Глава 15. Ціни і ціноутворення в системі господарювання
§ 1. Ціни в ринковій економіці
Державного впливу в умовах переходу до ринку потребують різноманітні процеси, що відбуваються в економіці, в тому числі і ціноутворення. В ринковій економіці ціна є найпоширенішою категорією, тобто ціну мають усі види продукції, робіт та послуг. За допомогою цін визначаються різноманітні показники й вимірюються економічні величини: обсяги виробництва і споживання, основні і оборотні фонди та інші ресурси. Ціна, за Господарським кодексом, є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання (ст. 189).
Ціна являє собою одну з найскладніших економічних категорій. Вона є грошовим вираженням вартості, тобто визначенням за допомогою грошей субстанції ціни. У ринковій економіці ціна є загальним регулятором процесу суспільного виробництва, вплив якого на діяльність суб'єктів господарювання доповнюється іншими регуляторами, що застосовуються державою (податками, дотаціями, валютним курсом іт. ін.)
Що ж лежить в основі ринкових цін і відтак в основі мінових пропорцій в обміні товарів? Історія розвитку ринкової економіки і економічної науки позначилася багатьма теоріями вартості й ціни1. Найвідомішими з них є, насамперед, теорія трудової вартості, розроблена фундаторами класичної політичної економіки, англійськими економістами В. Петті, А. Сміттом та Д. Рікардо і завершена в працях К. Маркса. Вона виходить з того, що субстанція і величина вартості як основи мінової вартості та ціни визначається затратами праці на виробництво товарів.
Приблизно одночасно з теорією трудової вартості виникла і теорія витрат виробництва, яка визначає їх як основу мінової вартості і цін (висунута представником французької класичної політекономії Ф. Кене). Оскільки, однак, величина витрат виробництва, у свою чергу, залежить від цін на окремі види витрат (палива, сировини, матеріалів, робочої сили), то використання витрат як основи цін означає, по суті, пояснення цін на продукцію цінами на елементи витрат.
Серед перших теорій вартості також набула поширення так звана теорія трьох факторів виробництва. Ця теорія пояснювала формування вартості в процесі виробництва впливом сукупності витрат його трьох основних факторів: труда, капіталу (в розумінні засобів виробництва) і землі (як головного природного фактору). Ця теорія вперше була обґрунтована в працях французьких економістів Ж.-Б. Сея і Ф. Бастіа.
Наприкінці XIX століття набули розвитку теорії вартості, які у визначенні величини вартості наголошували на потребі, — так звані теорії граничної корисності. Вони були обґрунтовані представниками австрійської, англійської та швейцарської шкіл. Спільними рисами цих теорій було те, що в процесі ринкової взаємодії попиту і пропозиції, яка визначає рівень ринкових цін, вирішального значення надавалося попиту. Вартість розглядалась як суб'єктивна категорія, наслідок оцінки індивідуумом споживчих благ залежно від інтенсивності потреб і рідкості блага.
Близькими до цих теорій є теорії вартості, які визначають вартість, а також ціну самим лише коливанням попиту і пропозиції. Слабкістю теорій попиту і пропозиції є те, що вони не дають відповіді на запитання, чим визначаються ціни в разі збігу попиту і пропозиції, а також не враховують того факту, що і попит та пропозиція залежать від цін товарів.
Найбільший вплив на сучасні теорії вартості і цін має неокласична теорія англійського економіста кінця XIX — початку XX століття А. Маршала, яка поєднувала теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва і теорії граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і рухові цін.
У сучасних теоріях ціноутворення панівне становище належить викладеному А. Маршалом підходу, згідно з яким теорія вартості вже не посідає центрального місця, як це було до XX століття. На передній план вийшла теорія ціни, яка комплексно вивчає вплив різноманітних факторів, що утворюють ціну. Вони впливають на ціни завдяки зміні попиту і пропозиції на ринках як товарів, так і факторів виробництва. Рух цін, згідно з нею, в сучасному виробництві являє собою наслідок дії складного комплексу факторів: руху ефективної праці і виробництва, стану грошового обігу, платіжного балансу і державних фінансів, характеру державного регулювання тощо.
Короткий огляд теорій ціноутворення ілюструє складність, неоднозначність процесів, що в умовах ринку призводять до формування цін. Цим пояснюється і складність процесу переходу від адміністративного установлення цін за адміністративно-планово-командної системи до ринкового ціноутворення. Звільнення цін від адміністративного регулювання, їх лібералізація є невід'ємною передумовою введення ринкового механізму в економіці.
Визначаючи шлях, або «модель», переходу України до ринкової економіки, Верховна Рада схвалила концепцію1, в якій з трьох основних видів моделей, вироблених світовим досвідом, — еволюційної, «шокової терапії» та жорсткого регулювання, зупинилася на еволюційній, але обставини як внутрішнього, так і особливо зовнішнього порядку спонукали до застосування шокової терапії, за якої здійснюється швидкий радикальний перехід від адміністративно-розподільної системи до ринкової, до вільного ціноутворення, яке є необхідним засобом створення ринкових структур, формування незалежних товаровиробників, виникнення ринкової конкуренції.
Швидке звільнення цін призвело, як відомо, до інфляції і навіть гіперінфляції — неприємних супутників «шокової терапії». Перебороти ці наслідки держава змогла тільки завдяки цілій низці вжитих нею заходів, в тому числі і частковому регулюванню ціноутворення. У зв'язку з цим виникли різні види цін залежно від ступеня державного втручання і прав суб'єктів господарювання в їх установленні.
§ 2. Законодавство про ціни і ціноутворення. Види цін
Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни, іншими нормативними актами.
Господарський кодекс України визначає ціни як грошове визначення вартості продукції, робіт, послуг, які реалізують суб'єкти господарювання (ст. 189). Відповідно до Закону України від 3 грудня 1990 року «Про ціни і ціноутворення»1, суб'єкти господарювання можуть використовувати в господарській діяльності вільні, державні фіксовані і регульовані ціни. Останні — це граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що посіли на ринку монопольне становище.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Вона визначається в договорі у гривнях. У зовнішньоекономічних договорах (контрактах) ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Вільні ціни застосовуються на всі види продукції, робіт, послуг, за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вони визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах — також за рішенням суб'єкта господарювання.
Державні ціни встановлюються на продукцію та послуги суб'єктів господарювання, які є природними монополістами, на імпортні товари, що придбаваються за рахунок коштів Державного бюджету. Державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.
Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами господарювання, повинні надавати їм дотацію.
Необхідність введення регульованих цін визначається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими адміністраціями.
З поглибленням ринкового реформування економіки України скорочуються види продукції, робіт і послуг, щодо яких застосовується державне регулювання цін і тарифів. Кабінет Міністрів України постановою від 21 жовтня 1994 року «Про ціноутворення в умовах реформування економіки» обмежив обсяги їх державного регулювання тільки природними та окремими штучними монополіями. Відповідно до цієї постанови ціни і тарифи встановлюють, зокрема: Мінекономіки — оптові ціни на газ та газопродукцію для виробників і постачальників за поданням Держкомнафтопрому, порядок регулювання тарифів на електричну і теплову енергію, що відпускається споживачам (крім населення) усіма енергопостачальними організаціями і підприємствами; Мінтранс за погодженням з Мінекономіки — тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги; Кабінет міністрів Автономної Республіки Крим, облвиконкоми, Севастопольський міськвиконком і Київська міська адміністрація — тарифи на теплову енергію для промислових і прирівняних до них споживачів виробництва системи Міненерго.