Печать
PDF

Розділ XIX. Організаційно-правове забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та інших природних ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва - Страница 2

Posted in Аграрное право - Гайворонський В. М. Жушман В. П Аграрне право Укр.

 

§ 4. Підстави та порядок відшкодування збитків, заподіяних власникам земель і землекористувачам

Розглядаючи питання власності на землю, необхідно торкнутися проблеми гарантій цих прав у Земельному кодексі і законодавстві, що його доповнює. Ця проблема виникає передусім тоді, коли йдеться про відшкодування збитків, заподіяних власникам 214 землі і землекористувачам. Статті 156 та 157

Земельного кодексу передбачають підстави й порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок:

 

 

  • вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
  • тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
  • встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
  • погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
  • приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
  • недодержання заходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки підприємствами, установами, організаціями і громадянами.

 

 

У цих випадках збитки підлягають відшкодуванню з боку органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадян та юридичних осіб, які використовують земельні ділянки, а також діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Порядок визначення та відшкодування збитків власникам і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України постановою від 19 квітня 1993 року «Про порядок визначення збитків власникам землі і землекористувачам», яка передбачає створення спеціальних комісій для визначення розмірів заподіяних збитків.
Відшкодуванню підлягають: вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво, за винятком того, коли підприємства, установи та організації, яким відводяться земельні ділянки, будують на новому місці житлові будинки, виробничі та інші будівлі замість тих, що вилучаються у громадян та сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, установ і організацій; вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень; вартість лісових та деревинно-чагарникових насаджень; водних джерел, зрошувальних та противоселевих споруд; понесені витрати на покращання якості земель за період використання земельної ділянки з урахуванням кадастрової оцінки та незавершене сільськогосподарське виробництво (орання, внесення добрив, посів та інші види робіт), на дослідницькі та проектні роботи; інші збитки власників і землекористувачів, включаючи неотримані доходи, якщо вони обґрунтовані.
Збитки відшкодовуються підприємствами, установами, організаціями і громадянами, що їх спричинили, за рахунок власних коштів, не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельної ділянки — після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельної ділянки в період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.
Значну роль у захисті прав власників землі і землекористувачів покликані відігравати суди. Постановою № 13 Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» визначено, що судам, зокрема, підвідомчі справи за заявами про вирішення майнових спорів про відшкодування збитків, заподіяних власникам землі і землекористувачам.
Наведеною постановою запроваджено правило, згідно з яким при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосу на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності даної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов'язаних із збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їх призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо).
Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування витрат, зроблених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, що вимагає знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
При розгляді позовів про відшкодування збитків, заподіяних псуванням чи забрудненням землі, судам слід з'ясовувати наявність у відповідача можливості провести роботи по відновленню попередньої якості землі. Якщо така можливість є, суд може з урахуванням думки позивача зобов'язати відповідача згідно зі ст. 453 Цивільного кодексу відшкодувати шкоду в натурі, встановивши для цього відповідний строк.
У справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, суд відповідно до ч. 7 ст. 203 Цивільного процесуального кодексу вправі вийти за межі заявлених позовних вимог.
Зменшення на підставі ст. 454 Цивільного кодексу розміру відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, може мати місце тільки у виняткових випадках, залежно від його майнового стану.

§ 5. Фіксований сільськогосподарський податок. Визначення його розміру та порядок сплати
З метою зупинення спаду, стабілізації і нарощування агропромислового виробництва, забезпечення продовольчої безпеки держави, перебудови соціально-економічних відносин в аграрній сфері в нашій державі відповідно до розпорядження Президента України від 1 грудня 1998 року розроблено Національну програму розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села України на 1999-2010 роки. Національна програма передбачає до 2004 року запровадження в дію фіксованого сільськогосподарського податку з метою посилення стимулюючої функції податкової системи.
Запровадження цього податку встановлює суттєве зменшення податкового тиску на виробника сільськогосподарської продукції. За підрахунками спеціалістів майже в три рази зменшується податкове навантаження на сільськогосподарського товаровиробника.
Поряд із значним зменшенням податкового навантаження Закон передбачає суттєве спрощення механізму нарахування та сплати податків, оскільки фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок чотирьох податків та восьми зборів, а саме: податку на прибуток, плати за землю податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; комунального податку; збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету; збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і збору на обов'язкове соціальне страхування; збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України; збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; збору до Державного інноваційного фонду; плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору на спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства).
Об'єктом оподаткування згідно із Законом є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або переданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди. Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки з урахуванням категорії земель та природно-кліматичних умов території розміщення.
До платників цього податку належать сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загального валового доходу підприємства.
До платників фіксованого сільськогосподарського податку не можуть бути віднесені птахоферми, відгодівельні підприємства, господарства з риборозведення, сільскогосподарські обслуговуючі кооперативи, оскільки вони не мають у власності сільськогосподарських угідь, тобто у них відсутня база оподаткування.
Законом визначено термін надання розрахунків фіксованого сільскогосподарського податку до органу державної податкової служби за місцем перебування платника до 1 лютого поточного року. Сплата податку проводиться щомісяця до 20 числа наступного місяця в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, причому основний тягар сплати податку віднесено на кінець сільськогосподарського року: на III квартал — 50 відсотків та на IV квартал — ЗО відсотків річних призначень, а на перші два квартали припадає лише по 10 відсотків.
Платежі в рахунок цього податку можуть здійснюватися в грошовій, натуральній та змішаній формах за вибором платника. Натуральна форма сплати податку є новелою податкового законодавства. Як еквівалент для обчислення кількості сільськогосподарської продукції, що має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, встановлено вартість однієї тонни пшениці м'якої третього класу за цінами, які щорічно визначаються Кабінетом Міністрів України.
Платник податку поставляє продукцію в рахунок сплати фіксованого сільськогосподарського податку на заготівельні (переробні) підприємства, організації, з якими попередньо укладається угода.

