§ 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші право­відносини, мають визначену внутрішню будову. Вони містять три елементи: зміст, суб’єкти і об’єкти.

У теорії цивільного процесу питання про зміст правовідносин ви­рішується по-різному. Одні автори вважають, що зміст цивільних про­цесуальних правовідносин складають процесуальні дії суду та учас­ників процесу. Інші виходять із того, що змістом правовідносин ви­ступають права та обов’язки учасників процесу. Треті, синтезуючи ці дві крайні точки зору, доходять висновку, що змістом цивільних про­цесуальних правовідносин є суб’єктивні права та обов’язки учасників процесу, а також їх дії^[1].

Остання точка зору є найбільш обґрунтованою. У правовідносинах треба виділити матеріальний та юридичний зміст. Юридичний зміст — це суб’єктивні права та обов’язки, а матеріальний — реальна поведін­ка, яку правомочний може, а правозобов’язаний повинен здійснити. Зміст правовідносин є єдиним, не можна виключати із змісту проце­суальних правовідносин суб’єктивні права та обов’язки, оскільки вони визначають взаємовідносини між суб’єктами. Не можна також виклю­чати із змісту правовідносин і дії, в результаті яких відбувається реа­лізація суб’єктивних прав та обов’язків.

Суб’єктний склад цивільних процесуальних правовідносин досить широкий. Першу групу суб’єктів цивільних процесуальних правовід­носин становлять судові органи та їх посадові особи. У процесуальних правовідносинах за загальним правилом одним із суб’єктів завжди виступає суд.

До посадових осіб судових органів належать судді. Склад суду ви­значається законом. Відповідно до ст. 18 ЦПК цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головую­чим і діє від імені суду. У випадках, встановлених цим Кодексом, ци­вільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у скла­ді одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні право­суддя користуються всіма правами судді. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий із числа яких визначається в установленому законом по­рядку. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються коле­гією у складі не менше трьох суддів. Цивільні справи у Верховному Суді України розглядаються колегіально.

Утім слід мати на увазі, що відповідно до закону, коли судді чи головуючому надається право вирішувати окремі питання одноособо­во, то і в цьому випадку він діє від імені суду. Виходячи з особливостей правового статусу, до посадових осіб судових органів належать судовий розпорядник, секретар судового засідання.

До другої групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин належать особи, які беруть участь у справі: сторони, треті особи, пред­ставники сторін та третіх осіб. У справах наказного та окремого про­вадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтере­совані особи, їхні представники. Статус осіб, які беруть участь у спра­ві, мають також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У справах про оскарження рі­шення третейського суду та про видачу виконавчого листа на приму­сове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, треті особи, а також представники цих осіб (ст. 26 ЦПК).

Для осіб, які беруть участь у справі, характерно те, що вони мають юридичну заінтересованість у кінцевому результаті справи, захищають у процесі свої суб’єктивні права чи інтереси, що охороняються законом, права та інтереси інших осіб, державні чи громадські інтереси. Для осіб, які беруть участь у справі, характерно також те, що вони своїми діями можуть чинити вплив на рух цивільного процесу.

Третя група суб’єктів цивільних правовідносин — це особи, які сприяють здійсненню правосуддя. До них належать: свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, особи, які надають правову допомогу (статті 50, 53, 54, 55, 56 ЦПК тощо).

У процесуальній літературі набула широкого поширення думка, що процесуальні правовідносини виникають тільки між судом та іншими учасниками процесу і суд є обов’язковим суб’єктом цивільних про­цесуальних правовідносин. Справді, як правило, у процесуальних правовідносинах суд завжди є суб’єктом процесуальних правовідносин, однак у деяких випадках, як виняток із загального правила, процесу­альні відносини можуть виникнути і між заінтересованими особами. Як приклад, можна навести те, що сторони між собою можуть укласти мирову угоду (ч. 3 ст. 31 ЦПК).

Наступний елемент цивільних процесуальних правовідносин — об’єкт. Об’єкт правовідносин — це те, заради чого виникають певні правовідносини, це явища матеріального і духовного світу, на які спря­мовані суб’єктивні права та обов’язки. Іншими словами, об’єкт право­відносин — це різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, які здатні задовольнити потреби правомочних суб’єктів. Існують різні погляди на те, що є об’єктом цивільних процесуаль­них правовідносин. Одні автори вважають таким суспільно значущу діяльність суб’єктів, другі — матеріально-правові відносини, які за­хищаються судом, треті розрізняють загальні та спеціальні об’єкти. До загального об’ єкта відносять спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, який повинен вирішити суд, а до спе­ціальних — блага, на досягнення яких спрямовані будь-які правовід­носини, чи суб’єктивні права та обов’язки учасників процесу, чи по­рядок судочинства, чи фактичні дані, повідомлення й інші докази, необхідні для здійснення правосуддя^[2].

Перш за все не може бути об’єктом цивільних процесуальних пра­вовідносин процесуальна діяльність, оскільки в ній реалізуються права й обов’язки, які в нероздільній єдності становлять зміст проце­суальних правовідносин. З цих же причин не можна вважати об’єктом процесуальних правовідносин суб’єктивні права й обов’язки.

