Глава ХХХІІІ СПРАВИ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ВСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОМ ЗАХОДІВ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Гражданское процессуальное право - Курс цивільного процесу (В.В. Комаров)

 

Глава ХХХІІІ СПРАВИ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ВСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОМ ЗАХОДІВ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ


§ 1. Розгляд справ про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку

§ 2. Розгляд справ про обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу

§ 3. Розгляд справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб

 

§ 1. Розгляд справ про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку


Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 234 ЦПК до судової юрисдикції віднесено роз­гляд справ про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку. За юридичною природою право на медичну допомогу є одним з особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи (ст. 284 ЦК). Надання психіатричної допомоги в при­мусовому порядку пов’язане з обмеженням свободи та особистої не­доторканності людини, тому віднесення розгляду цих справ до судової юрисдикції є гарантією захисту прав та охоронюваних законом інте­ресів людини і суспільства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду й вирішення справи.

Збереження та укріплення психічного здоров’я є одним із пріори­тетних напрямів державної діяльності. Примусові заходи медичного характеру як специфічні заходи соціального захисту спрямовані на захист суспільства від суспільно небезпечних дій осіб, які страждають на психічний розлад, та усунення цієї небезпеки шляхом ефективного лікування таких осіб та їх ресоціалізації. Принципового значення на­буває сьогодні реформування існуючої у державі системи надання психіатричної допомоги з метою підвищення її ефективності та на­ближення до демократичних зразків, що діють у розвинутих країнах світу. Встановлені національним законодавством заходи та порядок надання психіатричної допомоги у примусовому порядку мають від­повідати загальновизнаним міжнародним нормам і стандартам у сфе­рі надання психіатричної допомоги, зокрема резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18 лютого 1992 р. № 46/119 щодо принципів захис­ту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги; положенням та поглядам Всесвітньої психіатричної асоці­ації про права і юридичний захист психічнохворих, прийнятим Гене­ральною Асамблеєю ВПА на VIII Всесвітньому конгресі по психіатрії 17 жовтня 1989 р. в Афінах; Конвенції про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування, яка під­писана 28 березня 1997 р. у Москві та ратифікована Україною із засте­реженнями 11 січня 2000 р.[1] Ураховуючи це, надання психіатричної допомоги у примусовому порядку може здійснюватись виключно на підставах та за умов, визначених законом. Правові та організаційні за­сади забезпечення громадян психіатричною допомогою визначені у За­коні України «Про психіатричну допомогу» (далі — Закон).

Психіатрична допомога, згідно зі ст. 1 Закону, визначається як комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану пси­хічного здоров’я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

До примусових спеціальних заходів надання психіатричної допо­моги законом віднесено:

1)      психіатричний огляд;

2)       амбулаторну психіатричну допомогу та її продовження;

3)       госпіталізацію до психіатричного закладу та продовження такої госпіталізації.

Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром з метою з’ясування наявності чи відсутності в особи психічного розладу, по­треби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Амбулаторна психіатрична допомога — це психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров’я осіб на підста­вах та в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику, ліку­вання психічних розладів, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах.

Госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку — це надання психіатричної допомоги у стаціонарних умовах понад 24 години підряд із підстав, встановлених законом (статті 1, 11-13 Закону).

Відповідно до ст. 4 Закону психіатрична допомога має надаватися на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування із мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Дія зазначеного Закону поширюється на громадян України, осіб без громадянства та іноземців, що постійно проживають в Україні. Особи без громадянства та іноземці, які постійно проживають в Україні, а та­кож особи, яким надано статус біженця в Україні, мають право на медичну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, перед­бачених національним законодавством або міжнародними договорами України, згода на обов’ язковість яких надана Верховною Радою Укра­їни. При цьому слід враховувати, що у випадку, коли міжнародним договором, згода на обов’ язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені внутрішнім законодавством України, мають бути застосовані правила міжнарод­ного договору.

