§ 2. Поняття та елементи кредитних правовідносин

Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто відчувають потребу у власних обігових коштах, яка може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.
Можна визначити, що банківські кредитні правовідносини — це правовідносини, за яких позичальник зобов’язується повернути у встановлений строк позичкодавцю — кредитній установі одержану від нього таку саму суму грошей з відсотками.
Кредитні правовідносини, як і решта правових відносив, передбачають наявність таких елементів, як суб’єкти, об’єкт і зміст.
Суб’єктами кредитних правовідносин можуть виступати з боку позичкодавця — лише кредитні установи, а з боку позичальника — підприємства, організації, громадяни. Об’єктом кредитних правовідносин є гроші в безготівковій формі або готівкою. Крім грошей, об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких надана відстрочка (ст. 36 Положення НБУ “Про кредитування”). Отже, незалежно від форми надання кредиту — в грошовій або товарній — він має грошову природу і визначається вартісним характером. Під змістом кредитних правовідносин розуміються права й обов’язки їх суб’єктів. Зміст банківських кредитних правовідносин знаходить основне виявлення в принципах кредитування, до яких належать: забезпеченість, строковість, платність, повернення кредиту та цільовий характер його використання.
Принцип забезпеченості кредиту має за мету захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Кредити надаються під конкретні товарно-матеріальні цінності та витрати виробництва і забезпечуються заставою цих цінностей або продукцією, що надходить у заставу у міру її випуску. Крім матеріального забезпечення, гарантією повернення кредиту можуть бути також цінні папери: акції, облігації, страхові поліси, векселі; гарантії та поруки платоспроможності юридичних і фізичних осіб тощо. Важливе значення для забезпеченості кредиту має також неустойка (штраф, пеня) страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Спосіб забезпечення кредиту передбачається в кредитному договорі.
Принцип строковості означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк. Конкретний строк повернення кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення кредиту, стягуючи за це підвищений відсоток. Від дотримання принципу строковості кредиту залежить нормальне забезпечення підприємств коштами і можливість надання нових кредитів, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички. При порушенні строків повернення і наяв ності прострочених позичок нові кредити підприємствам не надаються.
Платність кредиту означає, що банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати певного відсотка за користування нею. Розмір відсоткових ставок, що встановлюється комерційними банками, залежить від різних факторів: строку й виду кредиту, ступеня його ризику для банку; темпів інфляції, попиту на кредит з боку підприємств; структури кредитних ресурсів конкретного банку, облікової ставки тощо. Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунок, його впровадження і зміцнення.
Принцип повернення кредиту є основним принципом кредитних правовідносин і передбачає обов’язкове повернення його позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк.
Цільовий характер використання кредитів передбачає, що позички видаються на конкретні цілі господарюючих органів, передбачені кредитним договором (ст. 9 Положення НБУ “Про кредитування”).
Отже, принципи банківського кредитування визначають основні положення кредитного механізму і спрямовані на забезпечення ефективного управління кредитом.