§ 1. Визначення та зміст корпоративних прав

Термін «корпоративні права» уперше з'явився у вітчизняному пра­вовому полі ще за часів існування СРСР, але містився він лише в дея­ких міжнародних угодах з питань уникнення подвійного оподаткуван­ня і фактично не привертав уваги науковців за відсутністю практики застосування відповідних норм (транскордонні володіння корпоративними правами не були поширені в епоху радянського ладу). Прийнят­тя в 1991 році низки основоположних законів — «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» заклало правове підґрунтя для функціонування нових типів господарських ор­ганізацій, серед яких значне місце посіли організації корпоративного типу (кооперативи, господарські товариства тощо). Із появою таких організації в науково-практичній літературі, а потім і в законодавстві поступово почав вживатися новий термін — «корпоративні права». Так, у п. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 року № 24—92 «Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених при участі державних підприємств»¹ керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних ор­ганів, органів місцевого і регіонального самоврядування дозволялось «отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоратив­них прав». У роз'ясненні Кабінету Міністрів України щодо застосуван­ня цього Декрету було зазначено, що під корпоративним правом ро­зуміють право громадян на управління суб'єктами підприємницької діяль­ності й одержання дивідендів відповідно до своєї частки майна².

Перше легальне визначення поняття «корпоративні права» було дано в спеціальних законах. У пункті 1.8. Закону «Про оподатковуван­ня прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року корпоративні права визначались як «право власності на частку (пай) в статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки ак­тивів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства». Схоже ви­значення увійшло й до Закону «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року, де в ст. 2 корпоративні права розглядались як права власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створе­ної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн.

Після внесення змін до Закону «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» (Законом України від 2 березня 2000 року зміст поняття «корпора­тивні права» було значно розширено. У чинній редакції цього Закону кор­поративні права визначаються як «право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управ­ління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а та­кож активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товари­ства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах». Відповідно до такого ви­значення , корпоративними правами можуть володіти засновники не тільки корпоративних, але й унітарних підприємств.

У 1998—2002 роках в Україні приймається серія нормативних актів, що визначають систему управління державними корпоративними пра­вами, серед яких називають частки, акції і паї, що належать державі.

Із прийняттям Господарського кодексу України вперше на законодав­чому рівні було дано загальне визначення корпоративних прав. Корпо­ративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167).

Із цього визначення випливають такі ознаки корпоративних прав:

1)  ці права можуть належати будь-якій фізичній або юридичній особі, але, згідно зч. 2 ст. 167 ГК України, законом можуть бути вста­новлені обмеження щодо володіння корпоративними правами та (або) їх здійснення;

2)  ці права зумовлюються належністю особі частки в статутному фонді (майні) господарської організації (тобто така організація повинна мати
корпоративний устрій — її статутний фонд або майно має бути поділеним на частки); при цьому така частка може становити і 100 відсотків;

3) ці права включають трійку «базових прав»:

право на управління господарською організацією;

право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної гос­подарської організації;

право на отримання активів даної господарської організації в разі її ліквідації, а також можуть включати інші права, передбачені законом або установчими документами.

По суті, поняття «корпоративні права» має подвійну правову при­роду: цим терміном охоплюються, з одного боку, права особи, що ви­пливають із участі у статутному фонді (майні) господарської організації корпоративного типу, а з другого — безпосередньо такі об'єкти прав власності, як акції, частки у статутному фонді (майні), паї. Ці об'єкти (акції, частки, паї) перебувають у цивільному обігу з обмеженнями, встановленими чинним законодавством та установчими документами і можуть розглядатись як особливі види майна. Тому про право влас­ності на корпоративні права можна вести мову певною мірою умовно.