Чинне процесуальне законодавство визначає коло суб’єктів, які мо­жуть звернутися до суду з вимогою про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, та встановлює спеціальні правила підсудності справ цієї категорії. Відповідно до ст. 279 ЦПК правом звер­нення до суду з відповідною заявою закон наділяє лікаря-психіатра та представника психіатричного закладу. Отже, родичі, знайомі, співробіт­ники, законні представники, органи опіки та піклування та інші заінте­ресовані особи не наділені правом на звернення до суду з вимогою про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Право на медичну допомогу є одним з особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи. Застосування заходів медичного характеру в примусовому порядку є втручанням у життя людини та суттєво зачіпає її права, тому закон виходить із того, що право на подання заяви повинно мати обмежене коло осіб. Перелік суб’єктів звернення до суду з вимогою про надання особі психіатрич­ної допомоги у примусовому порядку є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

До психіатричних закладів законом віднесені психоневрологічні, наркологічні чи інші спеціалізовані заклади, центри, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатрич­ної допомоги (ст. 1 Закону), зокрема лікарняні багатопрофільні за­клади — Українська психіатрична лікарня з інтенсивним (суворим) наглядом; лікарняні однопрофільні та спеціалізовані заклади — пси­хіатричні лікарні, психіатричні диспансери, психоневрологічні лі­карні та диспансери (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2002 р. № 385(z0892-02))[2]. Офіційним представником психі­атричного закладу виступає керівник цього закладу.

Лікар-психіатр — це лікар, який має відповідну кваліфікаційну категорію за цією спеціальністю та ліцензію, отриману в порядку, встановленому законом (ст. 10 Закону). Згідно з Переліком лікарських посад у закладах охорони здоров’ я, затвердженим наказом Міністер­ства охорони здоров’я України від 28.10.2002 р. № 385(z0892-02), до лікарів-спеціалістів у галузі психіатрії віднесені: лікар-психіатр, лікар- психіатр дитячий, лікар-психіатр підлітковий, лікар-психіатр дільнич­ний, лікар-психіатр підлітковий дільничний[3]. Відповідно до п. 3.7 Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.12.1997 р. № 359, кваліфікація лікарів-спеціалістів визначається атестаційною комісією за другою, першою та вищою кваліфікаційними категоріями. Атестація проводиться передусім з метою підвищення відповідальнос­ті за ефективність і якість роботи[4].

Закон наділяє кожного із зазначених суб’єктів правом на звернення до суду з вимогою про надання відповідного виду психіатричної до­помоги. Так, заява про проведення психіатричного огляду, надання амбулаторної психіатричної допомоги або її продовження в примусо­вому порядку може бути подана лікарем-психіатром. Заява про госпі­талізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку або про продовження такої госпіталізації подається представником психіатричного закладу.

Підсудність цієї категорії справ диференційована залежно від суб’єкта звернення до суду та виду психіатричної допомоги. Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду, надання ам­булаторної психіатричної допомоги або її продовження в примусовому порядку подається до місцевого суду за місцем проживання особи, яка потребує психіатричної допомоги. Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в при­мусовому порядку або про продовження такої госпіталізації подається до суду за місцем знаходження цього закладу. Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до уста­новчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК України).

У випадках, коли відповідно до закону примусова госпіталізація була проведена за рішенням лікаря-психіатра і визнана доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, в якому перебуває особа, має направити до суду заяву про її примусову госпіталізацію протягом 24 годин (ч. 4 ст. 280 ЦПК). Підставою для психіатричного огляду без усвідомленої згоди особи або її законного представника та її примусової госпіталізації лікарем-психіатром є випадки, коли одер­жані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущен­ня про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна само­стійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забез­печує її життєдіяльність (статті 11, 14 Закону).

Заява про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку за формою та змістом має відповідати загальним та спеціальним вимогам, які встановлені законом. Передусім у заяві про надання пси­хіатричної допомоги у примусовому порядку повинні бути чітко зазна­чені підстави для надання особі відповідної психіатричної допомоги та зазначені відомості, що вказують на відсутність усвідомленої згоди осо­би чи її законного представника щодо надання такої допомоги.

Спеціальні вимоги до заяви, яка подається до суду лікарем- психіатром або представником психіатричного закладу, визначені на­казом Міністерства охорони здоров’я України від 24.07.2001 р. № 304 «Про затвердження окремих форм документів з питань психіатричної допомоги», згідно з яким, зокрема, заява лікаря-психіатра має бути ним підписана з прикладанням особистої печатки, а заява представника психіатричного закладу подається за його підписом і прикладанням печатки закладу[5].

Судовий збір за подання заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, відповідно до п. 11 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», не справляється.

