§ 3. Процесуальний порядок розгляду справ окремого провадження

Відповідно до статей 1 і 255 ЦПК справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами цивільного судочинства з винятками і доповненнями, передбаченими в главах 34—39. При цьому діють всі принципи цивільного процесу, застосовуються положення Загальної частини ЦПК (глави 1-8), загальні правила підготовки справ до розгляду (гл. 18), правила розгляду їх в судовому засіданні (глави 20-22), прийняття рішення та його оскарження (глави 40-43). Однак специфічними є правила підсудності, не діють такі інститути позовного провадження як зустрічний позов, заміна неналежної сторони, участь третіх осіб, мирова угода тощо.
Цивільними процесуальними засобами порушення в суді справ окремого провадження є: 1) звернена до суду вимога про встановлення певних обставин, юридичного становища громадянина чи його майна або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини; 2) процесуальна форма втілення вимоги — письмова заява, скарга (ст. 5 ЦПК); 3) процесуальна дія по пред'явленню вимоги до суду; 4) процесуальна форма забезпечення виконання вимоги-звернення до суду особисто або через представника з поданням заяви, скарги.
Вимога до суду про порушення справи окремого провадження має свої складові (елементи) — предмет, підставу, зміст. Предметом вимоги є право на встановлення певного юридичного факту або юридичного становища громадянина, підставою — обставини, що підтверджують їх наявність чи відсутність, а змістом — суть вимоги. У кожній справі елементи вимоги мають різний характер, але, як правило, усі вони або два з них (предмет і зміст) визначені законом15.
Рішення суду, постановлене у справах окремого провадження, примусово не виконується органом судового виконання, але має властивість загальнообов'язковості (ст. 14 ЦПК) і реалізується державними органами шляхом оформлення майнових або особистих немайнових прав громадян, зокрема через видачу свідоцтва про право на спадщину, право власності, виправлення, поновлення і анулювання запису в актах громадянського стану тощо. Для всіх справ окремого провадження характерні особливості процесуальних засобів порушення та розгляду справи в суді.

§ 4. Визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним

Цивільна дієздатність як юридична категорія, що характеризує правовий статус громадянина, його здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК), може бути змінена, тобто громадянин може бути обмежений судом в дієздатності або визнаний недієздатним.
Суть обмеження дієздатності громадянина полягає в тому, що при цьому він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. При визнанні громадянина недієздатним всі угоди від його імені здійснює опікун. Такі обмеження у сфері цивільної діяльності громадян змінюють їх правовий статус. Тому з метою гарантування захисту громадян від незаконного та необгрунтованого позбавлення їх можливості реалізації належних їм прав та виконання обов'язків встановлена цивільна процесуальна форма обмеження їх дієздатності і визнання недієздатними з підстав, чітко визначених цивільним законодавством (статті 15 і 16 ЦК). Цим самим охороняються матеріальні права та інтереси таких громадян і членів їх сімей, усуваються можливості діяти на шкоду собі.
Обмеження дієздатності громадянина також спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом і вживанням наркотичних засобів. Воно має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку і виховання громадян в дусі дотримання Конституції, інших законів України, свідомого ставлення до громадських обов'язків. У цьому заінтересовані наша держава і суспільство. Тому цивільна процесуальна діяльність по розгляду і вирішенню цих справ одночасно спрямована на охорону державного і громадського інтересу.
Цивільним процесуальним законодавством (статті 256-260 ЦПК) передбачений процесуальний порядок розгляду справ про обмеження громадянина у дієздатності, про визнання громадянина недієздатним, про скасування обмеження громадянина в дієздатності, про поновлення громадянина в дієздатності.
Право на порушення в суді справи про обмеження громадянина в дієздатності або про визнання громадянина недієздатним надано членам його сім'ї, профспілкам та іншим громадським організаціям, органам опіки і піклування, психіатричним лікувальним закладам (ст. 256 ЦПК). Однак сам громадяни пред'явити вимогу про таку зміну свого правового статусу не може.
