів у просторі (залізниці, авто­мобільні дороги, водні шляхи, повітряні шляхи, трубопроводи), транс­порт поділяють на: вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Залежно від сфери перевезень у суспільному виробництві транспорт поділяється на: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий; залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про транспорт», вони разом із шляхами сполучення загального користування утворюють єдину транспортну систему України.

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспіль­ного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраст­руктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспор­тування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

§ 2. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності

 

Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопро­водами.

Перевезення вантажів поділяється на:

а) внутрішні перевезення — перевезення вантажів у внутрішньому сполученні між пунктами відправлення та призначення, розташовани­ми в Україні;

б) міжнародні перевезення. Міжнародні перевезення здійснюють­ся у прямому міжнародному сполученні та в непрямому міжнародному
сполученні.

Класифікація перевезень здійснюється також залежно від кількості видів транспорту. Розрізняють місцеві перевезення, у прямому сполу­ченні і прямі змішані перевезення. Місцевими називають перевезення, в яких бере участь один вид транспорту і в межах однієї адміністратив­но-територіальної одиниці.

У прямому сполученні перевезення вантажу здійснюється одним транспортним засобом без перевантаження на інший; у прямому зміша­ному сполученні — кількома видами транспорту за одним транспорт­ним документом.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови переве­зення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин) визначаються міжнародними договорами, Господарським кодексом України, законами України, транспортними кодексами, транспортними статутами, правила­ми перевезень вантажів та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, ванта­жовідправники та вантажоодержувачі.

Особливості правового статусу вантажного перевізника залежать від виду транспорту.

Правовий статус перевізника автомобільним вантажним транспор­том визначений Законом України від 5 квітня 2001 року «Про авто­мобільний транспорт»¹. Згідно зі ст. 59 цього Закону, вантажним пе­ревізником є суб'єкт господарської діяльності (юридична чи фізична особа), який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послуги за договором про перевезення вантажу автомобільним транс­портом загального користування, що використовується ним на закон­них підставах. Вантажні перевізники на внутрішніх перевезеннях здійснюють також комплекс допоміжних операцій.

Правила внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспор­том затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Автомобільні транспортні засоби, що використовуються для надан­ня послуг з перевезення вантажів, повинні мати ліцензійну картку.

Правовий статус перевізника залізничним вантажним транспортом визначений Законом України від 4 липня 1996 року «Про залізничний транспорт»², Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року³, «Ліцензійними умо­вами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з пе­ревезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом», затвердже­ними Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 8 червня 2001 року № 85/363.

Вантажним перевізником залізничним транспортом є залізниця. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт», залізниця є статутним територіально-галузевим об'єднанням, до складу якого вхо­дять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у певному регіоні транспортної мережі. На сьогоднішній день встановлено шість регіонів транспортної мережі, в яких здійсню­ють свою діяльність залізниці: Південна, Південно-Західна, Львівська, Донецька, Одеська, Придніпровська.

Особливості правового статусу перевізника морським вантажним транс­портом визначені Кодексом торговельного мореплавства України. Морським та водним перевізником є судновласник. Судновласником, відповідно до ст. 20 Кодексу торговельного мореплавства, є юридична або фізична осо­ба, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона влас­ником судна, чи використовує його на інших законних підставах.

Правовий статус перевізника авіаційним вантажним транспортом — повітряного перевізника визначається Повітряним кодексом України.

Згідно зі ст. 59 Повітряного кодексу України, повітряним перевізни­ком визнається будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки.

Особливості правового статусу перевізника трубопровідним транс­портом визначається Законом України «Про трубопровідний транс­порт» та іншими нормативними актами України. Трубопровідний транс­порт поділяється на два види: магістральні трубопроводи та промислові.

Магістральний трубопровід — технологічний комплекс, що функ­ціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним про­цесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування спо­живачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з дер­жавними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;

Промислові трубопроводи — це всі інші немагістральні трубопро­води в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні системи.