§ 1. Поняття суб'єкта господарювання¹. Правова регламентація утворення

Суб'єктом господарювання, за Господарським кодексом України, визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють госпо­дарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підпри­ємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійс­нюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55).

Господарський кодекс України (ст. 56) визначає такі загальні умови створення суб'єктів господарювання: 1) суб'єкт господарювання ство­рюється за рішенням власника чи власників майна або уповноважено­го ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом засну­вання нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, перетво­рення) діючого (діючих) суб'єктів господарювання з додержанням ви­мог законодавства; 2) створення нових може бути також наслідком примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимоно-польно-конкурентного законодавства України.

Суб'єкти господарювання можуть створюватися для здійснення будь-якої діяльності, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Обмеження є для приватних підприємств стосовно діяльності у виготов­ленні і реалізації деяких видів продукції. Таку діяльність, як уже зазна­чалося, можуть здійснювати лише державні підприємства.

Законодавством передбачається особливості створення колектив­них підприємств, зокрема господарських товариств. Порядок їх ство­рення визначений Господарським кодексом і Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року¹.

Засновниками господарських товариств можуть бути підприємства, установи, організації, фізичні особи України, іноземні особи і особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації.

Не можуть бути засновниками господарських товариств громадяни, яким законом заборонено здійснювати підприємницьку діяльність.

Установчі документи господарських товариств залежать від їх виду. Одні господарські товариства можуть діяти на підставі засновницького договору, інші — на підставі договору і статуту. При заснуванні госпо­дарського товариства вибір організаційної форми залежить від засновни­ка чи засновників. При цьому враховується зміст та основні напрямки діяльності, сфера її здійснення, ресурси, які можуть бути використані, кількість і склад осіб, які безпосередньо об'єднуються для здійснення господарської діяльності, тощо.

У колективних підприємствах можливі різноманітні поєднання як видів суб'єктів, так і їхніх майнових відносин, що виникають при ство­ренні, діяльності та ліквідації колективних підприємств. Так, вони мо­жуть створюватися тільки фізичними особами, тільки юридичними осо­бами або засновуватися ними спільно. В майнових відносинах вони можуть нести повну, обмежену чи змішану відповідальність.

Колективні підприємства можуть виникнути внаслідок добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для цієї мети; надання працівникам державних підприємств можливості використати отримані доходи для викупу державного майна. Виходячи з цього, розрізняють ко­лективні підприємства, базовані на власності членів трудового колекти­ву, власність яких виникає в разі переходу всього майна державного підприємства у власність членів трудового колективу внаслідок викупу чи придбання його іншими, передбаченими законом способами. Майно ко­лективного підприємства є спільною частковою власністю його колекти­ву. В ньому визначаються вклади працівників у майно державного чи ко­мунального підприємства, на базі якого створене колективне підприєм­ство, і вклади працівників у приріст майна після його заснування. Вклади працівників у приріст майна визначаються, виходячи з їхньої трудової участі в діяльності підприємства. На ці вклади нараховуються і виплачуються відсотки (дивіденди), розмір яких встановлює трудовий колектив за результатами господарської діяльності підприємства.

Різновидом колективних підприємств є підприємства, засновані на базі власності кооперативу — добровільного об'єднання фізичних та юридичних осіб для здійснення спільної господарської чи іншої діяль­ності з використанням для цього майна, що належить кооперативу на праві власності або орендованого чи наданого йому в безкоштовне ко­ристування.

Діяльність кооперативу базується на принципах добровільності всту­пу в кооператив і безперешкодного виходу з нього, безпосередньої участі членів кооперативу в управлінні його справами. В складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, зокрема територіально відо­кремлені. Кооператив має право відкривати свої філії та представництва.

Майно кооперативу формується за рахунок грошових та матеріаль­них внесків його членів, виробленої ним продукції, доходів від її ре­алізації та іншої діяльності, надходжень від продажу цінних паперів та інших джерел, передбачених статутом кооперативу¹.

Значну питому вагу серед підприємств мають підприємства, засно­вані на державній та комунальній власності.