Надання права порушення справи в суді громадським об'єднанням зумовлено необхідністю гарантування інтересів самого громадянина та осіб, які оточують його в сім'ї й інших сферах суспільного життя.
Повнолітні члени сім'ї громадянина, які звернулися до суду з вимогою про обмеження його в дієздатності чи визнання недієздатним, а також ті, які залучаються до процесу, беруть участь в ньому як заявники. Громадські організації, органи опіки і піклування, психіатричні лікувальні заклади, які порушили справу в суді, беруть участь в ній як суб'єкти захисту прав інших осіб на підставі ч. 1 ст. 121 ЦПК.
Громадяни, щодо яких ставиться вимога про обмеження їх в дієздатності чи визнання недієздатними, беруть участь у справі як заінтересовані особи.
Суб'єкти права порушення в суді справи про обмеження громадянина в дієздатності або про визнання його недієздатним подають заяву до суду за місцем проживання громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі — за місцем знаходження останнього.
Заява повинна відповідати вимогам статей 137 і 257 ЦПК. Вона повинна бути викладена у письмовій формі, мати всі реквізити, передбачені ст. 137 ЦПК. Стаття 257 ЦПК визначає лише її особливості. Згідно з нею в заяві повинні бути викладені обставини, якими обґрунтовуються вимоги про обмеження громадянина в дієздатності чи про визнання його недієздатним з посиланням на засоби доказування.
Подання належним чином оформленої заяви зобов'язує суддю перевірити наявність умов для реалізації права на порушення справи в суді та додержання процесуального порядку звернення до суду (ст. 136 ЦПК) і вирішити питання про прийняття справи до провадження суду. Однією з необхідних передумов порушення справи в суді є відсутність спору про право цивільне. Сумісний розгляд вимоги про визнання громадянина недієздатним і спору про право цивільне можливий тоді, коли такий спір виник після смерті громадянина.
Після прийняття справи до провадження починається підготовка до розгляду. Для цього суддя повинен з додержанням вимог ст. 143 ЦПК сприяти у витребуванні необхідних доказів і залученні до участі у справі всіх заінтересованих осіб — громадян та організацій. У справах про визнання громадянина недієздатним для визначення його психічного стану обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза, яка має відповісти на питання: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу, чи розуміє він значення своїх дій і чи може керувати ними. Однак призначення експертизи відповідно до ст. 258 ЦПК допускається лише за наявності достатніх даних про психічне захворювання або недоумство громадянина. Такі дані можуть бути одержані з довідок про стан здоров'я, виписок з історії хвороби лікувальних закладів, матеріалів слідчих органів тощо, які свідчать про дії психічно хворої людини.
Порядок призначення і проведення судово-психіатричної експертизи, а також дослідження висновку експерта регулюється статтями 57-61,177,190 ЦПК. У виняткових випадках, коли особа, відносно якої порушено справу про визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд в засіданні за участю прокурора і психіатра може винести ухвалу про примусове направлення громадянина на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 258 ЦПК). Ухвала суду для виконання надсилається органам внутрішніх справ.
Доказами у справах про обмеження дієздатності громадянина можуть бути показання свідків, акти органів внутрішніх справ і громадських організацій, документи про доход сім'ї і кількість її членів, а також інші матеріали, що стверджують факти зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами і характеризують матеріальне становище сім'ї.
У процесі підготовки справи до розгляду суддею вирішується також питання про обов'язки притягнення до участі в справі як заявників усіх повнолітніх членів сім'ї громадянина, щодо якого ставиться питання про обмеження дієздатності чи визнання його недієздатним!
Справи про обмеження громадянина в дієздатності чи визнання його недієздатності розглядаються з викликом заявників і за обов'язковою участю органів опіки і піклування. Питання про виклик громадянина, щодо якого розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я.
Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява подана неправомочною особою, суд повинен, не закриваючи провадження у справі, обговорити питання про заміну неналежного заявника належним виходячи з вимог ст. 105 ЦПК16. Провадження у справі, порушеній громадською організацією, органом опіки і піклування, психіатричним лікувальним закладом, не може бути закрито у зв'язку із запереченням члена сім'ї громадянина проти розгляду цієї справи. Суд не вправі також закрити провадження у справі через відмову таких суб'єктів захисту інтересів інших осіб від заявленої ними вимоги про обмеження дієздатності громадянина, якщо члени його сім'ї вимагають розгляду справи по суті (ст. 122 ЦПК).
Рішення суду про обмеження громадянина в дієздатності чи визнання його недієздатним після набрання ним законної сили (з цього часу громадянин вважається недієздатним) надсилається органові опіки і піклування для призначення обмежено дієздатному піклувальника, а недієздатному — опікуна (ст. 260 ЦПК). Копія рішення надсилається також за місцем роботи чи проживання обмежено дієздатної особи для здійснення контролю за її поведінкою.
Важливою процесуальною гарантією захисту прав обмежено дієздатних чи визнаних недієздатними громадян є встановлений порядок скасування обмеження і поновлення їх в дієздатності (ст. 260 ЦПК).
Провадження у справах про скасування обмеження дієздатності чи про поновлення громадянина в дієздатності може бути розпочато за заявою осіб, установ та організацій, зазначених у ст. 256 ЦПК (тобто тих, які мають право на порушення справи про обмеження дієздатності громадянина чи визнання його недієздатним), піклувальника і опікуна, а також за ініціативою суду.
Заяву про скасування обмеження дієздатності вправі подати громадянин, якого стосується таке обмеження. Це пояснюється тим, що рішенням суду обмежується лише цивільна, а не цивільна процесуальна дієздатність. Особа не позбавляється самостійності у здійсненні цивільних процесуальних прав та участі в цивільному процесі. Однак поряд з нею відповідно до статей 101,111 ЦПК діють законні представники, які захищають в суді права та охоронювані інтереси такої особи.
Заява розглядається судом як окрема справа за місцем проживання громадянина, який був обмежений в дієздатності чи визнаний недієздатним
У процесі підготовки справи до розгляду збираються необхідні докази, залучаються всі заінтересовані особи, а у справах про поновлення громадянина в дієздатності обов'язково призначається судово-психіатрична експертиза. Справи розглядаються з обов'язковою участю органів опіки і піклування.
Скасування судом обмеження дієздатності (ч. 2 ст. 260 ЦПК, ст. 15 ЦК) може мати місце за наявності достатніх фактичних даних, які свідчать про припинення громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Таке скасування повинно здійснюватися і тоді, коли сім'я зазначеної особи перестали існувати (розірвання шлюбу, смерть), а, отже, відпав обов'язок надавати кошти на її утримання. •
Рішення суду про скасування обмеження дієздатності громадянина чи про поновлення його в дієздатності після набрання ним законної сили надсилається органові опіки і піклування і є підставою для зняття встановлених над громадянином опіки чи піклування.
Судові витрати по провадженню у справах цього виду відносяться на рахунок держави. Однак суд стягує із заявника всі судові витрати у разі, якщо буде встановлено, що він діяв несумлінно, з метою позбавити дієздатності або обмежити дієздатність психічно здорового громадянина (ст. 259 ЦПК).

§ 5. Визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим

Судова діяльність по розгляду цих справ спрямована на зміну правового статусу осіб. Так, якщо протягом одного року в місці постійного проживання громадянина нема відомостей про місце його перебування, такий громадянин може бути визнаний безвісно відсутнім (ст. 18 ЦК). За відсутності у місці постійного проживання громадянина відомостей про місце його перебування протягом трьох років, а якщо він пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців, такий громадянин може бути оголошений померлим. Військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті в зв'язку з воєнними діями, може бути оголошений померлим не раніше, ніж після збігу двох років з дня закінчення воєнних дій (ст. 21 ЦК).
Така зміна правового статусу громадянина (визнання останнього безвісно відсутнім або оголошення його померлим) викликається необхідністю захисту інтересів інших осіб — громадян та організацій, котрі перебувають з ним у певних юридичних відносинах і для яких тривала відсутність громадянина стала перешкодою для здійснення суб'єктивних цивільних прав. Судовий порядок розгляду справ про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим є надійною процесуальною гарантією від незаконної та необгрунтованої зміни їх юридичного статусу.
