Глава ХХХV АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень і ухвал

§ 2. Право апеляційного оскарження та порядок його здійснення

§ 3. Підготовка справи до розгляду в суді апеляційної інстанції

§ 4. Розгляд справи судом апеляційної інстанції

§ 5. Повноваження суду апеляційної інстанції. Підстави для скасування рішень та ухвал в суді апеляційної інстанції

1. Загальна характеристика апеляційного оскарження та перевірки судових рішень і ухвал

Для контролю за діяльністю судів та виправлення помилок, яких вони припустилися при розгляді конкретних справ, у цивільному про­цесі існують такі форми перевірки законності та обґрунтованості судо­вих рішень:

1) перегляд судових рішень та ухвал, що не набрали закон­ної сили (апеляційне провадження);

2) перегляд судових актів, які на­брали законної сили (касаційне провадження).

Крім того, що означені форми перегляду судових рішень є заходами зі здійснення контрольної функції суду в системі цивільної юрисдикції, вони також виступають додатковими процесуальними гарантіями захисту прав та законних ін­тересів суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (у тому числі судової). Зазначене конституційне положення закріплене у ст. 13 ЦПК та у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 14 якого передбачає право учасників судового процесу та інших осіб у ви­падках та порядку, передбаченому процесуальним законом, на оскар­ження судового рішення в апеляційному та касаційному порядку, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

Передумовою для законодавчої регламентації інституту апеляційного перегляду судових актів стало положення розділу 2 Концепції судово- правової реформи 1992 р., де одним із принципів реформи проголошува­лась перевірка законності й обґрунтованості судових рішень в апеляцій­ному, касаційному порядку та за нововиявленими обставинами. Однак вищевказана Конвенція не була нормативним актом, а проголошувалась як документ, що є обов’язковим орієнтиром для законодавця.

Особливість апеляційного провадження полягає передусім у тому, що оскарженню підлягають судові рішення, які не набрали законної сили.

Стаття 125 Основного Закону передбачає діяльність апеляційних судів у відповідності із законом. Суди апеляційної інстанції належать до судів загальної юрисдикції, утворюються та ліквідовуються Президентом України згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» за поданням Міністра юстиції, погодженим з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

У наш час апеляційною інстанцією для перегляду судових рішень у порядку цивільної юрисдикції виступають судові палати у цивільних справах загальних апеляційних судів, юрисдикція яких поширюється на територію місцевого суду, який ухвалив оскаржуване рішення. Апеляційними судами виступають апеляційні суди областей, апеляцій­ні суди міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Рес­публіки Крим. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть створюватись апеляційні загальні суди, територіальна юрис­дикція яких поширюється на декілька районів області. Так, певні частини апеляційних судів Дніпропетровської та Донецької областей розташовані в містах Кривому Розі та Маріуполі^[1].

Після проголошення рішення судом першої інстанції заінтересо­вана особа вправі протягом десяти днів подати апеляційну скаргу, яка зупиняє набрання рішенням законної сили. Для оскарження ухвал суду першої інстанції законодавством встановлений коротший проміжок часу. Апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів із дня проголошення ухвали.

Таким чином, умовою оскарження рішень і ухвал суду першої ін­станції є подання апеляційної скарги. І тільки при дотриманні саме такого порядку особа, яка не згодна з рішенням суду, може в більш- менш розумні строки реалізувати право на апеляційне оскарження.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє за­конність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд при розгляді апеляційної скарги досліджує докази, які судом пер­шої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено по­важними причинами. У той же час суд не обмежений доводами апеля­ційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення. Суд не може розглядати вимоги особи, яка подала апеляційну скаргу, які не були заявлені в суді першої інстанції.

На наш погляд, суд апеляційної інстанції повинен розглядати спра­ву в межах вимог та підстав апеляційної скарги, перевіряти законність та обґрунтованість рішення тільки в оскаржуваній частині та відносно осіб, які подали скаргу чи відносно яких подано апеляційну скаргу прокурором. Це цілком відповідає диспозитивним засадам цивільного судочинства та принципу змагальності цивільного процесуального права.

У зв’язку з цим слід відзначити таке: одна справа, якщо в основу апеляції покладені інквізиційні засади процесу, коли апеляційне про­вадження розглядається як публічний засіб судового контролю по забез­печенню правильного та однакового застосування закону, як засіб до­сягнення об’єктивної істини, що невідкладно передбачає активність апеляційного суду. Природно, підстави апеляції мають бути сформульо­вані таким чином, щоб забезпечити максимально можливу широту втручання апеляційного суду в дослідження фактичних обставин справи та всебічність перевірки незалежно від волі та бажання апеляторів.

Інша справа, коли в основу апеляції покладені підстави змагально­го процесу, де приватні інтереси та права апеляторів зумовлюють предмет та межі можливої перевірки, початок апеляційного проваджен­ня та можливі варіанти закінчення апеляційного перегляду судового акта, коли процес підкорений активністі та волі сторін, а не публічній ролі суду^[2].

У підсумку зазначимо, що апеляційному провадженню притаманні такі ознаки:

1)  подача апеляційної скарги зупиняє набрання рішенням місцево­го суду законної сили та його виконання;

2)   апеляційний суд, переглядаючи справу, досліджує питання як права, так і факту (тобто перевіряє як юридичну, так і фактичну сто­рону справи в тому ж обсязі, що і місцевий суд);

3)  апеляційний перегляд дозволяє забезпечити швидкість та чіткість у здійсненні правосуддя. Це пов’язано з правом апеляційного суду ви­носити нове рішення за результатами розгляду справи та відсутність повноваження щодо направлення цивільної справи на новий розгляд до суду першої інстанції;

4)  впровадження апеляційного оскарження судових рішень повинно сприяти формуванню єдиної судової практиці, оскільки рішення апе­ляційних судів будуть служити орієнтиром для місцевих судів, що дозволить зменшити вірогідність судової помилки;

5)  апеляційне провадження підлягає порушенню виключно за іні­ціативою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у розгляді справи за умови, що суд вирішив питан­ня про їх права та обов’язки;

6)   апеляційний перегляд дозволить найбільш повно гарантувати реалізацію права на судовий захист, оскільки апеляція передбачає роз­гляд справи по суті вдруге.