§ 3. Участь профспілок у цивільному процесі

Конституцією України (ст. 36) встановлено право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. На розвиток цієї статті було прийнято Закон України № 1045-XIV від 15 вересня 1999 р. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Рішенням Конституційного Суду України № 11-рп/2000 від 18 жовтня 2000 р. («Офіційний вісник України». — 2000 р. — № 43) визнано неконституційними норми цього Закону, якими визначено, що повного обсягу дієздатності профспілка набуває лише в разі її реєстрації. Але ще до такої реєстрації вона має право оскаржити в суд рішення Міністерства юстиції про відмову в реєстрації, отже, з моменту створення вона має права, передбачені Конституцією України, захищати трудові, інші соціально-економічні та політичні права і законні інтереси членів профспілок, працівників, піклуватися про покращання умов їх праці і побуту. Правовим забезпеченням реалізації цього завдання є встановлення ст. 246 КЗпП право профспілок представляти інтереси працівників, представляти і захищати їх трудові, соціально-економічні права та інтереси у відносинах з власником або уповноваженим ним органом (в редакції Закону України від 5 квітня 2001 p.). Цивільне процесуальне право України передбачає, що профспілки можуть здійснювати захист прав інших осіб шляхом порушення цивільної справи в суді (звертатися до суду із заявою) і вступу в процес по справі (п. 2 ст. 5, ч. 1 ст. 121, п. 2 ст. 112 ЦПК)
Правомочність профспілок на порушення деяких справ закріплена також окремими нормами галузевого законодавства. З підстав ст. 71 КпШС вони мають право порушити справу в суді шляхом пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав. Це пояснюється тим, що вони заінтересовані в тому, щоб підростаюче покоління було фізично і морально здоровим та всебічно підготовленим до суспільне корисної діяльності.
Профспілки можуть порушувати процес на захист прав інших осіб у справах про визнання недійсною угоди, укладеної внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угоди, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин (ст. 57 Цивільного кодексу), а також про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 256 ЦПК).
Захист прав та інтересів інших осіб у справах, підвідомчих цивільному судочинству, уповноважені профспілок можуть здійснювати також у самостійних процесуальних формах громадського представництва (п. 2 ст. 112 ЦПК).

§ 4. Участь у цивільному процесі підприємств, установ, організацій та окремих громадян з метою захисту прав інших осіб

Державні підприємства, установи, організації, кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації можуть захищати права та інтереси інших осіб пред'явленням вимоги на порушення процесу в справах про визнання угоди недійсною з підстав ст. 57 Цивільного кодексу і про позбавлення батьківських прав (ст. 71 КпШС).
Звернутися до суду із заявою у справах про визнання громадян обмежено дієздатними і недієздатними можуть члени сім'ї такого громадянина, прокурор, органи опіки і піклування, профспілки, інші громадські організації, а також психіатричні лікувальні заклади (ст. 256 ЦПК).
Відповідно до Закону України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громодян» (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо, які визнаються політичною партією або громадською організацією) вони корестуються правом представляти і захищати законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах.
Громадські організації (об'єднання) споживачів мають право пред'являти в суд позови, представляти і захищати в суді інтереси споживачів (п. 10 ч. 1 ст. 5, ст. 26 Закону в редакції від 15 грудня 1993 р. «Про захист прав споживачів»). Громадські природоохоронні об'єднання мають право подавати до суду позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі здоров'я громадян і майну громадських об'єднань (ст. 21 Закону від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Громадяни мають право подати скаргу на неправильність у списках виборців та в списках громадян, котрі мають право брати участь у референдумі, які допущені відносно інших осіб, порушуючи цим самим процес по справі на захист їх виборчих прав (ст. 239 ЦПК).