§ 6. Юридична відповідальність землевласників і землекористувачів за шкоду, заподіяну землям сільськогосподарського призначення та іншим природним об'єктам
Питання юридичної відповідальності за шкоду, заподіяну землям сільскогосподарського призначення та іншим природним ресурсам, можна розглядати в різних аспектах: за видами правопорушень, видами відповідальності, за суб'єктами та деякими іншими.
На стан земель та інших природних ресурсів впливають дії (або бездіяльність) як самих землевласників чи землекористувачів, так і інших суб'єктів. Тут може мати місце неправомірна поведінка, пов'язана з невиконанням землевласником чи землекористувачем своїх обов'язків щодо землі або зловживанням належними їм правами. Внаслідок вказаних дій можливе погіршення якісного стану землі та інших об'єктів природного середовища.
Серед земельних правопорушень, внаслідок яких завдається шкода землям сільськогосподарського призначення, Земельний кодекс називає: псування сільськогосподарських угідь, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням; порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; непроведення рекультивації порушених земель; знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень і невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару грунту.
Цей перелік порушень не є вичерпним, і відповідальність може бути встановлена і за інші правопорушення.
Відповідно до ст. 211 Земельного кодексу громадяни та юридичні особи, винні в порушеннях земельного законодавства несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.
Закон не розкриває поняття «псування землі» і не розмежовує його з поняттями «погіршення» або «знищення» землі. Проте відповідальність за заподіяну шкоду не може не відрізнятися залежно від того, як, якою мірою постраждала земельна ділянка. Розмір майнової відповідальності обов'язково має відповідати розміру заподіяної шкоди. Від виду заподіяної шкоди слід поставити в залежність питання щодо розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності.
На наш погляд, знищення передбачає неможливість практичного відновлення земельної ділянки.
Псуванням слід вважати приведення землі в такий стан, коли вона втрачає остаточно деякі свої важливі властивості і вже не може використовуватися так високоефективно, як раніше.
При погіршенні характерним є те, що попередній стан земельної ділянки практично можна відновити.
Залежно від виду заподіяної земельній ділянці шкоди, від її розміру та обсягів і має визначатися компетентними органами вид юридичної відповідальності і її конкретний зміст.
За порушення земельного законодавства, пов'язаного із заподіянням шкоди землям сільськогосподарського призначення, підприємства, установи, організації та громадяни несуть цивільно-правову відповідальність. У цьому разі винні зобов'язані відшкодувати шкоду в повному обсязі.
Відшкодування шкоди за загальним правилом регулюється нормами цивільного законодавства. Проте існують спеціальні правові акти, які встановлюють порядок розрахунків і відшкодування шкоди, що настала внаслідок порушення земельного законодавства (постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам»). Цивільно-правова відповідальність передбачена також за порушення лісового, водного законодавства та законодавства про надра. Регулюється її застосування також, крім Цивільного кодексу, відповідними галузями законодавства. Визначення розмірів шкоди проводиться переважно на основі такс та розрахунків.
На сьогодні застосування заходів цивільно-правової відповідальності за порушення вимог земельного законодавства пов'язане з певними складностями. Наприклад, з неспроможністю порушника в наш економічно важкий час повністю відшкодувати заподіяні збитки, особливо коли йдеться про сільськогосподарських товаровиробників.
Найпоширенішим видом відповідальності за земельні та інші екологічні правопорушення є адміністративно-правова відповідальність, яка настає за наявності в діях винних осіб адміністративних порушень, перелік яких міститься в екологічному та адміністративному законодавстві. Більшість з них передбачає накладення на винних штрафів різних розмірів. Адміністративна відповідальність може наставати: за псування та забруднення земель хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами, стічними водами, за невиконання вимог природоохоронного режиму по використанню земель; за забруднення та засмічення вод; незаконну порубку та знищення деревини і чагарників, знищення лісів стічними водами, хімічними речовинами, невиконання вимог щодо охорони надр та ін. За ці правопорушення на винних громадян може накладатися штраф у розмірі від 5 до Ю, а на посадових осіб від 10 до 20 неоподаткованих мінімумів Доходів. У деяких випадках закон передбачає адміністративне попередження або застосування додаткових санкцій.
Кримінальна відповідальність за злочинні порушення екологічного законодавства передбачена Кримінальним кодексом. Природоохоронне правопорушення вважається злочином, якщо воно спричиняє суттєву шкоду вказаним у законі об'єктам природи або навколишньому середовищу внаслідок знищення, ушкодження, Псування природних об'єктів, що охороняються законом або мо-спричинити шкоду здоров'ю та життю людей. Поряд із наявністю шкоди для деяких злочинів значення юридичних фактів мають такі елементи, що характеризуються отупінню суспільної небезпеки, такі як повторність скоєння злочину та дії, вчинені загальнонебезпечним способом.
Кримінальним кодексом, зокрема, передбачені такі екологічні злочини, як: незаконна порубка лісу, порушення правил охорони вод, забруднення водоймищ та атмосферного повітря, знищення або пошкодження лісових масивів, порушення правил охорони надр, забруднення або псування земель, безгосподарське використання земель, проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля. Винні громадяни та посадові особи залежно від характеру злочину та його екологічної і суспільної небезпеки караються позбавленням волі, штрафом та додатковими покараннями у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також конфіскацією знарядь і засобів злочину та всього незаконно добутого.