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної пси­хіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, який має містити обґрунтування необхідності надан­ня особі такої допомоги та інші матеріали. До заяви про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги або примусову гос­піталізацію та її продовження має бути доданий висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали (ч. 2 ст. 280 ЦПК).

Комісія лікарів-психіатрів згідно зі ст. 1 Закону складається з двох чи більше лікарів-психіатрів, які колегіально приймають рішення з питань, пов’язаних із наданням психіатричної допомоги. Висновок викладається в письмовій формі за підписом лікаря-психіатра або ко­місії лікарів-психіатрів. При складанні висновку лікар-психіатр, комі­сія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом. Іншими відповідними матеріалами можуть бути виписки з історії хвороби особи, довідки про проведення психіатрич­них оглядів цієї особи у минулому тощо.

Відповідно до закону підставами для проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника є відомості щодо можливості обґрунтованого припу­щення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона неспроможна самостійно задовольняти свої основні жит­тєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (частини 1, 5 ст. 11 Закону).

Під усвідомленою згодою, відповідно до ст. 1 Закону, розуміється згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надан­ня психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися у процесі надання психіатричної допомоги, їхні побічні ефекти та альтернативні методи лікування.

Підставою для надання амбулаторної психіатричної допомоги без усвідомленої згоди особи або її законного представника може бути встановлення в неї тяжкого психіатричного розладу, внаслідок чого вона може завдавати значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з по­гіршенням психіатричного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (ч. 2 ст. 12 Закону).

Під тяжким психіатричним розладом розуміється розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку. Діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів діагностики та Міжнарод­ної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті, прийня­тих Міністерством охорони здоров’я України для застосування в Укра­їні. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, ре­лігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов’язаних із станом її психічного здоров’я.

В основу організації амбулаторної психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади (дорослим та дітям), закладено диспансерний метод надання медичної допомоги, при якому шляхом диспансеризації осіб із психічними захворюваннями та станами реа­лізується один з основних напрямів охорони здоров’я — профілактич­ний. Отже, амбулаторна психіатрична допомога за рішенням суду має надаватися у вигляді диспансерного нагляду.

Підставою для госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, тобто без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, є можливість її обстеження або лікування лише в стаціонарних умовах у разі встановлення в неї тяжкого психіч­ного розладу, внаслідок чого вона:

-   вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або

-   неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві по­треби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (ст. 14 Закону).

Продовження надання психіатричної допомоги у примусовому по­рядку може відбуватися за відсутності підстав для її припинення. У зв’язку з цим особа, яку було госпіталізовано до психіатричного за­кладу в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів- психіатрів не рідше одного разу на місяць з метою встановлення на­явності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації. За необхідності продовження госпіталізації у примусовому порядку понад 6 місяців представник психіатричного закладу повинен напра­вити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження такої госпіталізації. До мотивованої заяви має бути до­даний висновок комісії лікарів-психіатрів з обґрунтуванням необхід­ності продовження примусової госпіталізації. У подальшому продов­ження госпіталізації особи в психіатричному закладі проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців (ч. 5 ст. 12, ч. 3 ст. 17 Закону). Така норма встановлена для забезпечення постій­ного контролю за законністю надання особі психіатричної допомоги.

Особа, якій надається психіатрична допомога у примусовому по­рядку, або її представник мають право вимагати припинення надання такої допомоги. У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталіза­ції до психіатричного закладу мають бути наведені обставини і докази, на яких ґрунтуються ці вимоги (ч. 3 ст. 280 ЦПК). Такими обставина­ми можуть бути факти, що свідчать про відсутність підстав та недо­цільність продовження надання психіатричної допомоги у примусово­му порядку. Доказами, що підтверджують зазначені факти, можуть бути виписки з історії хвороби щодо результатів обстежень стану здоров’я особи, які проводилися під час її лікування, висновки незалежних лікарів-психіатрів тощо. Суд згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК у випадках, коли щодо отримання необхідних доказів у осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, за їх клопотанням має витребувати такі докази. Крім того, суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦПК з метою з’ясування обставин справи, яка розглядається у порядку окремого провадження, може витребувати необхідні докази з власної ініціативи. Заява може бути подана до суду через три місяці з дня ухвалення рішення про примусове надання ам­булаторної психіатричної допомоги або її продовження, примусової госпіталізації або її продовження (ст. 17 Закону). Надання цього права фізичній особі або її законному представнику обумовлюється тим, що перебування особи в психіатричному закладі у примусовому порядку може здійснюватися лише протягом наявності підстав, за якими було прийнято рішення про надання психіатричної допомоги.