§ 5. Цивільна процесуальна правосуб'єктність

Цивільна процесуальна правосуб'єктність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій, а також окремих громадян, які захищають права інших осіб (ст. 121 ЦПК), не має спеціальної назви, що і обумовлює неоднозначність її визначення в законодавстві, судовій практиці і теорії цивільного процесу. Статті 121, 256 й інші визначають цих осіб як суб'єктів захисту прав інших осіб.
З аналізу ч. З ст. 104 можна зробити висновок, що вони виступають позивачами у випадках порушення ними справи на захист прав інших осіб, а зі ст. 246 КЗпП та ін. — що профспілки здійснюють представництво, а ч. 2 ст. 121 ЦПК — що органи державної влади, органи місцевого самоврядування (опіки і піклування, житлово-комунальні) надають висновок (експертизу) судовим органам.
У визначенні їх процесуальної правосуб'єктності судова практика ще більш різноманітна. Вони називаються позивачами, захисниками, юрисконсультами, адвокатами профспілок, судовими представниками, експертами. В науці цивільного процесу суб'єкти захисту прав інших осіб визначаються при порушенні справи позивачами, сторонами в процесуальному розумінні, процесуальними позивачами, заявниками і скаржниками в процесуальному розумінні, представниками сторін і третіх осіб; при вступі у справу для дачі висновку — компетентними органами, третіми особами, судовими представниками, експертами4.
Суб'єкти захисту прав Інших осіб не є позивачами, оскільки вони відрізняються від них за завданням і метою участі, характером юридичної заінтересованості у справі, дією законної сили судового рішення. Визначення їх сторонами в процесуальному розумінні, компетентними органами, третіми особами не тільки не відображає їх функціональної діяльності у цивільному процесі, але ще більше підкреслює невизначеність їх процесуального становища.
Поняттям «державний орган — заявник, заявник у процесуальному розумінні, заявник позову» визначається відповідно діяльність або тільки органу держави, або тільки в позовному провадженні, не проводиться різниця між участю їх у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав з участю для захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів.
Неправильним є ототожнення процесуального становища суб'єктів захисту прав інших осіб з представництвом сторін і третіх осіб. Цивільний процесуальний представник — уповноважений особи, яка бере участь у справі, котрий від її імені і в її інтересах виконує процесуальні дії, залежить від її волі і не може діяти проти її інтересів. Діяльність органів держави, органів місцевого самоврядування, профспілок, інших організацій має іншу спрямованість. Вони виступають від свого імені, від їх імені (а не від імені члена профспілки) діють уповноважені, які в цивільному процесі є представниками органу держави, органу місцевого самоврядування, профспілок тощо, але не сторони і третьої особи.
Цивільна процесуальна правосуб'єктність Бюро технічної інвентаризації, органів опіки і піклування, інших суб'єктів захисту прав інших осіб, які беруть участь у справі для дачі висновку, істотно відрізняється від експерта. Експерт — незаінтересована особа, яка дає висновок по фактах справи. Суб'єкт захисту інших осіб дає висновок по фактах і праву спірної справи, має в ній юридичний інтерес, що визначається компетенцією, яку він виконує в державному управлінні.
Визначення процесуальної правосуб'єктності органів держави, органів місцевого самоврядування, профспілок, підприємств, установ, організацій і окремих громадян, які захищають права інших осіб, за допомогою використання назви окремих осіб, які беруть участь у справі, відображає (навіть не у всіх випадках) тільки зовнішню їх ознаку, а не суть участі в процесі. Оскільки вони виконують функцію захисту прав інших осіб, то їх можна назвати суб'єктами захисту прав інших осіб. Але такими суб'єктами є також представники сторін й інших осіб, які беруть участь у справі, і прокурор. Тому, щоб підкреслити процесуальну відмінність, яка існує між ними, можна їх назвати функціонерами. Ця назва свідчить, що їх участь у справі спрямована на виконання ними компетенції, яка визначається їх функціями в державному і громадському житті. Вказана назва можлива для визначення їх участі у справах усіх видів провадження і відбиває те, що їх діяльність має важливу соціальну спрямованість5.

§ 6. Участь у цивільному процесі країн СНД органів державного управління, місцевого самоврядування, організацій і громадян з метою захисту прав, свобод і охоронюваних законом інтересів інших осіб

У правовому регулюванні участі в цивільному процесі зазначених суб'єктів захисту прав, свобод та інтересів інших осіб в окремих країнах СНД відбулися певні зміни.
Стаття 42 ЦПК Російської Федерації в редакції Закону від 7 липня 2000 р. встановила, що у випадках, передбачених законом, державні органи, органи місцевого самоврядування, організації і громадяни мають право звернутися до суду з позовом на захист порушених чи оспорених прав, свобод, і охоронюваних законом інтересів інших осіб на їх прохання чи на захист прав, свобод, та інтересів невизначеного кола осіб. Позов на захист прав, свобод та інтересів недієздатного громадянина може бути пред'явлено незалежно від прохання його законного представника або іншої заінтересованої особи. Процесуальне правове становище суб'єктів захисту прав інших осіб прирівнено до позивача за винятком, вони не мають права вкладати мирову угоду, їх відмова підтримувати пред'явлену вимогу не перешкоджає розгляду справи, якщо позивач не заявить відмову від позову. При відмові позивача від позову і прийняття її судом суд закриває провадження у справі.
Аналогічно врегульована участь суб'єктів захисту прав, свобод та інтересів інших осіб в статтях 56 і 57 ЦПК Республіки Казахстан (прийнятого 16 липня 1999 p.).
В ЦПК Республіки Білорусь (прийнятий 11 січня 1999 р.) в ст. 85 встановлений перелік справ, з яких державні органи, і юридичні особи можуть від свого імені звернутись до суду із заявою на захист прав та інтересів інших осіб: про скасування усиновлення; позбавлення батьківських прав; про стягнення аліментів, про захист інших інтересів неповнолітніх та інтересів недієздатних, а також в інших справах, передбачених законодавчими актами.
Профспілки можуть звертатись до суду за захистом прав та інтересів своїх членів із трудових правовідносин та у справах, зазначених вище. Такими правами наділені інші громадські об'єднання по захисту прав і інтересів членів цих об'єднань, якщо це передбачено їх статутами (ст. 86 ЦПК). Громадяни також мають право звертатися до суду на захист прав і інтересів інших осіб у зазначених справах, передбачених ст. 85 ЦПК, та в інших випадках, встановлених законодавчими актами (ст. 87 ЦПК).
Суб'єкти захисту прав та інтересів інших осіб можугь звертатись до суду за захистом на прохання чи за згодою таких осіб. Позов на захист неповнолітніх і недієздатних громадян пред'являється незалежно від їх прохання чи згоди (ст. 88 ЦПК).
Державні органи і органи місцевого самоврядування за своєю ініціативою можуть вступать у справу для дачі висновку та бути залученими судом до винесення судової постанови, їх висновки можуть бути стосовно всієї справи в цілому так і окремих фактів і питань (ст. 90 ЦПК).
Державні органи, юридичні особи і громадяни, котрі від свого ім'я захищають права інших осіб, мають права і несуть обов'язки юридичне заінтересованих осіб (ЦПК Республіки Білорусь відмовився від поняття «особи, які беруть участь у справі»), передбачені ст. 56 ЦПК та іншими законодавчими актами Республіки Білорусь.