§ 2. Метод господарського права

Метод правового регулювання — це сукупність способів регулятив­ного впливу норм права на поведінку суб'єктів правовідносин.

У концепції господарського права до цього часу вирізняли три ме­тоди регулювання: метод обов'язкового припису, метод автономних рішень (метод узгодження) та метод рекомендацій. Найважливіше зна­чення в умовах планової економіки мав метод обов'язкових приписів. З переходом до ринкової економіки і розвитком підприємництва, зазна­чає В. В. Лаптєв¹, основним у господарському праві стає метод автоном­них рішень (метод узгодження). Підприємець сам вирішує питання своєї діяльності або узгоджує свої дії з контрагентами на договірних засадах.

Розкриваючи сутність трьох наведених методів, В. С. Щербина додає, що концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному («дозволено все, що не забороне­но законом»), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язу-вальному («суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиня­ти те, що на них покладено законом»). Цей принцип в основному сто­сується органів державного управління економікою².

В. С. Мартем'янов з цього приводу зазначав, що метод, який засто­совується в господарському праві, характеризується складним поєднан­ням двох способів впливу на поведінку суб'єктів, що і дало привід ствер­джувати, що в господарському праві існує не один, а кілька методів пра­вового регулювання. Однак, на його думку, це дві взаємопов'язані сторони єдиного методу, що пояснюється складною тканиною госпо­дарських відносин, у регулюванні яких частки обов'язкового і автоном­ного можуть бути різними³.

При реалізації директивних актів застосовуються обов'язкові при­писи (наприклад, приписи антимонопольних органів). Однак внаслідок переходу до переважно економічних методів регулювання відносин у сфері економіки владні приписи в ряді випадків трансформуються в диспозитивні чи рекомендаційні або реалізуються на основі договору. З іншого боку, навіть застосування владних велінь допускає оспорюван­ня некомпетентного припису (наприклад, за ст. 74 ГК України в разі ви­дання державним органом чи органом місцевого самоврядуванням акта, який було визнано судом неконституційним або недійсним і внаслідок виконання якого державному підприємству завдано збитки, вони підля­гають відшкодуванню зазначеними органами).

Слушною, на наш погляд, є думка про те, що господарські відноси­ни між суб'єктами господарювання характеризує їх взаємодія. Проте наказ про виконання будь-яких господарських завдань — це теж госпо­дарське відношення, але своєрідне, таке, що його і відношенням не на­звеш. При цьому в одного з суб'єктів практично зникають риси суб'єкта господарювання. З організатора-ініціатора він перетворюється на організатора-виконавця, а тому відношення «наказ — виконання — це вже не зовсім відношення між суб'єктами господарювання, яких ми вва­жаємо все ж таки ініціаторами»¹.

Завваживши, що деякі правники навіть думки не допускають про те, що можуть якось сполучатися метод обов'язкових приписів і метод ав­тономних рішень, автори підручника «Хозяйственное право» твердять, що з філософської точки зору зазначені методи дійсно є протилежнос­тями, антиноміями. Однак у філософській науці ще в гегелівські часи була поставлена проблема «зняття» суперечностей. Тоді ж з'явилась ідея про те, що розв'язати їх можна за допомогою залучення «серединного», чи «третього», елемента, який має якості, які знімають суперечності.

У нашому випадку (при виявленні сутності методу господарського пра­ва) вельми корисна роль «третього» елемента може бути відведена понят­тю «суспільний господарський порядок», під яким слід розуміти заведений у суспільстві спосіб матеріального виробництва, заснований на положен­нях Конституції, нормах права, моральних принципах, ділових правилах та звичаях, схвалених законодавчою владою в стратегічних економічних рішеннях, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів і створює партнерські і добропорядні взаємовідносини в господарюванні².

Можливо, це занадто узагальнений чинник, здатний інтегрувати всі інші методи господарського права, але йому належить важлива роль у регламентації господарської діяльності в умовах змішаної економіки, якій притаманне поєднання публічно-правового і приватно-правового регулювання господарських відносин.

§ 3. Система господарського права

Як випливає з вищенаведеного, наукові суперечки довкола госпо­дарського права продовжуються і в умовах переходу до ринкової еко­номіки, і в цьому немає нічого дивного. Навпаки, в суперечці, як ка­жуть, народжується істина Але суперечки не повинні переростати в за­клики до заборон у науці. Так, Г. К. Матвєєв у згаданій вище статті пропонував заборонити науку господарського права, вимагав, щоб цю наукову спеціальність було відмінено. Він запропонував відмінити та­кож викладання цієї дисципліни в інститутах та університетах з поси­ланням на те, що всі питання господарського права всебічно вивчаються в курсі цивільного права. Та справа в тому, що в цьому курсі вони роз­глядаються лише з позицій регулювання відносин рівноправних сторін, в курсі ж господарського права ці питання пов'язуються з господарсько-управлінськими відносинами, тобто охоплюється весь комплекс право­вого регулювання господарської та підприємницької діяльності. Такий курс необхідний майбутнім юристам, які працюватимуть в умовах рин­кової економіки.

Це визнають і цивілісти як українські, так і «близького зарубіж­жя». Є. А. Суханов, наприклад, вважає, що не слід змішувати систе­матизацію правових галузей, результати законотворчості і навчаль­ний план юридичного вищого навчального закладу. В останньому, як відомо, завжди викладалися дисципліни, які не тільки не є галузями права, але й взагалі виходять за межі правових явищ (судова медици­на, судова психологія тощо).

Як і інші галузі права та навчальні дисципліни, господарське право являє собою певну систему. В науковій та навчальній літературі під си­стемою розуміють комплекс чи сукупність компонентів, що так чи інак­ше взаємодіють і тому створюють певну цілісність. Зв'язок між компо­нентами (елементами) системи теж повинен бути вельми певним. Це обумовлено тим, що для об'єднання компонентів у єдине ціле (систе­му) береться єдина класифікаційна ознака.

Як правило, галузь права, а також навчальний курс поділяють на загальну та особливу частини, хоча це певною мірою є умовним поділом.

До загальної частини віднесено: поняття господарського права, його форми, суб'єкти, їх майнові права, правове регулювання господарських відносин, народногосподарські програми, індикативне планування, їх правова регламентація, планування господарської діяльності підприєм­ствами, правовий режим підприємницької діяльності, законодавство про оподаткування, стимулювання державою розвитку виробництва та господарського обігу, правові засоби розвитку конкуренції суб'єктів господарської діяльності, правова регламентація господарських ризиків, банкрутства, інформації та звітності в господарській діяльності, правові основи господарських зобов'язань, господарських договорів, відпові­дальності за їх порушення, зовнішньоекономічної діяльності, захисту прав суб'єктів господарювання.

До особливої частини входить правове регулювання відносин, які складаються при здійсненні окремих видів господарської діяльності. Зокрема, це правова регламентація реалізації продукції, купівлі-прода-жу засобів виробництва, поставок товарів, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, інвестиційної діяльності та капітального будівництва, виконання проектних та розвідувальних робіт, інноваційної діяльності та діяльності з виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, діяльності, пов'язаної з наданням послуг (перевезенням вантажів та інше).