У комунальній власності можуть бути як промислові, так і будівельні, сільськогосподарські, торговельні підприємства, підприємства транспор­ту, побутового обслуговування та інші господарські організації.

Підприємства, засновані на державній власності, створюються за рахунок майна держави. Ті чи інші державні підприємства створюють­ся державними органами, уповноваженими управляти державним май­ном. Державні органи здійснюють і приватизацію майна державних підприємств, а також їхню реорганізацію або ліквідацію. В останньому випадку трудовий колектив підприємства, що підлягає реорганізації чи ліквідації, має право вимагати передачі його в оренду або перетворен­ня на підприємство, засноване на колективній власності.

Чинним законодавством передбачено створення й підприємств з іно­земними інвестиціями, заснованих на базі об'єднання майна різних влас­ників. Серед засновників таких підприємств можуть бути юридичні осо­би і громадяни України та інших держав. Як випливає з їх назви, це підприємства, що створюються за участю іноземних юридичних та фізич­них осіб.

Окрему категорію підприємств становлять малі підприємства. Вони можуть створюватися громадянами, членами їх сім'ї та іншими особа­ми, які спільно здійснюють господарську діяльність, а також госпо­дарськими утвореннями інших організаційних форм і державними ор­ганами, уповноваженими управляти майном.

 

§ 2. Державна реєстрація суб'єктів господарювання

 

Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випад­ків, передбачених Господарським кодексом. Державна реєстрація здійс­нюється в органах державної влади за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом (ст. 58).

Поняття державної реєстрації розкривається в Законі України від 15 травня 2003 року «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»¹. Під нею розуміють засвідчення факту набуття або позбавлення статусу юридичної особи організацією та статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Для державної реєстрації подаються такі документи: копія рішення власника чи власників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; установчі докумен­ти, передбачені законом для відповідних видів суб'єктів господарюван­ня. Такими документами є рішення про утворення суб'єкта господарю­вання або засновницький договір², а у випадках, передбачених законом, статут³ (положення).

Статут (положення) затверджується власником майна (засновни­ком) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до Закону.

Крім зазначених документів для державної реєстрації подаються також: копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів про надання дозволу на узгоджені дії або на концен­трацію суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом; реєстраційна картка встановленого зразка; документ, що засвідчує спла­ту коштів за державну реєстрацію.

При створенні у процесі приватизації або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути переданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Громадяни, які мають намір здійснювати господарську діяльність як підприємці, подають реєстраційну картку встановленого зразка, копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Власник, засновник або уповноважені ними органи несуть відпові­дальність за подання документів, які не відповідають вимогам законо­давства або недостовірні.

Реєстрацію проводить державний реєстратор, який призначається на посаду міським головою міста обласного підпорядкування або голо­вою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адмі­ністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з пи­тань державної реєстрації¹. Він здійснює оформлення та видачу свідоцтв про державну реєстрацію, а також їх заміну; формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ; проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та змін імені або місця про­живання фізичних осіб — підприємців; передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду та фондів соціально­го страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про ведення реєстраційних дій, у тому числі щодо створення відокремлених підрозділів юридичних осіб (ст. 6 зазначеного Закону).

Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру — автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та на­дання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — запису про їх державну реєстрацію.

Порушення встановленого порядку створення суб'єкта господарю­вання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства поданих документів є підставою для відмови в його державній реєст­рації. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається. Вона може бути оскаржена в судовому порядку.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання необхідних документів. Орган, що здійснює реєстрацію, зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію. Це свідоцтво та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в ор­ганах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у банках.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання вклю­чаються, як уже зазначено, до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. На печатках і штампах цього суб'єкта по­винен зазначатись ідентифікаційний код, за яким його включено до дер­жавного реєстру, ідентифікаційний номер громадянина-підприємця.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підля­гає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету.

Суб'єкти господарювання — господарські організації мають право відкривати свої філії (відділення), представництва. Відкриття таких підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їхнє відкриття орган, що здійснює реєстрацію, внося­чи додаткову інформацію до своєї реєстраційної картки.