Глава ХХХVІ КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Posted in Гражданское процессуальное право - Курс цивільного процесу (В.В. Комаров)

Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

 

 

Глава ХХХVІ КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ


§ 1. Сутність та значення перегляду судових постанов у касаційному порядку

§ 2. Право касаційного оскарження та порядок його здійснення

§ 3. Підготовка справи до розгляду в суді касаційної інстанції та її розгляд

§ 4. Повноваження суду касаційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал у суді касаційної інстанції

§ 5. Оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку

 

§ 1. Сутність та значення перегляду судових постанов у касаційному порядку


Поряд із оскарженням судових рішень у апеляційному порядку цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість оскар­ження рішень та ухвал суду першої та апеляційної інстанцій до суду касаційної інстанції.

Уперше інститут касаційного перегляду судових рішень у його сучасному вигляді у судочинство України введений Законом від

21   червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України». З того часу втратили чинність норми процесуально­го законодавства, що регламентували наглядове провадження. Подаль­шого реформування і розвитку касаційне провадження набуло в ново­му ЦПК України, який набрав чинності 1 вересня 2005 р[1]. Останніх змін касаційне провадження цивільного судочинства набуло в редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Судом касаційної інстанції по цивільних справах, відповідно до ст. 323 ЦПК, є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, котрий почав функціонувати з 1 жовтня 2010 р.[2]

За сучасних умов з урахуванням прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення тер­мінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», що містяться у статтях 125, 129 Конституції України[3],створення вищих спеціалізованих судів як судів касаційної інстанції уявляється необхідним та обґрунтованим виходячи з такого.

У процесуальній літературі основні ознаки касаційного проваджен­ня зводяться до таких:

1.  Перегляд у касаційному порядку — це один з інститутів цивіль­ного процесуального права. Норми цивільного процесуального права регулюють суспільні відносини між касаційним судом та іншими учас­никами процесуальної діяльності при касаційному перегляді судових рішень.

2.  Перегляд у касаційному порядку — це один із видів проваджень у цивільному процесі.

3.  Касаційний перегляд справи — це виключний вид провадження[4], оскільки перегляд справи в суді касаційної інстанції можливий лише при неправильному застосуванні судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вивчення динаміки розгляду цивільних справ у касаційному по­рядку Верховним Судом України свідчило про постійне збільшення кількості скарг, що подавались до Верховного Суду України як до суду касаційної інстанції. Однак реалізація наданих законом повноважень Верховним Судом України була неефективною через перевантаженість. Як наслідок, вказаний судовий орган не міг протягом розумного стро­ку розглянути велику кількість справ. Тому вважаємо, що функціону­вання вищих спеціалізованих судів як судів касаційної інстанції буде сприяти посиленню оперативності цивільного процесу з позиції об’єктивного скорочення строків перегляду судових рішень вищим спеціалізованим судом як судом касаційної інстанції.

Уявляється справедливим, що переглядом цивільної справи в апе­ляційному порядку в принципі повинен закінчуватися розгляд справи, оскільки апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції з позиції законності та обґрунтованості останнього. Касаційний же перегляд рішень, що набрали законної сили, є виключним видом пере­гляду, оскільки його об’єктом є перевірка актів правосуддя лише з по­зиції належного дотримання законності. Однак таке «дроблення» ка­саційних судів за юрисдикційними критеріями породжує проблему єдності судової практики, оскільки різними касаційними судами по- різному можуть застосовуватися норми матеріального або процесуаль­ного права.

Непоодинокість позицій щодо закріпленого в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» статусу суду касаційної інстанції та, як на­слідок, зміни процесуально-правового становища Верховного Суду України в механізмі перегляду судових рішень підкріплюється виснов­ком міжнародної Венеціанської комісії. Такі зміни, на думку секре­таря комісії Томаса Маркерта, відбирає практично всі повноваження у Верховного Суду та знижує статус останнього до такого рівня, що він вже не може функціонувати нормально, як має функціонувати Верховний Суд. І до такого положення національного законодавства Венеціанська комісія ставиться дуже критично[5]. Проте, не нехтуючи думкою європейських експертів, її не слід сприймати як догму. Існують і інші експертні оцінки закону про судоустрій, наприклад фахівців США, котрі ґрунтуються на стандартах ООН. Робота з дослідження закону була ініційована агентством США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Україна: верховенство права»[6].

