§ 13. Розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб

Банківська таємниця відповідно до ст. 30 Закону України “Про інформацію” відноситься до інформації з обмеженим доступом і є конфіденційною інформацією. Під нею розуміється інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність”). Її правова охорона закріплюється також Законом України “Про Національний банк України”, ЦК (ст. 1076) та іншими актами цивільного законодавства.
В окремих випадках така інформація може бути розголошена (банківська таємниця розкрита). Ця діяльність не потребувала судового розпорядження банку і лише із набранням чинності новим ЦПК потребує звернення до суду.
Предметом судової діяльності є визначення наявності підстав та законності звернення того чи іншого суб’єкта з клопотанням про надання уповноваження банку щодо розкриття інформації, яка містить банківську таємницю. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справи судом визначений ст.ст. 287-290 ЦПК, ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
Правом на звернення до суду наділені орган чи особа, які заінтересовані в отриманні інформації, яка містить банківську таємницю. Лише особистої заінтересованості в отриманні такої інформації недостатньо, необхідним є наділення такого органу (особи) правом на отримання такої інформації. Ними, наприклад, відповідно до ст. 62 Закону України “Про банки і банківську діяльність” є органи прокуратури (ст. 20 Закону України “Про прокуратуру”), Служби безпеки (ст. 25 Закону України “Про Службу безпеки України”), Міністерства внутрішніх справ (ст. 11 Закону України “Про міліцію”), Антимонопольного комітету (ст. 221 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”), органи Державної податкової служби (ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”), Державної контрольно-ревізійної служби (ст. 10 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (ст. 5 Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом”), органи державної виконавчої служби, інші органів, визначені законом. Тому сторонами виступає заявник – цей уповноважений орган (особа), а також заінтересовані особи, якими є банки і інші фінансово-кредитні установи, які є носіями банківської таємниці, а також фізичні чи юридичні особи – володільці рахунків.
Заява подається до суду за місцем знаходження банку, що обслуговує фізичну чи юридичну особу, який володіє такою інформацією, яка є банківською таємницею. Подається заява у формі та зі змістом, визначеними ст.ст. 119, 288 ЦПК. У ній повинно бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
Розгляд справи відбувається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадку, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, - тільки з повідомленням заявника. Якщо суд не визнав явку осіб, які беруть участь у справі, обов’язковою, їхня неявка не перешкоджає розгляді справи. Справа відповідно до ст. 289 ЦПК розглядається у закритому судовому засіданні.
Судове рішення (ст. 290 ЦПК). У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи зазначаються: ім’я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника одержувача, коли інформація надається представникові; ім’я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.
Рішення суду про розголошення банківської таємниці підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація.
Рішення суду у справі може бути оскаржене в апеляційному порядку, однак цей порядок має свої особливості. Правом на апеляційне оскарження наділені особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник. Це право може бути реалізоване протягом п’яти днів з дня ухвалення рішення, при цьому оскарження рішення не зупиняє його виконання (ст. 290 ЦПК).