§ 1. Права суб'єктів господарювання щодо використання природних ресурсів

Конституція України (ст. 13) встановлює, що земля, її надра, атмос­ферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та місце­вого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єкта­ми права власності народу відповідно до законодавства.

Основним нашим національним багатством, за Земельним кодек­сом України, є земля. Вона перебуває під особливою охороною держа­ви. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, організації — юри­дичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується відповідно до Земельного Кодексу.

Суб'єкти господарювання використовують у господарській діяль­ності земельні та інші природні ресурси в порядку спеціального або за­гального природокористування. Земельні відносини, що виникають при використанні природних ресурсів, регулюються Господарським та Зе­мельним кодексами, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря. Відповідно до цього законодавства земля в Україні може перебувати у приватній, ко­мунальній та державній власності.

Суб'єкти господарювання можуть набувати у власність землю із за­критими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, в тому числі громадяни — для веден­ня фермерського господарства, сільськогосподарські підприємства — для господарської діяльності.

На праві приватної власності можуть мати землю громадяни та ор­ганізації — юридичні особи. Власниками земель комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, суб'єктом права державної власності — держава. Вона реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки за договором купівлі-продажу та іншими угодами; внаслідок безоплатної пе­редачі їм ділянок із земель державної і комунальної власності; приватизації ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини.

Організації — юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення господарської діяльності за договором купівлі-продажу чи іншими угодами; внесення ділянок їх засновниками до ста­тутного фонду організації; прийняття спадщини та з інших підстав, пе­редбачених законодавством.

Суб'єкти господарювання для здійснення господарської діяльності можуть використовувати землю та інші природні ресурси на праві кори­стування (за плату або на інших умовах). Земельний кодекс України пе­редбачає права користувачів на постійне та строкове користування ділян­кою землі. Право постійного користування — це право володіння і кори­стування ділянкою, яка перебуває в державній чи комунальній власності, без встановлення строку. Такого права набувають лише підприємства і організації, що належать до державної або комунальної власності.

Строкове користування — це засноване на договорі оренди чи кон­цесії платне володіння і користування земельною ділянкою для прове­дення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання, використовуючи землю та інші природні ресурси, мають право самостійно господарювати на землі, експлуатува­ти корисні властивості наданих їм ресурсів; використовувати для гос­подарських потреб у встановленому порядку корисні копалини місце­вого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на зе­мельній ділянці; одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів; на відшко­дування шкоди, завданої природним ресурсам, що їм належать, інши­ми суб'єктами, а також на усунення перешкод у здійсненні господар­ської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.

 

§ 2. Обов'язки суб'єктів господарювання — користувачів природних ресурсів

 

Разом з тим, законодавство покладає на суб'єктів господарювання і певні обов'язки щодо належного використання природних ресурсів. Здійснюючи господарську діяльність, вони повинні використовувати землю та інші природні ресурси за цільовим призначенням; додержу­ватися вимог законодавства про охорону довкілля; ефективно і економ­но використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробництві продукції; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; здійснювати заходи щодо за­побігання псуванню, забрудненню, засміченню природних ресурсів, їх своєчасному відтворенню, не допускаючи зниження якості ресурсів у процесі господарювання; здійснювати господарську діяльність без по­рушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів.

Підприємства, організації, які здійснюють геолого-знімальні, пошу­кові, геодезичні та інші розвідувальні роботи, можуть проводити такі роботи на підставі угоди з власником землі або за погодженням із зем­лекористувачем.

Проведення розвідувальних робіт на землях заповідників, націо­нальних дендрологічних, ботанічних, меморіальних парків, поховань і археологічних пам'яток дозволяється у виняткових випадках за рішен­ням Кабінету Міністрів України.

Підприємства і організації, що проводять розвідувальні роботи, зо­бов'язані відшкодувати власникам землі та землекористувачам усі збит­ки, в тому числі неодержані доходи, а також за свій рахунок приводити займані земельні ділянки в попередній стан (ст. 97 Земельного кодексу).

Отже, законодавець приділяє особливу увагу екологізації сфери гос­подарської діяльності, бо негативний вплив діяльності людей на довкілля став особливо помітним в наш час. Це зумовлено значним антропоген­ним порушенням та технологічною перевантаженістю території України, негативними економічними наслідками Чорнобильської катастрофи, неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій тощо¹. Тому на порядку денному, зазначалось на ІІІ міжнародній конфе­ренції Всесвітнього консорціуму установ вищої аграрної освіти і дослід­жень, стоїть абсолютна необхідність змін способу нашого життя, перехід на новий шлях збалансованого розвитку цивілізації, коли екологізація всіх сфер людської діяльності стає обов'язковою².