Недосконалість процесуального законодавства з питань перегляду в касаційному порядку судових рішень у цивільних справах Верховним Судом України призвела свого часу до накопичення великої кількості нерозглянутих справ і матеріалів за попередні роки. Станом на кінець 2009 р. залишилися нерозглянутими 1,5 тис. касаційних скарг, або 4,4 % від кількості тих, що перебували на розгляді[7], на розгляд яких при іс­нуючому необмеженому праві касаційного оскарження судових рішень у цивільних справах потрібні роки, що є порушенням розумних стро­ків розгляду справи.

За перше півріччя 2010 р. Верховний Суд України у касаційному порядку скасував і змінив, з урахуванням попереднього розгляду каса­ційних скарг, майже 2 тис. судових рішень у цивільних справах, або 2,7 % від кількості тих, що розглядалися в апеляційному порядку. Коле­гіями у складі 3 та 5 суддів Верховного Суду України скасовано та змі­нено 1,5 тис. рішень, або 2,5 % від тих, що розглядалися в апеляційному порядку. У тому числі касаційною інстанцією скасовано 213 судових рішень апеляційних судів із залишенням у силі судових рішень місцевих судів, або 14,9 % від скасованих у касаційному порядку; із поверненням цивільних справ на новий апеляційний розгляд — 346, або 24,2 %. У ка­саційному порядку ухвалено 174 нових рішення, або 12,2 %[8].

Таким чином, вивчення динаміки розгляду цивільних справ у ка­саційному порядку свідчить про постійне зростання кількості скарг, що подаються до касаційного суду. Однак на сьогодні, з урахуванням вищевказаних змін до вітчизняного судоустрою, існують сподівання відносно покращення діяльності суду касаційної інстанції насамперед із позиції найбільш оперативного розгляду касаційних скарг.

Перегляд судових рішень у порядку касації як одна із самостійних стадій цивільного процесу має за мету усунення помилок, що містять­ся у судових рішеннях та ухвалах, які набрали законної сили. Крім того, метою діяльності суду касаційної інстанції є забезпечення єдності судової практики у точній відповідності із вимогами законності.

Перегляд судових постанов у апеляційному та касаційному поряд­ку — дві самостійні стадії цивільного процесу. Виходячи з цього їм притаманні як спільні, так і відмінні риси. Спільним у зазначених стадіях є те, що при розгляді цивільних справ у судах апеляційної та касаційної інстанцій перевіряються законність (в апеляційному по­рядку — ще й обґрунтованість) судових рішень та усуваються судові помилки. Крім того, рішення апеляційного та касаційного суду наби­рають законної сили негайно після їх проголошення.

Відмінності полягають у такому:

1.  Передусім в апеляційному порядку перевіряються законність та обґрунтованість судових рішень, що не набрали законної сили, а пред­метом перегляду рішень у порядку касації можуть бути лише судові акти, які набрали законної сили. Неможливо розглядати справу каса­ційним судом, якщо винесена по справі постанова не набрала законної сили.

2.  Об’єктом апеляційного оскарження можуть бути тільки рішення й ухвали суду першої інстанції. Особливість касаційного провадження полягає перш за все у специфічних об’єктах оскарження[9]. Законодавець у ч. 1 ст. 324 ЦПК як об’єкти касаційного оскарження закріпив:

1)  рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку;

2)   ухвали суду першої інстанції, вказані у пп. 1, 3, 4, 13-18, 20, 24-29 ч. 1 ст. 293 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному по­рядку;

3)  рішення апеляційного суду, винесені за результатами апеляцій­ного розгляду;

4)  ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційно­го суду;

5)  ухвали суду апеляційної інстанції, які перешкоджають подаль­шому провадженню у справі[10].

Таке нормативне закріплення об’єктів касаційного оскарження відбулося з причини законодавчого встановлення процесуальних «філь­трів» доступу до касації, про які йшла мова вище. Слід вказати і на те, що процесуальне законодавство обмежує реалізацію касаційного оскар­ження судових рішень. Це обумовлюється тим, що ст. 324 ЦПК перед­бачає можливість оскарження ухвал та рішень суду першої інстанції лише за умови, якщо останні переглядались апеляційним судом.

3. Територіальна юрисдикція апеляційного суду поширюється на область (місто) чи декілька районів міста (області). Юрисдикція ж Ви­щого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і криміналь­них справ як суду касаційної інстанції поширюється на всю територію держави.

4.  Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Під час же розгляду справи в апеляційному порядку суд переві­ряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в ме­жах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої ін­станції. Апеляційний суд також досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові до­кази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поваж­ними причинами.

5.  Подати апеляційну скаргу на рішення (ухвалу) місцевого суду можна упродовж десяти днів (для ухвали — п’яти днів). Касаційна ж скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.