Статті 261-265 ЦПК врегульовують процесуальний порядок розгляду таких справ: про визнання громадянина безвісно відсутнім; про оголошення громадянина померлим; про скасування рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим.
Порушується справа в суді заявником, яким може бути особа, котра має цивільно-правову заінтересованість в зміні правового статусу громадянина. Заявниками можуть бути громадяни, яким це необхідно для здійснення суб'єктивних цивільних прав або охоронюваних законом інтересів, а також організації (наприклад, банк, який видав позику громадянину в разі його тривалої відсутності, щоб вирішити питання про списання чи одержання від спадкоємців суми виданої позики; фінансові органи — про його майно).
Цивільний процес у справі може бути розпочатий за ініціативою органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, організацій і окремих громадян, якщо зазначена зміна юридичного статуту громадянина необхідна для захисту прав та інтересів інших осіб, який вони вправі здійснювати.
На порушення справи подається письмова заява до суду за місцем проживання заявника із зазначенням реквізитів, перелічених у ст. 137 ЦПК. В ній, як це передбачено ст. 262 ЦПК, має бути також зазначено, для якої мети необхідно заявникові визнати громадянина безвісно відсутнім або оголосити його померлим, і наведені обставини, що стверджують безвісну відсутність громадянина, або обставини, котрі загрожували громадянинові, який пропав без вісті, або котрі дають підставу припустити його загибель від певного нещасного випадку.
Такі відомості дозволяють судді при прийнятті заяви визначати наявність в особи, що її подає, права на звернення до суду, склад осіб, яких належить притягнути до участі в процесі по справі, а також те, які необхідні докази. Стаття 263 ЦПК зобов'язує суддю в порядку підготовки справи до розгляду встановлювати осіб (родичів, співробітників та ін.), котрі можуть дати відомості про відсутнього, а також звернутися із запитом до відповідних організацій за останнім місцем проживання відсутнього і за останнім місцем його роботи про наявність відомостей про нього
Одночасно суд покликаний вжити заходів через органи опіки і піклування щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього, а якщо потрібно, то і для управління останнім. Як правило, це необхідно тоді, коли є загроза розкрадання чи пошкодження майна.
Розгляд справи відбувається за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких суд визнає потрібним допитати. За наслідками розгляду справи постановляється рішення.
У резолютивній частині рішення зазначаються не тільки відомості про особу громадянина, який визнається безвісно відсутнім чи оголошується померлим, а й початок безвісної відсутності або день смерті громадянина, що визначаються відповідно до правил статей 18 і 21 ЦК.
Рішення суду про оголошення громадянина померлим після набрання ним законної сили надсилається органові реєстрації актів громадянського стану, що є в районі діяльності суду, для реєстрації смерті громадянина, а також до нотаріальної контори або органу, які виконують нотаріальні дії, для вжиття заходів по охороні спадкового майна.
Якщо громадянин, котрого визнано безвісно відсутнім або оголошено померлим, з'явиться або буде виявлено місце його перебування, особи, за заявою яких судом був змінений правовий статус цього громадянина, він сам та інші особи, котрі можуть звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб, вправі подати до суду заяву про скасування рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення його померлим. Статті 20 і 22 ЦК, ст. 265 ЦПК передбачають у цьому разі скасування рішення. Однак згідно зі ст. 213 ЦПК суд, який постановив рішення, не вправі сам скасувати або змінити його. Тому виникає висновок, що суд може скасувати не рішення, а визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим. Правильність такого висновку підтверджується аналогічним вирішенням питання ст. 260 ЦПК, де йдеться не про скасування рішення, а про скасування обмеження і поновлення громадянина в дієздатності.
Розгляд справи відбувається в участю цього громадянина, заявника та заінтересованих осіб.
Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається відповідному органові реєстрації актів громадянського стану для анулювання запису про смерть громадянина, а також органам опіки і піклування для зняття опіки над його майном.