Цікавим є питання, відносно яких господарських організацій мо­жуть виникати корпоративні права. У частині 1 ст. 167 ГК України вка­зується, що корпоративні права — це права особи, частка якої визна­чається у статутному фонді (майні) господарської організації. Із тако­го визначення випливає, що господарська організація, щодо якої можуть виникати корпоративні права, повинна мати корпоративний устрій. Господарський кодекс не містить визначення корпоративної гос­подарської організації, але розкриває поняття «корпоративне підприємство». Це підприємство, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на ос­нові об'єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підпри­ємства. У цій же статті міститься відкритий перелік корпоративних підприємств, до них належать кооперативні підприємства, підпри­ємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Таким чином, законодавець відмовляється від більш широкої за змістом концепції корпоративних прав, закладеної в подат­ковому законодавстві, і встановлює можливість володіння корпоратив­ними правами тільки щодо корпоративних господарських організацій. На­певно, такий підхід не є доцільним, бо незалежно від виду підприємства (унітарне чи корпоративне) сутність відносин, що виникають між за­сновником (учасником) та підприємством, однакова і комплекс прав, що належать засновникам унітарних та корпоративних підприємств, є одним і тим же. Єдиною різницею є наявність у корпоративних підпри­ємствах не одного, а двох чи більше власників корпоративних прав, але й ця межа фактично стирається із введенням можливості створення одноособових товариств.

Зміст корпоративних прав. У частині 1 ст. 167 ГК України наводиться перелік основних корпоративних прав, але залежно від організаційно-пра­вової форми господарської організації, відносно якої виникають корпора­тивні права, їх зміст та порядок реалізації можуть суттєво відрізнятися.

За змістом корпоративні права підрозділяються на майнові й ор­ганізаційні.

До майнових корпоративних прав можуть бути віднесені:

1.  Право на отримання певної частки прибутку (дивідендів) госпо­дарської організації. Це право за своїм характером належить до категорії
потенційних. Реалізувати його власник корпоративних прав може лише при виконанні двох умов: а) наявності в господарської організації при­бутку за результатами фінансового року; б) прийняття органом управ­ління або учасниками господарської організації рішення про розподіл
між ними частини отриманого прибутку.

Таким чином, майнове зобов'язання з виплати дивідендів у господар­ської організації виникає тільки з моменту прийняття ршення про нараху­вання та виплату дивідендів (розподіл прибутку) уповноваженим органом або учасниками господарської організації. З цього ж моменту і власники корпоративних прав набувають право вимагати виплати їм дивідендів.

2. Право на отримання активів у разі ліквідації господарської організації. Це право також належить до категорії потенційних. Для його реалізації необхідно виконання цілої низки умов: а) ухвалення рішення про ліквідацію товариства; б) дотримання встановленої законом процедури ліквідації; в) погашення господарською організацією заборгованості пе­ред усіма кредиторами; г) наявності після розрахунків із кредиторами коштів або майна, які підлягатимуть розподілу між власниками корпора­тивних прав. Порядок розподілу між учасниками майна визначається законодавством і установчими документами господарської організації. Власники привілейованих акцій в АТ і вкладники в КТ при розподілі майна товариства між учасниками мають право на першочергове одер­жання належної їм частки (ч. 5 ст. 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», ч. 3 ст. 83 Закону «Про господарські товариства»).

Аналіз ст. 135 ГК України свідчить, що належність особі корпора­тивних прав є підставою виникнення в неї організаційно-установчих пов­новажень, які в сукупності забезпечують право засновника господар­ської організації та (або) власника корпоративних прав визначати пра­вовий статус цієї організації та здійснювати стратегічне управління її господарською діяльністю.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 135 ГК України, до організаційно-установ­чих повноважень належать:

а) право визначати в установчих документах правовий статус госпо­дарської організації, а саме: мету і предмет діяльності утвореної господарської організації, структуру господарської організації, склад і компетенцію її органів управління та порядок прийняття ними рішень, закріплення майна за господарською організацією на праві влас­ності або праві господарського відання; склад і порядок використання майна, інші умови господарювання.

б) право здійснювати безпосередньо або через уповноважені органи в межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо за­снованої організації (брати участь та голосувати на загальних зборах, вно­сити пропозиції щодо порядку денного, брати участь у формуванні органів управління господарської організації та особисто входити до їх складу, отримувати інформацію про діяльність господарської організації тощо);

в) право приймати рішення про припинення діяльності господар­ської організації відповідно до вимог ГК України та інших законів.