Не досить обґрунтованим здається твердження, що об’єктом ци­вільних процесуальних правовідносин виступають матеріально-правові відносини, які захищаються судом. В основі цих висновків лежить прямолінійний підхід до співвідношення матеріальних (цивільних, трудових та ін.) і процесуальних правовідносин як співвідношення змісту та форми. Процесуальні правовідносини не можна розглядати як форму реалізації матеріальних правовідносин. Наявність процесу­альних правовідносин не обумовлена наявністю матеріально-правових відносин і навпаки. Процесуальні правовідносини виникають для ви­рішення юридичної справи (спору про право цивільне чи охоронюва- ного законом інтересу) і не пов’язані з матеріальними правовідноси­нами. На підтвердження цього досить звернутися до закону. Згідно із статтями 118, 119, 122 ЦПК пред’явлення позову та відкриття прова­дження у справі і виникнення цивільних процесуальних правовідносин заявника з судом, а далі — з іншими учасниками цивільного процесу не пов’язується з матеріальними правовідносинами. Наприклад, у ст. 122 ЦПК передбачено правило про те, що суддя відмовляє у від­критті провадження у справі: 1) якщо заява не підлягає розглядові в судах у порядку цивільного судочинства; 2) якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прий­няття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін. Тут же передбачені й деякі умови, які мають винятково процесуальне значення.

Вирішуючи питання про об’ єкт цивільних процесуальних право­відносин, більш правильно виходити з необхідності виділення загаль­ного об’єкта для всіх цивільних процесуальних правовідносин і спе­ціальних об’єктів для окремих конкретних цивільних процесуальних правовідносин.

Система цивільних процесуальних правовідносин, що складають­ся на основі фактичного динамічного складу — процесуальних дій суду та учасників цивільного процесу, спрямована на один загальний об’ єкт. Таким об’ єктом виступає мета цивільного судочинства. У стат­ті 1 ЦПК зазначено, що метою цивільного судочинства є захист по­рушених, визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізич­них осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для окремих процесуальних правовідносин можна виділити спе­ціальні об’єкти.

У правовідносинах позивача, відповідача та третіх осіб із судом об’єктом є захист заінтересованими особами суб’єктивних прав та інтересів, які охороняються законом.

Спеціальний об’ єкт можна виокремити і в процесуальних право­відносинах суду, коли беруть участь у справі органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади і місцевого самоврядування, фізичні та юри­дичні особи у випадках, передбачених законом, — ст. 45 ЦПК). Участь цих суб’єктів в цивільному судочинстві спрямована на охорону дер­жавних, громадських інтересів та інтересів приватних осіб.

Свій спеціальний об’єкт мають і правовідносини за участю свідків та експертів. Об’єкт цих правовідносин — наведення суду фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи.

При теоретичному аналізі будь-яких правовідносин можуть бути визначені спеціальні об’єкти. Однак абстрактним аналізом проблема об’єкта цивільних процесуальних правовідносин не може бути вичер­пана. З практичної точки зору проблема загального об’єкта цивільних процесуальних правовідносин має суттєве юридичне й соціально- політичне значення, проблема ж спеціальних об’ єктів цивільних про­цесуальних правовідносин прикладного, практичного значення не має.

Науково-практичне значення загального об’єкта цивільних про­цесуальних правовідносин виявляється в тому, що його законодавче закріплення по суті визначає компетенцію судів при вирішенні цивіль­них справ, називає ті блага, заради яких функціонує цивільне судочин­ство. Очевидно, що це покладено в основу конструкції цивільної юрис­дикції, закладеної у ст. 15 ЦПК і яка визначає правила віднесення до цивільної юрисдикції тих чи інших цивільних справ.

Питання про практичне значення спеціальних об’єктів цивільних процесуальних правовідносин вирішується по-іншому. Якщо, напри­клад, у цивільному праві вони вимагають особливої уваги, оскільки законом передбачений специфічний правовий режим об’єктів цивіль­них правовідносин (речі, основна річ та належність речі, результати дій, відокремлені від поведінки обов’ язкової особи, продукти духовної творчості тощо), то в цивільному процесуальному праві об’єкти право­відносин невіддільні від самої процесуальної діяльності і не можуть розглядатися ізольовано від їх матеріального змісту. С. С. Алексєєв має рацію, коли стверджує, що в тих галузях права, де результат діяльнос­ті правозобов’язаної особи невіддільний від самої діяльності, немає і спеціальної проблеми об’єкта правовідносин^[3]. У цих випадках при висвітленні матеріального змісту правовідносин одночасно достатньою мірою розглядається і їх об’єкт, тобто результат діяльності правозобо- в’язаних осіб. Таким чином, проблема об’єкта цивільних процесуаль­них правовідносин відзначається певною специфікою, виходячи з її науково-практичного значення.

^[1] Цивільний процес України: академічний курс [Текст] / за ред. С. Я. Фурси. - К. : Вид. Фурса С. Я. : КНТ, 2009. - С. 147-155.

^[2] Зейдер, Н. Б. Гражданские процессуальньїе правоотношения [Текст] / Н. Б. Зей- дер. - Саратов, 1965. - С. 53.

^[3] Алексеев, С. С. Общая теория права [Текст] / С. С. Алексеев. - М. : Юрид. лит., 1982. - Т. 2. - С. 162.

Питання для самоконтролю

1. Дайте характеристику цивільних процесуальних відносин як правової форми цивільного судочинства.
2. Якою є структура цивільних процесуальних правовідносин у цивільному судочинстві?
3. Чи можлива у цивільному судочинстві «фактична процесу­альна діяльність», тобто процесуальна діяльність, яка не передбачена процесуальним законом?
4. У чому виявляються особливості структури цивільних про­цесуальних правовідносин?
5. У чому виявляються особливості передумов виникнення цивільних процесуальних правовідносин?