Заява особи, якій за рішенням суду надається амбулаторна психіат­рична допомога у примусовому порядку, або її законного представни­ка про припинення цієї допомоги подається до суду за місцем прожи­вання особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного за­кладу у примусовому порядку — до суду за місцем знаходження пси­хіатричного закладу (ч. 2 ст. 279 ЦПК).

Розгляд справ про надання особі психіатричної допомоги у при­мусовому порядку здійснюється за загальними правилами цивільного судочинства з винятками та доповненнями, передбаченими законом. Так, розгляд справ про надання особі психіатричної допомоги у при­мусовому порядку проводиться судом колегіально в складі одного судді і двох народних засідателів (ч. 4 ст. 234 ЦПК).

Законом встановлено скорочені строки розгляду справ про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку:

-   про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусо­вому порядку розглядається судом протягом 24 годин;

-    про проведення в примусовому порядку психіатричного огляду повинні розглядатися судом протягом 3 днів;

-   про надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації мають бути розглянуті протягом 10 днів.

Обчислення зазначених у законі строків здійснюється з дня над­ходження заяви про надання особі психіатричної допомоги в приму­совому порядку до суду (ч. 1 ст. 281 ЦПК). Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЦПК питання про відкриття провадження або про відмову у відкритті провадження у справі суддя має вирішити не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Відповідно до ч. 2 ст. 281 ЦПК України справи за заявою про на­дання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про при­пинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізації у примусовому порядку розглядаються:

-   у присутності особи, щодо якої вирішується питання про надан­ня їй психіатричної допомоги у примусовому порядку;

-   з обов’язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представни­ка психіатричного закладу, що подав заяву;

-    з обов’язковою участю законного представника особи, щодо якої розглядаються питання, пов’ язані з наданням психіатричної допомоги.

У випадку, якщо особи, участь яких є за законом обов’язковою, не з’ являться в судове засідання, суд має мотивованою ухвалою відклас­ти розгляд справи.

За результатами розгляду справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку суд постановляє рішення, яке має відповідати загальним вимогам, передусім бути законним та обґрун­тованим. Дослідивши надані та витребувані докази, встановивши всі факти, що мають значення для розгляду справи, суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відхиляє вимогу про надання особі психіатрич­ної допомоги у примусовому порядку. Вирішуючи питання про надан­ня психіатричної допомоги у примусовому порядку, суд має виходити з презумпції психічного здоров’я особи, тобто з того, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність та­кого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передба­чених законом.

Рішення про задоволення заяви лікаря-психіатра або представника психіатричного закладу є підставою для надання відповідної психіат­ричної допомоги у примусовому порядку. Рішення про відмову в за­доволенні заяви про продовження амбулаторної психіатричної допо­моги, продовження госпіталізації, а також рішення про задоволення заяви фізичної особи чи її законного представника про припинення надання психіатричної допомоги в примусовому порядку є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допо­моги (ст. 282 ЦПК).

При задоволенні заяви про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу керівник цього закладу на підставі рішення суду зобов’язаний негайно повідомити про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку членів її сім’ ї, інших родичів або законного представника. За відсутності відомостей про наявність членів сім’ ї, інших родичів або законного представника в особи, яку госпіталізовано, а також про їх місце проживання повідом­ляються органи внутрішніх справ за місцем проживання цієї особи (ч. 5 ст. 16 Закону).

Рішення суду по справі може бути в передбаченому законом поряд­ку оскаржено заявником, заінтересованими особами та іншими особами, які брали участь у справі. Законної сили рішення суду про надання пси­хіатричної допомоги у примусовому порядку набуває в загальному по­рядку. Копія рішення про надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги або про примусову госпіталізацію до психіат­ричного закладу надсилається органові опіки та піклування для вжит­тя заходів щодо охорони майнових інтересів особи, яка перебуває на лікуванні в психіатричному закладі (ст. 23 Закону).