Право власника корпоративних прав на управління корпоративною господарською організацією за загальним правилом має колективний характер — управлінські рішення можуть бути прийняті тільки в сукуп­ності з іншими власниками корпоративних прав. Тобто для реалізації сво­го права на управління власник повинен не тільки сам запропонувати або підтримати те або інше рішення, але і схилити до нього інших засновників (учасників) господарської організації (їх більшість). Винятки становлять випадки, коли особа володіє пакетом акцій, часткою у статутному фонді (майні), що дозволяє приймати рішення одноособово (тобто має вирі­шальний контроль над господарською організацією).

Рішення можуть прийматися від імені органу господарської організації (вищого, виконавчого, контрольного та ін.) або безпосередньо від імені її учасників (засновників). Наприклад, загальні збори акціонерів можуть скликатися за рішенням правління товариства або на підставі рішення акціонерів, що володіють більш ніж 10 відсотками голосів. У повному та командитному товариствах рішення приймаються безпосередньо учасни­ками (тому що в цих товариствах не створюються спеціальні органи управління). Слід враховувати, що якщо законом передбачено прийнят­тя того чи іншого рішення органом управління господарської організації з дотриманням певної процедури, то таке рішення не може бути прийнято особисто власником корпоративних прав (навіть якщо така особа володіє 100 відсотками статутного фонду господарської організації).

Існують категорії власників корпоративних прав, що, відповідно до чинного законодавства, позбавлені права на управління. В акціонерно­му товаристві власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачено статутом (ч. 5 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону «Про цінні папери і фондову біржу»). У ко­мандитному товаристві управління справами здійснюють тільки учас­ники з повною відповідальністю, а вкладники позбавлені цього права (ст. 81 Закону «Про господарські товариства»).

Володіння корпоративними правами і підприємництво. Аналізуючи по­ложення ГК України стосовно наявності ознак підприємництва в діях особи, що заснувала господарську організацію чи володіє відносно неї корпоративними правами, слід зазначити, що кодекс дуже суперечливо врегулював дане питання. Якщо уч. 2 ст. 1 Закону «Про підприємництво», який втратив чинність зі вступом у дію ГК України, було чітко встанов­лено, що створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавст­вом, то чинний Господарський кодекс фактично закріплює дві проти­лежні позиції з цього питання.

У частині 3 ст. 128 ГК України закріплено, що громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється, самостійно або спільно з іншими особами. У частині 4 цієї ж статті встановлюється: «У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими гро­мадянами або юридичними особами громадянин має права і обов'язки відповідно засновника та (або) учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо...» Із процитованих норм випливає очевидний висновок, що засновники (учасники) як унітарних, так і корпоратив­них господарських організації визнаються такими, що займаються підприємницькою діяльністю.

Однакуч. 2 ст. 167 ГКУкраїни закріплюється прямо протилежна нор­ма — володіння корпоративними правами не вважається підприємницт­вом. Більше того, у ст. 42 вказується що підприємництво — це діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями). А вже зга­дувана ст. 128 (ч. 1) закріплює, що громадянин визнається суб'єктом гос­подарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Можливо, законодавець мав намір ввести нову категорію «опосеред­кованої підприємницької діяльності» — тобто такої, яка здійснюється шляхом заснування або участі в господарських організаціях. Але для цього слід було б переглянути загальне визначення підприємництва, викладене у ст. 42 ГК України.

Враховуючи таку неоднозначну позицію законодавця, особам, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю (ч. 1 ст. 42 Консти­туції, ч. 5 Закону «Про боротьбу з корупцією», ст. 3 Закону «Про статус народного депутата України», ст. 6 Закону «Про статус депутатів місце­вих рад»), все ж таки слід утримуватися від заснування суб'єктів госпо­дарювання або придбання корпоративних прав.